КОЗАКИ-­ПОБЕРЕЖЦІ У ПРИПУЩЕННЯХ, ПЕРЕКАЗАХ І ФАКТАХ

0
105
views
Артур Орльонов «Князь Данило Острозький у Битві на Синіх водах. 1362 рік»

Авторка  цього дослідження – Катерина Йосипівна Волошина, народилася 7 грудня 1948 року в селі Котовці (тепер Покровське) Гайворонського району. Мати Тетяна Дем’янівна Шевчук була вчителькою початкових класів, батько Йосип Лаврентійович Бараболя працював бригадиром, комірником у місцевому колгоспі.

Після закінчення Котовської восьмирічної школи навчалася в медичному училищі міста Олександрії. Але з медициною не склалося. Захопилася психологією і вступила до педагогічного інституту в місті Бєльці (Молдова) на відділення дошкільної педагогіки і психології. Працювала вихователем, методистом і завідуючою в яслах-садках. Захоплення краєзнавством почалося з любові до рідного, невеликого, маловідомого села. Започаткувала краєзнавчу кімнату в Котовській школі. Авторка багатьох брошур і публікацій у місцевій пресі.

Катерина Йосипівна люб’язно погодилася  розповідати  читачам  «Народного слова»  маловідомі і цікаві факти з історії подільського краю.

Рубіж Побережжя

На Поділлі виділялися окремі частини: Західне Поділля, Східне Поділля, Опілля, Брацлавщина і Побережжя.

Побережжя – це історична область в південній частині колишньої  Брацлавщини. Побережжя розташоване в межиріччі Бугу та Дністра. З північного заходу його межа проходила по річці Мурафі (нині в Шаргородському районі Вінницької області), а на півдні ‒ із землями Туреччини по річках Ягорлику та Кодимі.

Головними містами Побережжя були Балта, Гайсин, Тульчин, Ольвіополь. Північною частиною Побережжя володів рід Потоцьких (палац у Тульчині), а південною ‒ рід Конєцпольських (маєток Конєцполь Новий). Територія сучасної Гайворонщини входила до рубежу Побережжя. Н.Батюшков у книзі «Подолія» (стор.176) писав: «У всьому Побережжі між Бугом і Дністром розбійничали дрібні ватаги степняків, які перебували у зв’язку із сільськими війтами, осадчими, начальниками надвірних козаків».

УКРАЇНСЬКІ КОЗАКИ НА РУБЕЖІ ПОБЕРЕЖЖЯ В XV-XIX СТОЛІТТЯХ

В українській мові в різні часи слово «козак» означало: у 2-й половині 15 ст. – прикордонників і промисловців-уходників; у 2-й половині 16 ст. – запорожців і реєстровиків; у добу Гетьманщини – представників козацького стану; з кінця 18 ст. до 1917 року – представників військового стану на Дунаї, Приазов’ї та Кубані. Польські магнати набирали на службу надвірних козаків.

Пропонуємо такі перекази, версії, факти.

Припущення: БЕРЛАДНИКИ І БЕРЛАДИНКА — 12 СТОЛІТТЯ

Відомо, що у 12 столітті в долині Дунаю діяли промисловці-здобичники, яких називали берладниками. А місто Бершадь розташоване на річці Бершадці, яку ще називають Берладинка. То, можливо, берладники дійшли до цієї річки та назвали її Берладинкою і тут започаткувалося козацтво, яке поширилося довкруж? А може, навпаки: берладники були вихідцями  із населення біля річки Берладинки? Історики вважають берладників і бродників предтечами козаків. Наприклад, Наталія Яковенко в «Нарисі історії України…», ст.111, зазначає: «Козаки мали свої предтечі – напіввоєнізовану і напівпромислову  людність 12-13 ст., згадувану в літописах під назвою бродників і берладників, які мешкали в пониззях Дунаю та Дністра в найтіснішому сусідстві з половцями, не підпорядковуючись безпосередньо княжій владі».

Ось що пише про берладників П.Н.Батюшков у книжці “Подолля” (1891 рік): “…берладники,  на яких перш за все покладався у своїх прагненнях Іван Берладник. У 1144 році Іван Ростиславович Берладник дійсно захопив Галич. Після перших успіхів Берладника  прийшло до нього багато половців і зібралося у нього берладників шість тисяч. Літопис повідомляє про смерть Івана Берладника під 1192 рік у Солні”. На даний час збереглися поселення, напевне, пов’язані із берладниками: Бирлад в Румунії і Берладка у Вінницькій області, районний центр Муровані Курилівці. А в нашій стороні зберігся топонім – річка Берладинка.

Припущення: БИТВА ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗЯ ОЛЬГЕРДА ЗА КАМ’ЯНЕЦЬ І НА СИНІХ ВОДАХ.  ПОДІЛЬСЬКІ КОЗАКИ, 1363(1362) РІК

Саме на Поділлі уперше засвідчується згадка про українських козаків, із допомогою яких Ольгерд здобував Поділля. “Ольгерд з Литвою здобув Кам’янець і Червоно-городок при доброзичливості подільських козаків” (Дашкевич М. “Болоховская земля…”, Київ, 1876 рік, стор. 41).

Цього ж року “Ольгерд… переміг на Синіх водах (річка Синюха — притока Бугу, на карті Гійома Боплана у 1650-му позначена одним словом «Синявода») трьох братів: князів Кочубея, Кутлубуга та Дмитра” (Дашкевич М., “Болоховская земля и ее значение в русской истории”, Київ, 1876 рік, стор. 40) — дослідження Григорія Халимоненка “Вільні люди степів”. Відстань битви приблизно 130 кілометрів від сучасної Гайворонщини для історичної події невелика і відомо, що значні історичні події затягують у свою круговерть довколишні території і людність. На карті Гійома Боплана 1650 року позначено  на території сучасної Гайворонщини поселення Демітрополь (на правому березі Бугу). Назва, можливо, пов’язана із ім’ям одного із трьох братів Дмитра. Та в даному випадку ми припускаємо: якщо українські козаки згадуються в 1363 році у битві за Кам’янець і на Синіх водах, то і у нас на Побережжі вони могли перебувати  довкруж Бершаді як нащадки берладників на річці Берладинці.

Факт: БИТВА ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЕВИЧА ОЛЬБРЕХТА НА РІЧКАХ САВРАНЦІ ТА ЯЛАНЦІ У СУПРОВОДІ МІСЦЕВИХ КОЗАКІВ, 1489 РІК

Згадка про подільських козаків у битві на річках Савранці і Яланці 1489 року увійшла до підручників історії України. Ця подія пов’язана з нашим краєм, а саме із річкою Яланець, яка в селі Осички  впадає у Савранку за п’ять кілометрів від Березівки Гайворонського району. Якщо боїв польського королевича Ольбрехта з татарами на території сучасної Гайворонщини, можливо, і не було, то його військо рухалося нашою територією і супроводжувалося подільськими козаками.

Ось що пише у статті “Саврань XIV-XVI століть у світлі новознайдених джерел та матеріалів” Ольга Білецька: “Взимку 1489 року на річці Савранці та прилеглих Яланецьких болотах (плавнях)  відбулася відома битва між татарськими військами та військом польського королевича Яна Ольбрехта. Про битву, яка завершилася перемогою війська королевича, писали польські хроністи М.Кромер, М.Стрийський, Бєльські. Історики битву на річці Савранці та прилеглих Яланецьких болотах знають у зв’язку з першою згадкою про місцевих козаків, які вказували дорогу польському королевичу”.

Факт: КОЗАКИ-ПОБЕРЕЖЦІ В “ОПИСІ ТАТАРІЇ” ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА МАРТИНА БРОНЕВСЬКОГО, 1578 РІК

Згадуються козаки на Побережжі і в 1578 році при подорожі польського посла Мартина Броневського від Брацлава до Очакова. Посольство рухалося попід самий Буг, перетинаючи притоки Бершадку, Вільшанку (с. Покровське, с. Соломія), Савранку.

Звернемося до “Опису Татарії” Мартина Броневського: “Братислав, або Браслав —  місто на кордоні Поділля, має фортецю і більше 500 жителів, які набули важливий досвід і навики у сутичках із татарами.

Вони складають незмінний гарнізон у місті. В степу браславці — чудові провідники із незвичайною спритністю, уміють уникати зустрічі з козаками і татарами (які безперервно  блукають степами), якщо не можуть виставити супроти них рівної сили.

Від  Браслава пробиралися не дуже густими лісами, які тягнуться на декілька миль”.

Звернемо увагу, що польським посольством згадуються як реєстрові козаки Брацлавського гарнізону (1572 р. – створення реєстрового війська), так  і ватаги вільних козаків у степах.

Факт: БЕРШАДЬ — ОСІДОК КОЗАКІВ, 1617 РІК

В минулому територія сучасної Гайворонщини (принаймні її правобережжя) входила до Бершадщини, то й історія була спільна. Наприклад,  документи підтверджують, що в 1780-1796 роках  село Вільшанка (Покровське) належало до Бершадського замку, та й саме село називалося Вільшанка Бершадська. В 1648-1657 роках село  Бандуровка (Бандурове) належало до Романівської сотні (тепер село Романівка Бершадського району).

Зверніть увагу для порівняння на такий  факт: у 1617 році в Бершаді було 275 дворів, а в Казавчині — 3 двори. І стає зрозуміло, який населений пункт на той час в окрузі був головніший і де було більше українців, зокрема і козаків.

Бершадь — історичне місто, осередок козацтва, принаймні з 1617 року. Ось що писав у 1620 році польський історик Ян Петрицій: «…Василь Босий (осадчий міста Бершаді) хоробрий вояк і, через свою енергію  у всяких ділах, призвичаїв міщан до того, що вони звідси робили часті напади на турків і татар». 

Звичайно, сутички відбувалися і на території сучасної Гайворонщини, оскільки козаки і татари переміщалися, орієнтуючись на річку Буг та її притоки:  Яланець, Ташлик, Вільшанку. Історіограф Краківської академії Ян Петрицій констатує: “Тут турки почали жалітися на зухвальство козаків і при тім вони вичисляли містечка (серед них і Бершадь), хоча належні до нас (Польщі), але осідки козаків і домагалися їх знищення”. Це було в далекому 1617 році.

Факт: КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. СЕЛА ЧЕМЕРПІЛЬ, БАНДУРІВКА (БАНДУРОВЕ), КАЗАВЧИН І СОЛГУТІВ РОМАНІВСЬКОЇ, АБО БЕРШАДСЬКОЇ СОТНІ, 1648-1657 РОКИ

Територія сучасної Гайворонщини з 1648 року входила до Романівської сотні Уманського полку. Це підтверджується документами Уманського полку. Ю.І.Бодров у книжці “Історія Уманського козацького полку” (Київ. 2001 рік, стор. 41-42) пише, що село  Бандурівка на Яланці розміщувалося на  південному кордоні Уманського полку: “Найпівденнішими тут були Демівка, Романівка та Бандурівка на річках Савранці та Яланці”. Оскільки за картою Гійома Боплана та іншими документами на той час існувало село Казавчин, то воно входило до Козацької держави 1648-1657 років, та також Солгутів, який згадується в коронних Актах 1599 року, а також Чемерпіль, відомий з 1612 року.

“У 90-х роках 17 століття наша територія була визволена повстанськими загонами с. Палія і увійшла до складу Брацлавського полку”, ‒ так вважає Костянтин Шляховий (стаття “Головна рушійна сила народних повстань”, газета “Гайворонські вісті”, 13 жовтня 2001 року.

Деякі дослідники вважають, що Романівська сотня була за Уманню. Для історії нашого краю це принципового значення не має – лише означає, що територія сучасної Гайворонщини підпорядковувалась Бершадській сотні.

Факт: КОЗАЦЬКІ ФОРТЕЦІ НА ПОБЕРЕЖЖІ, 1650-1654 РОКИ

Патріарх антіохонійський (Антіохонія —  місто на  узбережжі Середземного моря) Макарій, мандруючи Поділлям, проїжджав Бершадщиною і містечка-укріплення Баланівку та Сумівку. Було це 1654 року в часи Козацької держави Богдана Хмельницького.

“Ми прибули в доволі велике місто з просторою дерев’яною фортецею, оборонними стінами довкруж, ровами і виставленими у бійницях гарматами. Назва його Баланівка (тоді — сотенне місто Брацлавського полку). Довкола кожного міста (тобто на околиці) зведено дерев’яну стіну із паль, а всередині — ще одну.  Проїхавши ще милю, дісталися ще трьох інших містечок (що лежали поряд на березі річки) із трьома дерев’яними укріпленнями й трьома ровами. Назва першого містечка Сумівка”.

На карті Гійома Боплана 1650 року на річці Дохні позначені такі фортеці: Бершадь, П’ятківка, Калинівка, Новоград.

Територія сучасної Гайворонщини, яка на той час належала Романівській сотні (а частина території, можливо, входила до Бершадської сотні) Уманського полку Козацької держави 1648-1657, була певною мірою під захистом козацьких фортець Бершадщини.

(Далі буде)

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here