ПАМ’ЯТІ МИКОЛИ ГОРОХОВА

0
139
views

Режисер Микола Горохов – кіровоградець і за народженням, і за давнім театральним походженням (прапрадід його Петро Зінов’євич із роду Садовських), і за творчою діяльністю.

Він розпочав її 1980 року, коли студентом-випускником режисерського курсу видатного Володимира Неллі приїхав на дипломну постановку до рідного міста. Постановка – вистава «Вісім люблячих жінок» за п’єсою французького драматурга Р. Тома – стала гарним початком творчості молодого режисера. Вона викликала інтерес у художніх колах Кіровограда, і коли по закінченні Київського театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого М.Горохов повернувся до рідного міста, його одразу запросили на роботу до обласного комітету телерадіомовлення. П’ять років режисерської роботи на телебаченні були насиченими і цікавими: документальні фільми (наприклад, фільм про Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації), цикли передач для молоді та юнацтва; телемости з робочими майданчиками; театральні зустрічі (знайомства з театрами інших міст, що перебували на гастролях у Кіровограді); багаторічний цикл «Слава солдатська» і багато інших.

З 1987 року – постійна робота в театрі ім. М.Кропивницького. І вже перші дві вистави – «Назар Стодоля» за Т.Шевченком і «Провінціалки» за Я.Стельмахом – мали творчий успіх. Ці постановки і сам режисер відносив до вдалих своїх робіт. Як і «Лікар мимоволі» за Ж.Мольєром, як і «З коханням не жартують» за П.Кальдероном, як і «Гроші» («Сто тисяч») за І.Карпенком-Карим із неперевершеним І.Кравцовим у головній ролі, як і дві вистави за В.Винниченком – «Гріх» та «Ідея пані Мусташенко (Закон»). Загалом М.Гороховим на сцені театру ім. М.Кропивницького було поставлено 24 вистави. І слід відзначити, що п’єса нашого видатного земляка В.Винниченка «Ідея пані Мусташенко (Закон)» була вперше поставлена саме на сцені театру корифеїв. Професор Світлана Барабаш з цього приводу писала, що М.Горохов «…перед прем’єрою зізнався /їй/: п’єса настільки складна психологічно, що коли б опанувати цю глибину хоч частково, можна розраховувати на успіх. Тепер уже – по прем’єрі – можна констатувати: успіху вистава зажила» (з публікації С.Барабаш «Ідея пані Мусташенко», «Народне слово» від 10 квітня 1991 р.). А художній керівник театру того часу М.Барський з приводу цієї ж вистави зауважив: «Для наших акторів це, безперечно, школа європейського психологізму. Та й для глядача, певно, так само…» (там же).

Коли знайомишся ближче із театральною творчістю Миколи Горохова, усвідомлюєш, що режисера однаково глибоко хвилювали минуле і сучасне, драматургія класична і автори новітнього часу, комедії і соціальні драми. Палітра його режисерських уподобань дуже широка – від П.Кальдерона до Р.Тома в зарубіжній драматургії, від Т.Шевченка до М.Барського (кіровоградський автор) ‒ в українській, від А.Чехова до Л.Розумовської – в російській. І кожна вистава – це пильний розгляд людини, її болі та радості, її прагнення знайти своє місце в цьому житті і цьому світі.

Початок 90-х років приніс М. Горохову перше широке визнання – вистава «Коли розлучаються двоє» за п’єсою М.Барського, ця поетична сторінка відносин М.Заньковецької та М. адовського, стала лауреатом Всеукраїнського театрального форуму (1991).

Режисер у той час працює в театрі багато, плідно, цікаво, і не лише на професійній сцені. Йому подобається робота з молоддю (ще з «Восьми люблячих жінок», де поряд з визнаними акторами грали чотири студійки), тому паралельно з роботою в театрі він веде театральну студію в обласному будинку вчителя. Молодь, очолювана М.Гороховим, підготувала кілька вистав – «Цей дивний світ театру» (одноактівки французьких драматургів), «Зорі на вранішньому небі» за О.Галіним, старовинні водевілі та інші.

З 1997 року М.Горохов знову постійно працює на телебаченні, працює невтомно – вже у 1999-му з’являється великий півторагодинний фільм (у співавторстві з П.Босим) «Кіровоград і Англія – міст через віки». Роки цієї роботи можна назвати серйозним багаторічним кінодослідженням культурного життя рідного краю. Героями створених режисером фільмів були творчі особистості, люди, яких можна назвати гордістю краю. Вже у 2000, 2001 роках створені ним фільми «По той бік Лонго» (присвячений життю і творчості О. Жовни – педагога, письменника, кіномитця, заслуженого діяча мистецтв України) та «Двоє під одним дахом» (у співпраці з Л.Лозовою) – про кіровоградського лікаря-стоматолога Геннадія Журбу та відкриття мережі приватних стоматологічних кабінетів у Кіровограді та аптеки у Знам’янці – отримали призи у номінації «За краще режисерське рішення» на Всеукраїнському фестивалі журналістської творчості «Калинові острови» (2000 і 2001 рр.). Чудовим матеріалом для мистецтвознавців та знавців хореографічного мистецтва залишився фільм «Одкровення» (2005 р.) про почесного громадянина Кіровограда, засновника і керівника впродовж багатьох років заслуженого ансамблю українського народного танцю «Ятрань», засновника першого в Україні і світі хореографічного музею народно-сценічного танцю, народного артиста України Анатолія Кривохижу. А фільм «З благословення української Терпсихори» став до того ж лауреатом Ялтинського міжнародного кінотелефестивалю 2006 року. Подальші фільми склалися у цикл «Пишаємося тобою, рідний край», створений авторським колективом (Н. Бондаренко, М.Горохов, О.Попов, В.Бєглєцов), який 2012 року був відзначений обласною краєзнавчою премією ім. Володимира Ястребова як найкраща робота.

Впродовж усього творчого життя – в театрі, кіно, на телебаченні – Микола Горохов прагнув творити справжнє мистецтво – високе і чисте, гідне рідного краю, його славетних корифеїв і митців.

Ельвіра ЯНЧУКОВА

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here