ЛЮДИНА З КІНОАПАРАТОМ І НАШ КРАЙ

0
182
views

У 2019-му виповнюється 90-річчя українській кінострічці «Людина з кіноапаратом», однієї з найголовніших маніфестів світового авангарду. Вплив експериментального фільму на розвиток документального кіно був просто неймовірним. Британський кіноінститут (BFI), американський часопис «Entertainment Weekly» та німецькі кінокритики оприлюднили рейтинг, у якому «Людину з кіноапаратом» визнано одним із найкращих документальних фільмів усіх часів і народів. По суті цей кінофільм з плином часу став документом епохи і може розглядатися науковцями як історичне джерело.

Цього року в рамках проведення міжнародної акції «Ніч у музеї» у тематичному залі «Від УНР до УРСР» відбувся показ оцифрованої та озвученої версії «Людини з кіноапаратом» (композитори П.Анрі та М.Найман). Головна дійова особа фільму – це сам апарат для кінозйомки. Він проникає всюди і фіксує навколишні події в українських містах – Харкові, Одесі, Києві. Дії людей, явища природи, швидкоплинні речі і важливі звершення – усе знімається всевидячим оком неупередженого об’єктива. Щоб це стало можливим, кіноапарату необхідно було пройти шлях від першої дієвої моделі до практичної камери на штативі.

Днем народження кіно традиційно вважається 28 грудня 1895 року, коли відбулася демонстрація короткометражних фільмів «Прибуття делегатів на фотоконгрес в Ліоні», «Вихід робітників з фабрики», «Площа «Кордельє» та ще цілого ряду стрічок у французькому «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок. Однак витоки кінематографа (цей термін має декілька значень) слід шукати набагато раніше офіційної дати. Фотографія, яка була революційним винаходом першої половини XIX століття, мала значний «недолік» – у ній фіксувалась лише одна мить, образ, момент події. Світ змінювався, і люди в ньому дедалі швидше рухалися. Необхідно було показати явище, той чи інший процес в динаміці, що й зумовило пошук інших засобів відтворення реальності. Передумови виникнення кінематографа пов’язані з переходом на якісно новий рівень науки, особливо механіки і хімії, які дали змогу розробляти та впроваджувати новинки кіноапаратури та устаткування. У 1884 році фірма Д.Істмена випускає гнучку фотокіноплівку на рулоні, потім з’являється кінетоскоп Т.Едісона (1888), хронофотографічна камера Л.Лепренса (1889), кінетограф У.Діксона (1891), кіноапарат Й.Тимченка (1893). Врахування досвіду попередників дало змогу Луї та Огюсту Люм’єр сконструювати у 1895 році проекційний кінетоскоп для знімання, копіювання та публічної демонстрації кінофільмів. Цей пристрій був універсальним, сучасною мовою – три в одному. Його перевагами над прототипами стали компактність і портативність, кінетоскоп можна було переносити і проводити зйомку в будь-якому місці завдяки ручному приводу. Спочатку саме їх апарат називали сінематограф, або кінематограф, а вже пізніше ця назва стала означати галузь культури та економіки, що об’єднує всі види професійної діяльності, пов’язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу – кінознавство.

Одразу після своєї появи кінозйомка розділилася на документальну (брати Люм’єр) та художню (ігрову). В Україні першим оператором хронікально-документальних фільмів, від 1896 року, був Альфред Федецький. Документальна кінозйомка на території нашого краю розпочалася завдяки місцевим кінотеатрам. На замовлення кінотеатру «Иллюзия» вже 3 квітня 1912 року в місті відбулася перша зйомка документальної кінохроніки «Колос ржи в Елисаветграде» (оператор Мельников). У цьому ж році на кошти інших кінотеатрів («Олимп», «Патеграф», «Биограф Заря») були відзняті «німі» кінострічки: «Учения юнкеров Елисаветградского кавалерийского училища», «Парад у собора в Елисаветграде», «Город Елисаветград и его жители», «Скачки и бега в Елисаветграде», «Открытие сельскохозяйственной выставки в Елисаветграде» та інші. Кіновиробництво поєднувалося з кінопрокатом, що, вочевидь, було пов’язано з комерційною складовою. Не забували й про рекламу: про всі демонстрації повідомлялось у місцевій газеті «Елисаветградские новости». На жаль, ці фільми не збереглися в архівах, музеях та приватних колекціях.

«Людина з кіноапаратом» – візуальний образотворчий (без звуку) фільм 1929 року випуску, один із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду.

Нові погляди на світ досить часто сполучалися в маніфестах авангардистів. Дотримуючись концепції революційного мистецтва, спрямованого на пошук універсальної кіномови, режисер прагне показати життя суто кінематографічними засобами: без допомоги написів, сценарію та театру. Щоб провести такий сміливий експеримент та досягти поставленої мети, «кінооки» Д.Вертов та його брат оператор М.Кауфман їдуть в Україну. Тут в 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), яке стояло біля витоків нового художнього і документального кіно. У розпалі політика українізації та впровадження української мови в усіх сферах суспільно-політичного життя. У фільмі, який ми розглядаємо, цікаво побачити в кадрах українські слова на афішах, вивісках, написах і документах: «Запис про розлуку», «Негайна медична допомога», «Поштова скринька», «Громадяни, дотримуйтесь чистоти!» та інші. Щодо технологічного аспекту в «Людині з кіноапаратом» було використано такі прийоми, як прихована камера, подвійна експозиція, сповільнені кадри, наїзди камерою, екстремальні зйомки на висоті і в русі та чимало інших трюків, які на той час вважалися фантастичними. Стрічка перетворилася на методологічний посібник для наступного покоління майбутніх режисерів.

Саме в період зйомок та монтажу «Людини з кіноапаратом» ВУФКУ очолює наш земляк родом з Піщаного Броду Олександрійського повіту Іван Воробйов. Пізніше він буде державним та партійним діячем, головою Київської міської ради. Але навіть висока посада і партійна приналежність не притупили пильність каральних органів – його знищили під час сталінських репресій. Реабілітували столичного очільника посмертно в 1956 році за відсутності складу злочину.

Дмитро Бузько (1891-1937)

Уродженець Новомиргорода український письменник і поет Дмитро Бузько теж долучився до тогочасного кіномистецтва. До цього в 1918-1919 рр. він працював дипломатом у Міністерстві закордонних справ УНР. У 1920-х роках був редактором «Укркінофотооб’єднання» та сценаристом ВУФКУ у Києві і Харкові. Найвідоміші твори письменника – підготовлені кіносценарії до перших українських фільмів «Лісовий звір» (на основі однойменної повісті), «Макдональд» (1924) і «Тарас Шевченко» (1926). Потім радянська влада пригадала йому службу «націоналістичній» Україні, через що Дмитро Бузько був розстріляний в сумнозвісному 1937 році.

Взагалі, якщо навіть побіжно оглянути кіновиробництво в СРСР, то можна зробити висновок про участь багатьох вихідців з нашого краю у цьому процесі. Деякі матеріали у стислому вигляді про земляків, пов’язаних з кіно, містяться у двотомній книзі Б.Кузика та В.Білошапки «Кіровоградщина: історія та сучасність центру України» та в історичних календарях В.Боська. Зокрема у виданні 2013 року останнього є інформація про директора Ялтинської, Київської й Одеської кіностудій О.В.Горського, який народився в Олександрії. Олександр Володимирович ‒ батько тієї самої правозахисниці та суспільної діячки Алли Горської. Однак найбільш відомим митцем степового краю, який долучився до створення кіно, на мою думку, є письменник і військовий журналіст Юрій Яновський.

Юрій Яновський в період роботи
на Одеській кіностудії ВУФКУ. 1926 р.

У середині 1920-х він працював художнім редактором на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Ось що пише про отримання цієї посади дослідник В.Панченко: «Нині це важко собі уявити: «зеленого» літератора, якому не виповнилося й двадцяти чотирьох років, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського саме так і було. Навесні 1926-го він з’явився в Одесі у несподіваній для себе ролі «кіноначальника». Цей період життя він описує вже через два роки, в своєму першому романі «Майстер корабля». Твір стилізовано під мемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії і співпраця із П.Нечесою і О.Довженком, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій.

До речі, оператори та режисери ВУФКУ у 1930 році відзняли два «культурфільми» й на території нашого краю. Відповідно до них, найважливішою подією на селі було відкриття репродуктора (гучномовця радіо) та встановлення антени в Бандурівці Зінов’ївського округу. Тут же відзначали, з промовами та закликами, 10-річчя комітету незаможних селян. У другому сюжеті в кінокадри потрапляє місто Зінов’євськ та працівники сільськогосподарського заводу «Червона зоря» (зараз «Ельворті») за роботою біля станків і готова продукція. З метою пропаганди ці фільми демонстрували у кінотеатрах «Сивашець» та імені Ф.Дзержинського міста Кірове. Видовище намагалися зробити доступним для усіх, і вже в 1940 році у Кіровоградській області діяло 198 кіноустановок, які пересувались від одного населеного пункту до іншого на гужовому транспорті. Ще раніше, з 1927 року, в УСРР розпочинається регулярний випуск кінохроніки, яка була джерелом новин, інформації про події в країні, а також різновидом розваги для відвідувачів кінотеатрів аж до поширення телебачення в 1960-х рр. Не показували в кіно лише знищення українського народу під час колективізації, Голодомору, репресій. У фіксації та демонстрації цих злочинів не були зацікавлені головні організатори, тому трагічних подій 1930-х років в українських кінофотофондах мало, але й те, що збереглося, вражає своєю інформацією.

Згодом радянське кіно, підтримуючи «визвольний похід» проти Польщі у 1939 році, виступає в ролі агітатора прихованої загарбницької політики СРСР. Це простежується у кінофільмі «Звільнення українських та білоруських земель від гніту польських панів та возз’єднання народів-братів у єдину родину». З початком німецько-радянської війни у 1941 році керівництву республіки та області стало байдуже до проблем кіно. У полум’ї війни гинули не тільки люди, горіли міста і села, цінні музейні колекції і кінофотофонди. Звісно, дещо з кінохроніки воєнного лихоліття на теренах краю залишилося і дійшло до наших днів в оцифрованому форматі. Але про це піде мова в одній з наступних публікацій.

Нині в Україні у другу суботу вересня відзначається свято – День українського кіно. Одна з нагород Національної кінопремії «Золота дзиґа» (заснована у 2017 році) присуджується за найкращий документальний фільм вітчизняного виробництва. У 2018 році нею, але у номінації «Кращий художній фільм», було нагороджено режисера Ахтема Сеітаблаєва за кінострічку «Кіборги», яку відзнято на основі реальних подій про оборону Донецького аеропорту від окупантів і терористів. Символічно, що назва премії походить від імені творця легендарної стрічки «Людина з кіноапаратом», яскравого представника «Українського Відродження» в культурі, –

Основоположник українського
документального кіно Дзиґа Вертов

Дзиґи Вертова. Зазначене свідчить про стрімкий розвиток кінематографа в нашій країні та зростання ролі документального кіно в житті українського суспільства. Сподіваюсь, що в нас пріоритетним стане ширше використання документалістики в просвітницькій, науковій, експозиційній роботі музеїв, бібліотек та освітніх установ. Про Кіровоградщину впродовж XX століття створено багато різноманітних кінодокументів (хроніки, випуски, сюжети, репортажі, документальні фільми). З них близько 500 зберігається в Центральному державному кінофотофоноархіві (ЦДКФФА) імені Г.Пшеничного (м.Київ), 250 – в Державному архіві Кіровоградської області (м.Кропивницький). Додайте до цього доробок самодіяльних кіностудій, які працювали на території Кіровоградщини у 80-х роках минулого століття. Подібна культурна спадщина вимірюється в кілометрах плівки, адже точну кількість збережених кінодокументів про наш край не встановлено й досі. Кінематограф все ще зберігає нерозкриті сторінки історії і тому чекає своїх дослідників. Використання ж наочних кінодокументів є перспективним насамперед для краєзнавства, а велика джерельна база розширює можливості наукових досліджень у цьому напрямі.

Володимир МЕЛЬНИК, старший науковий співробітник Кіровоградського обласного краєзнавчого музею

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here