БОГДАНА СТЕЛЬМАХ: РОЗШИРЮЮЧИ ГОРИЗОНТИ

0
1631
views

Можна змінити своє ставлення до світу, можна підлаштуватися під обставини. Але Богдана Стельмах на власному прикладі демонструє ще один варіант: можна змінювати навколишній світ.

Нещодавно в Кропивницькому відбулася медіа-кав’ярня «Стереотипи та сексистський контент в кіровоградських медіа» в рамках проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики». Про те, як знаходити сили, щоб змінювати світ на краще, чим надихатися і як не втрачати позитивного настрою, ми розпитали керівницю проекту Богдану Стельмах.

– Лише переглянувши твій акаунт у Фейсбуці, дізналася, що ти і координуєш Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA у Волинській області, і долучилася до книжкового фестивалю «Запорізька книжкова толока», і координуєш «Волинський прес-клуб», і є керівницею проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики»… Я все перелічила, чи щось забула?

– З основного – все. У проекті «Запорізька книжкова толока» я відповідаю за комунікацію з видавництвами, частково – із запрошеними митцями, а також регіональними і загальноукраїнськими медіа. А ще минулого року були книжкові толоки у Слов’янську і Сєвєродонецьку, де я була ще й однією з відповідальних за програмне наповнення. Цікавий життєвий досвід, хоч і дуже виснажливий: коли ведеш кілька проектів, то очевидно, що на відпочинок часу майже нема.

– Тож проектів у тебе багато. Скажи, які обираєш для себе теми? Які є пріоритетні умови, щоб ти взялася за той чи інший проект?

– Усі проекти, які я писала, курирувала або брала участь, дуже різні, і важко виокремити якісь критерії. Однак найголовніше в них – вектор на розвиток. Окремої професійної групи людей (наприклад, журналістики), маленької громади чи більшої спільноти – не так важливо. Головне, аби люди дізнавалися щось нове, збагачували свій світогляд, змінювали поведінку і ставлення до інших, до своєї діяльності.

– Розкажи детальніше про проект «Гендерночутливий простір сучасної журналістики». Що тебе надихнуло на його створення? Чому саме ця тема?

 – Цей проект – то вже «енна» сходинка в діяльності, спрямованій на формування гендерночутливого інформаційного простору. Все почалося дуже давно – зі знайомства з головою ГО «Гендерний центр Волині» Оксаною Ярош, завдяки якій мій внутрішній бунт проти дискримінації почав знаходити реальне застосування. Спершу ми організовували круглі столи для журналістів, потім тематичні тренінги, а з 2013 року почали працювати з медіа системно. І не лише волинськими, а з усіх регіонів України. Я дуже вдячна Медійній програмі України, що реалізується Міжнародною організацією Internews (раніше програма «У-Медіа») за підтримку нашої ідеї. Вона виникла не на голому місці і не через данину моді. Це вже зараз гендерна тематика «на слуху», а тоді це було ще зовсім невдячною справою: та яка там нерівність, казали мені, жінки мають такі ж права, як і чоловіки. Але коли ми взялися «на пальцях» показувати, що законодавчо зафіксовані права – не одне й те ж, що практичні можливості, що журналістські матеріали містять гендерні стереотипи, дискримінаційний контент, у волинському медіа-середовищі почалися зміни. Це стало поштовхом до того, що маленькими кроками спільно з нашими однодумцями й однодумицями зі ЗМІ та громадського сектору ми почали змінювати інформаційний простір і в інших регіонах: проводити неформальні зустрічі (гендерні медіа-кав’ярні), навчання (кущові медіа-форуми, започаткували Гендерну медіа-школу), спільно продукувати матеріали на тему реалізації жінок і чоловіків у суспільстві. Наразі ми  співпрацюємо з 10 регіональними медіа і плануємо збільшувати їх кількість. До речі, в Кропивницькому нашим партнером є інтернет-видання «Утренний город».

– Яку мету ти ставила собі при створенні проекту і чи не змінилася вона зараз? Можливо, вже є результати, про які можеш розповісти?

– Звісно, я не ставила собі нереальних очікувань: що от проведу певну роботу і в один момент усі медіа стануть дотримуватися гендерного балансу, вживатимуть фемінітиви і перестануть поширювати стереотипний контент. Але чим більше ми будемо говорити про упередження щодо жінок і чоловіків у певних сферах, про фундаментальні помилки у вихованні дівчаток і хлопчиків, про негативний вплив конкурсів краси і сексистської реклами, про відповідальність медіа за поширюваний контент і їх вплив на формування недискримінаційного суспільства – тим більш гендерночутливим буде інформаційний простір і суспільство загалом. Ми вже простежуємо прогрес: у багатьох регіональних виданнях активно вживають фемінітиви. Звичайно, значним поштовхом для цього стали й зміни в українському правописі, але вони «лягли» на вже підготовлений ґрунт. Також зросла кількість жінок як героїнь та експерток в журналістських матеріалах, уже значно менше стереотипного і сексистського контенту. Хоча роботи в цьому напрямку ще багато.

Я завжди була і лишаюся прихильницею мирного розв’язання проблемних питань: у діалозі швидше знайдеш порозуміння, аніж якщо будеш тикати пальцем і казати, які погані журналісти, пишуть усілякі дурниці. Так, пишуть. Але часто не розуміють, що той чи інший вислів є дискримінаційним. Наприклад, «чоловік – голова, а жінка – шия». Здавалося б, що тут не так, шия ж крутить головою? Жінки мали би радіти. А насправді шия ніколи не приймає рішення самостійно, бо щоб покрутити тою головою, вона має отримати від голови сигнал. І от коли починаєш пояснювати, наводити аргументи – це зазвичай спрацьовує. Рідше, коли ні, але то лише питання часу.

– Дай пораду читачам: якщо хтось хоче теж створити гарний проект, має цікаву ідею, які кроки треба зробити?

– То ціла наука, яка називається проектним менеджментом. Але якщо в кількох словах, то перш ніж щось робити, треба вивчити ситуацію. Ідея може здаватися геніальною, але при аналізі потреб аудиторії і вже зробленого іншими може виявитися, що ідея застаріла або не відповідає потребам цільової аудиторії, або дискримінує інші соціальні групи. Другий крок – написати план: чого ви хочете досягти і якими кроками, хто з вами на цьому шляху. Третій – проаналізувати ресурси (людські, фінансові, матеріально-технічні) і взятися за пошуки тих, яких не вистачає.

Насправді першочерговим завданням у реалізації ідеї є не пошук грошей, а правильно визначені мета, шляхи її досягнення і цільова аудиторія. І наостанок не менш важливе: аби отримати грантову підтримку, потрібно в більшості випадків бути членами громадської організації, в якої вже є досвід діяльності. Виняток складають гранти для журналістів, які надають медійні організації для поїздок із обміну досвідом, створення матеріалів, проведення розслідувань тощо. Якщо ж у вас немає такої організації або грантової історії, то можна звернутися з ідеєю до дружньої організації.

Якщо ж ви тільки створили громадську організацію і маєте багато планів, починайте з малих проектів. Які можете реалізувати самотужки, на які можете залучити місцеві кошти – наприклад, громадський бюджет. Українські, а тим більше міжнародні організації перед тим, як профінансувати проект, зважають на досвідченість. Вони мають бачити, що ви ведете систематичну діяльність, залучаєте різні ресурси, маєте досвід використання грантових коштів, а отже – не зникнете з їхніми грошима або не припините діяльність після завершення проекту, хоча всяке буває.

А загалом кожна організація, ініціативна група проходить свій шлях проб і помилок. Головне, чітко розуміти ціль і йти до неї, а також не боятися визнавати помилки і постійно дізнаватися щось нове.

– Розкажи, що тебе загалом надихає та мотивує? Який вид відпочинку для тебе найкращий?

– Надихає і мотивує не відпочинок, а сам процес і, безперечно, результати. Я з тих людей, котрі не здаються, навіть якщо багато перешкод. Звичайно, є моменти, коли ти не розумієш, скільки ще можна людям пояснювати, що це – дискримінація, порушення прав людини, професійних та етичних стандартів журналістики. Іноді просто не хочуть це чути і розуміти. А тим більше, коли наші владці демонструють зовсім інший приклад. Але я вперта, хоч і знаю, що правова культура суспільства – це не про нас у найближчі десятиліття. Бо в першу чергу має змінитися свідомість, сприйняття, а на це потрібен час.

І якось за цим усім, коли твоя діяльність – це твоє життя, бо тут неможливо провести розподіл між робочими й неробочими годинами, про відпочинок часто думаєш вже о 1-й годині ночі (посміхається). Але намагаюся знайти час почитати, подивитися хороший фільм. А ще я дуже люблю подорожувати. Заради цього варто жити і не відкладати на потім, а використовувати навіть найменшу можливість кудись поїхати. Подорожі, як і книги, розширюють горизонти. Самоосвіта сьогодні важить дуже багато.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here