ЗЕЛЕНА СМУГА

0
141
views

Як ми очікуємо після довгої важкої зими перші ростки трави. Перша весняна зелень радує око, вселяє надії на гарний новий хліборобський рік. Через деякий час, коли ця зелень підросте, проявить себе, вона може виявитися звичайним бур’яном, кропивою чи амброзією… Але тоді, з першими промінчиками сонця, з першим теплом, ті пагінці були милішими від літніх троянд… Адже зима позаду, ми її пережили!

Петровська доба добігає кінця, а з нею, як нам натякали, й ера бідності, корупції та інших негараздів. Дай Боже! Стає на ноги новий президент, який може зосередити в своїх руках абсолютну владу, який може перед камерами брутально розібратися з якимось місцевим чиновником, руками охоронців виштовхати його з зали чи витребувати заяву про звільнення, який поводиться не як небожитель, а як звичайна людина, який у літню спеку не ходить у піджаку і краватці, а може і в бризках фонтана побігати…

Лунають заяви про можливе прем’єрство Кобалєва чи Вітренка, цих антигероїв з «Укрнафтогазу», декого ще. Про що свідчать ці посили?

Поведінка гаранта на місцях не вражає. Були й крутіші лідери. Кажуть, що Янукович власноручно міг розквасити якийсь чиновницький писок, Хрущов грюкав туфлею на трибуні ООН, Сталін тисячами розстрілював своїх підлеглих, а один африканський лідер опонентів просто поїдав у буквальному розумінні слова (така, бачте, у них народна традиція). Тож попередників у цьому плювати – не переплювати. Та й не президентська це справа розбиратися з кожним секретарем міськради, міліціонером чи митником, його функція системоутворююча, його місце – капітанський місток, його відповідальність – курс корабля під синьо-жовтим прапором. А для того, щоб приструнити матроса, досить мічмана.

Заяви про можливе прем’єрство тих, хто відправляв матусі до Америки мільйонні премії, щоб, бува, не передумали і не відібрали назад; тих, хто приклався до банківських афер, викликає подив. Чому тоді не запросити на цю посаду когось вагомішого, наприклад, кращого банкіра всіх часів і народів, яка зараз нудьгує у Лондоні; пережила б тут потрясіння, пов’язане з брекситом.

Кажуть, що може затриматися в Україні на державній службі У.Супрун, добра американо-українська лікарка, якій можуть дати можливість завершити її медичну реформу. Показували перед виборами Комаровського, а виявиться Супрун? Отакої!

А як щодо анонсованого на 2020 рік розпродажу землі сільськогосподарського призначення? Така грандіозна реформа і в умовах неподоланої корупції, нереформованих судів, тотальної бідності… Ой не знаю, не знаю… І яку мету вона переслідуватиме, у чиїх інтересах проходитиме? Яким шляхом вона піде – цивілізованим на кшталт французького, де земля належить тим, хто на ній працює, і доти, доки вони на ній працюють; чи диким, грабіжницьким, як це було в Аргентині чи у нас з ваучерами? Звичайно, все залежить від справжніх намірів наших нових очільників. Але які вони, ті їхні наміри?

Як виявилося, ми зовсім не знаємо тих, кого обрали. Нам невідоме політичне обличчя навіть нового Президента, його мотиви і справжні наміри. Ми багато років бачили його на сцені Кварталу і Ліги сміху, у фільмах, у яких знімався і які знімав. Але який він за кадром, наодинці з собою, зі своїм сумлінням?

У другому турі я голосував проти Порошенка, а виходить за Зеленського. Усі разом ми Порошенка таки пішли, тобто свою основну функцію Зеленський начебто вже й виконав. Але якими будуть протягом наступних п’яти років побічні дії нашого вибору? Адже для лікування українських хвороб ми використали невідому пігулку. Єдине, що ми про неї знали, – так це те, що вона абсолютно нова, раніше в нашій історії не використовувалася, ніяких випробувань і тестувань не проходила. А якщо вона виявиться токсичною? Коли ми рятувалися від Порошенка, про це не думали, але зараз приходять «смутные сомнения». Що буде далі? Адже пігулка нікуди не зникла. Її дія буде лише підсилюватися. А як вона діятиме, мало хто знає.

Оголошено про сповідування новими керманичами принципу лібертаріанства. Але ж це крайня форма лібералізму, повна свобода дій для бізнесу, у першу чергу великого, і повна відмова від соціальних зобов’язань держави перед населенням. Це наші тарифи, стандарти життя, медицина, освіта, інше – усе, що може стати нашою приватною справою, до якої держава при лібертаріанському підході не матиме ніякого відношення. Що принесе кожному з нас такий лібертаризм?

Один з опонентів команди «Зе» так прокоментував підсумки виборів: «Якби виставили звичайну табуретку, тільки зелену, то й вона б пройшла до парламенту…» У цьому коментарі щось таки є. Ми стали свідками, як перукарі, весільні фотографи і тамади легко перемагали керівників великих підприємств, відомих політиків, шанованих людей, бізнесменів. Але ж відомі, шановані й досвідчені не побудували сильну державу, красиву Україну, щасливу націю. Вони лише вдавалися до непопулярних реформ і крали, крали, крали… І так три десятиріччя… То дійсно, може, нехай спробують перукарі і кухарки? Чи вони будуть лише ширмою для справжніх ляльководів? Сумніви, сумніви…

Обираючи «Слугу народу», люди сподівалися, що вони дійсно нам послужать, зроблять наше життя кращим, а Україну – сильнішою і заможнішою, що колективний Зеленський виявиться таким собі Зорро – народним улюбленцем, борцем за справедливість та інтереси простих людей. Це може стати реальністю, якщо у нових звершників дійсно присутні світлі наміри. Але «слуги» можуть виявитися зовсім іншими, ніж здавалися; швидко обнулять свої рейтинги, перетворяться в «зеро», тобто «пусто», коли все в Україні піде олігархам, можливо, дещо іншим, ніж при Петрові, коли декого з представників старої влади під телекамери регулярно викликатимуть на допити до різних силових відомств, можливо, когось навіть посадять, або домовляться з ним про якийсь благодійний відпускний внесок, розкрутять на «швидкі допомоги» чи квартири для військових, а самі осідлають старі корупційні схеми, створять нові… Такий варіант теж можливий. Це якраз один з неприємних побічних наслідків обрання котів у зеленому мішку…

І що тоді? На зразок ми ж казали: «Ні обіцянок, ні пробачень…» Чи ще крутіше: «Ну це ми вас зробили!» Хто зараз може цілком відкинути такий варіант?

За декілька місяців ситуація проясниться, ми зрозуміємо, наскільки був правильний наш вибір, але тоді вже від нас мало що залежатиме, український потяг уже не спинити. Хочеться вірити, що хоча б цього разу ми не помилилися у виборі, що зелена смуга у нашому житті не виявиться чорною. Так хочеться знову у це вірити! Адже щовесни хлібороб сподівається на гарний урожай і кидає зерно в землю…

Віталій ПОСТОЛАТІЙ.

 

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here