Днями, а саме у День незалежності, у мистецькій вітальні обласного художнього музею відбулася презентація книги доктора філологічних наук Володимира Панченка. «Сонячний годинник. Книга пілігрима» – друге, оновлене видання нарисів знаного літературознавця, яке побачило світ у видавництві «Темпора» у травні цього року.
Як відомо, Володимир Євгенович – затятий любитель мандрів. А вони у нього завжди мають певні літературні чи краєзнавчі орієнтири. Результатом таких подорожей та несподіваних або очікуваних зустрічей є твори, що написані на стику кількох жанрів – розповіді, дорожніх нотаток, літературного портрета, есею.
Оновлене видання за рахунок заміни шістьох перших розділів такою ж кількістю нових, а ще – зміни дизайну книги. Він став насправді сонячним. Як зазначив на зустрічі Володимир Панченко: «Тут є також шість розділів, які безпосередньо стосуються історії нашого краю. Книга у підзаголовку називається “Книга пілігрима”. Це книга мандрів. У мені цей бісик поселився дуже давно. Можливо, це почалося десь у середині 1960-х років, коли я був ще маленьким хлопчиком. У мене між іншим дивом зберігся мій зошит із щоденниковими записами 1965-66 років. Там є записи про Умань. У ті роки колгосп нагородив наш клас премією. Нас повезли в Умань на екскурсію – це й була премія. І ми їхали у тому грузовику, як десятикласники у романі “Тронка”. Це було для мене потрясінням. Умань – це був для мене культурний шок. Це була перша зустріч з цивілізацією».
Далі знаний дослідник і чудовий оповідач пунктирно розказав про нещодавні подорожі. Наприклад, Полтавщиною, де його цікавили місця, пов’язані з Капністами та Муравйовими-Апостолами. Детальніше він зупинився на сюжеті, пов’язаному з іменами Тараса Шевченка та Олексія Бутакова. Точкою відліку цього сюжету стало місто Вісбаден (Німеччина), а точніше православне кладовище на горі Нероберг.
Саме тут письменник побачив хрест на могилі контр-адмірала Олексія Івановича Бутакова. Того самого, котрий ще в чині капітана був начальником експедиції, яка досліджувала Аральське море. Він же всупереч обмеженням волі засудженого до заслання Тараса Шевченка взяв того в експедицію в якості художника. За що пізніше поплатився: за порушення заборони Шевченкові малювати отримав стягнення, тривалий час його не підвищували у званні. Тарас Шевченко тепло згадував Бутакова у листах до Варвари Рєпніної, Б.Залеського, С.Левицького та інших своїх знайомих, називаючи його другом і товаришем.
На цьому ж цвинтарі наш мандрівник знайшов могили Олександра та Олександри Бжеських, маєток яких у селі Березівка (неподалік Олександрії) під час служби часто відвідував поет Афанасій Фет. «Більше того, – наголосив Володимир Панченко, – Фет мав тут, ні, це навіть не можна назвати романом, це більше така душевна, духовна близькість, яка обернулася для Фета тим, що він написав дуже багато поезій, присвячених Олександрі Федорівні Бжеській. Фет і Олександра довго листувалися, і це листування відоме. Смоленчук, до речі, ним займався досить детально».
Таким чином, як сказано в анотації до книги, у ній «відкриваються історії “знайомих незнайомців” із ХVІІ-ХХІ століть. Їхні імена переважно відомі, проте чимало життєвих сюжетів і “зигзагів” доль залишаються прикритими пеленою часу. Двадцять чотири розповіді, вміщені в книзі, покликані максимально наблизити небайдужих читачів до тих місць, із якими й пов’язана неповторна драматургія життя людей, вартих уваги пам’ятливих нащадків».
У фіналі презентації колишній колега Володимира Панченка професор ЦДПУ ім. Винниченка Григорій Клочек позитивно відгукнувся про наукову й творчу працю літератора і наголосив, що мало знайдеться в Україні таких, хто, як Володимир Панченко, протягом неповного року випустив би аж чотири книги. На завершення зустрічі композитор Борис Притула разом з дружиною та багатьма присутніми заспівали «Ой, у лузі червона калина».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.
Фото Федора ШЕПЕЛЯ.
