ЧИ БУЛО ЛИТВО У «ЛИТІЙ МОГИЛІ»?

0
499
views

Нещодавно за сприяння департаменту культури, туризму та культурної спадщини Кіровоградської ОДА група журналістів кіровоградських ЗМІ побувала на місці науково-дослідних археологічних розкопок пам’ятки археології місцевого значення – кургану №3, більше відомого як «Лита могила», або «Мельгуновський курган».

Нагадаємо, це місце набрало розголосу після того, як у вересні 1763 року генерал-поручник, головний командир Нової Сербії Олексій Мельгунов віддав наказ розкопати насип, який вже тоді був відомий в народі під назвою «Лита могила». Роботи здійснювали місцеві селяни під керівництвом генерал-майора О.С. Ісакова. По центру кургану прокопали прямокутну яму і у верхній частині насипу виявили кам’яну антропоморфну стелу з відбитою головою. Такі ідоли – втілені у камені образи воїнів-героїв чи родоначальників. Встановлюючи їх на верхів’ях курганів, кочовики не лише відображали свої релігійні погляди, але й позначали належність території до скіфських володінь.

Тоді ж неподалік від статуї був знайдений комплекс дорогоцінних речей, що були складені у кам’яному ящику. Цей знаменитий набір знахідок увійшов у науковий обіг як Мельгуновський скарб, а саму пам’ятку з того часу почали називати «Мельгуновським курганом».

Розкіш артефактів означеного скарбу та малоінформативність свідчень про розкопки 1763 року спонукали дослідників до продовження пошуків, які періодично вели: у 1892 році – археолог та етнограф В.Ястребов, у 1949 році – археолог, доктор історичних наук О.Тереножкін, у 1986 році – студентка КДПУ ім. О.С. Пушкіна В.Мосіна, у 1990 році – археолог, кандидат історичних наук Н.Бокій.

2010 року згідно з рішенням Кіровоградської обласної ради з метою встановлення пам’ятного знака «Лита могила» постало питання щодо проведення додаткових археологічних досліджень цього відомого скіфського поховання. 25 червня 2019 року департаментом культури облдержадміністрації було укладено договір з Інститутом археології НАНУ на проведення науково-рятувальних археологічних досліджень кургану №3 на території Трепівської сільської ради Знам’янського району. Розкопки, в яких беруть участь студенти ЦДПУ ім. Винниченка та національного університету «Києво-Могилянська академія», почалися 10 липня цього року. Керує ними досвідчений археолог, кандидат історичних наук Юрій Болтрик.

На думку вченого, давні племена і народи використовували курган для своїх обрядів доволі тривалий час, а першими його почали насипати представники Гальштатської культури. Це археологічна культура племен південної частини Середньої Європи в період ранньої залізної доби (приблизно Х-V ст. до н. е.). Археолог схиляється до цієї думки на основі особливої форми поховального обряду та решток кераміки. Місце для насипу було обране не випадково. Саме тут, між верхів’ями Інгульця та Інгулу, проходив знаменитий Чорний шлях. А він, за словами Юрія Болтрика, «вимальовує одну з найважливіших точок у Центральній Україні», що розташована у найближчому сусідстві від цього кургану, – поселенську структуру «Чорний ліс». Залишки цього поселення нещодавно знайдені за три кілометри від станції Чорноліська.

Знайомлячи журналістів з перебігом розкопок, керівник Центральноскіфської експедиції зокрема сказав: «У кургані не було ніякої ливарної майстерні, яку тут традиційно локалізували, чим, власне, пояснювали велику кількість перепалених шлаків. Насправді шлаки тут є. Але залізо тут не плавили. Первісно тут була складна дерев’яна конструкція. Дуже потужна. Можливо, у три-чотири рівні. І саме вона була спалена. Судячи зі знайдених, сплавлених у склоподібну масу, матеріалів, температура горіння сягала від 900 до 3000 градусів. Цілком можливо, що це горів не зруб, як нам спочатку здавалося, а складена у кілька рівнів дерев’яна піраміда, умовно кажучи… Чи це було культове спалення, чи поховання дуже важливої у соціальному плані особи, ми не знаємо. Можливо, тут було навіть не одне, а декілька спалень. Цю споруду збудували ймовірно між дев’ятим і сьомим сторіччям до нової ери. Ми не знаємо розмірів кургану на первісний момент, але дещо можемо припустити. Максимальна глибина розкопаних споруд на цей момент п’ять метрів вісімдесят сантиметрів.

У кінці сьомого століття до нашої ери скіфи, повертаючись з Передньої Азії, заносять сюди, на курган, якісь скарби. Можливо, це так звані вотивні скарби. Тому що то було не поховання, бо не знайдено людських останків. Там була чи то кам’яна скриня, чи то невеликого об’єму якийсь об’єкт, в якому містилося приблизно двадцять з гаком золотих речей. Серед них зламаний меч, горит, прикрашений орлом, палацовий ассирійській табурет. Ми знайшли підтвердження, що він тут був, від нього залишилися два срібні гвіздочки. До речі, розміром і формою вони дуже подібні до сучасних меблевих цвяхів.

Потім, за 300 років потому, а може й 350, уже класичні – розвинуті – скіфи роблять у цьому ж кургані свою поховальну споруду. Вона виявляється набагато складнішою, ніж та, яку наприкінці ХІХ сторіччя розкопав Володимир Ястребов».

Також проведені цьогоріч дослідження показали, що курган мав діаметр 63 метри, а діаметр самого насипу був 70 метрів. Потім з часом насип тихенько танув, зменшувався і згодом в межах одного гектара його розорали. Тривалий час цю місцевість використовували як скотомогильник. До того ж поряд з курганом у ХVII – XIX століттях проходив битий шлях, і тим перехожим, що ходили цим шляхом, цікаво було колупнути привабливий насип. Тому археологи знаходять у ньому сліди постійних вторгнень, які часом збивають їх з пуття. «Доки розкопувалася так звана “катакомба Ястребова”, тоді вкотре перебили і розламали “червоне тіло” кургану. Нам залишається, власне, зрозуміти, що ж тут було. На жаль, традиційної стратиграфії ми не маємо й інформацію намагаємося черпати з того, що збереглося», – нарікає Юрій Болтрик. І продовжує: «Тут, я думаю, спочатку не було ніякого насипу. Була грандіозна дерев’яна споруда, зроблена за принципом матрьошки. Чому ми кажемо про зруб, тому що у знайденій перепаленій масі є відбитки торців невеликих колод. Подібні неспалені культові споруди є на Посуллі. Що було тут, ми можемо лише здогадуватися. Але факт, що воно було спалено. Факт, що тут, крім різних артефактів, ще були якісь золоті речі, які теж поплавилися і згоріли. Я не думаю, що вони пов’язані з Мельгуновським скарбом, бо той був закопаний під верхом кургану, приблизно на два метри. Його врятувало те, що ранні грабіжники проминули скарб, бо він лежав трохи західніше. Тому Ермітаж нині має декілька вітрин з цими дивовижними речами».

Сучасним археологам вдалося також розкопати частину рову, що оточував насип. У ньому знайдено кілька перемичок. На думку Юрія Болтрика, їх можна трактувати як своєрідний міст чанвар. «У зороастрійців, індоєвропейців була віра у потойбічний світ, – пояснює вчений. – А в нього треба пройти через такий культовий міст, що веде через вогняну ріку. Якщо ти жив правильно, він тебе пропускав. Якщо ти жив неправедно, він ставав, як лезо клинка чи ножа, а то і як волосина. Отже, цей рів до певної міри символізує вогняну ріку. З іншого боку, його можна трактувати як солярний знак, як сонячний коловорот».

В одній з катакомб кургану за допомогою металодетекторів були знайдені артефакти, які можна поділити на два історичні періоди. Це рештки золотих речей, що переплавилися разом зі сріблом. Інша частина – речі, занесені скіфами з Передньої Азії. Це уламок кинджала роботи ассирійських чи хетських майстрів, що був зварений з двох частин, та срібні гвіздочки з декором у вигляді кільця з пелюстками. Перші, на думку вченого, з попередньої більш ранньої споруди, яка зроблена аборигенним на той час населенням центральної частини України цілком європейського культурного профілю.

Узагальнюючи свою розповідь, Юрій Болтрик наголосив: «Це центральна частина України. Це середня частина Чорного шляху. Ще немає античних міст. Але є Чорноліське городище. На ньому сходився вузол кількох шляхів. Поруч нині знаходиться залізничний вузол Знам’янка. Увага, усі залізниці прокладені по давніх шляхах! Давні шляхи йшли за принципом збереження енергії. Вони намагалися йти вододілами. Волячим возам не так страшні підйоми, як спуски. Адже возили вони приблизно тонну вісімсот і утримати цю масу на спуску дуже важко. Тому вони обирали спокійний рельєф… На Вінниччині є Жмеринка. Біля неї так само є скіфське городище. Нині це вузол, де шляхи розходяться на Київ і на Львів. Тому все так пов’язано. Тут сходиться багато геополітичних моментів.

Коли у четвертому сторіччі скіфи стали володіти цими степами, то відповідно вони цей курган і досипають, і добудовують. Те, що тут використано велику кількість деревини, не притаманно кочовикам. А перед тим, як сюди прийшли кіммерійці, тут домінувало населення, яке жило у Чутівському та Чорноліському городищах. Ці мешканці переживають кіммерійців. І коли приходять скіфи, вони, можливо, ще співіснують якесь покоління чи два, потім розчиняються. Або відступають далі на північ. Нам треба ще поглиблювати свої дослідження і сподіватися, що знайдемо ще щось цікавіше».

На цей час розкопки Центральноскіфської експедиції тривають, але потребують дофінансування у сумі 470 тисяч гривень. Як і наукові аналізи знахідок, що відправлені у Київ. Юрій Болтрик висловив сподівання, що цю проблему під силу вирішити департаменту культури, туризму і культурної спадщини Кіровоградської ОДА.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here