ПАМ’ЯТНА ДОШКА ВИПУСКНИКАМ КАВАЛЕРІЙСЬКОГО УЧИЛИЩА

0
408
views

80 років тому два тирани, вожді тоталітарних режимів (один з класовим ухилом, другий з нацистським), розпочали Другу світову війну. Тоталітарні режими і їхні воєнні машини перемололи на смерть більше 100 мільйонів переважно ще молодих людей й більше 400 мільйонів зробили каліками, сиротами та спричинили неймовірні руйнування.

Першого вересня в усьому світі, у тому числі й Україні, відзначають День жалоби за жертвами тієї війни, за жертвами тоталітаризму.  Серед жертв тих кровавих подій були наші земляки, випускники Єлисаветградського кавалерійського училища Володимир Дунін-Жуховський і Григорій Доліва-Добровольський. Їх позбавила життя безжальна тоталітарна система, яку засудив увесь світ, а також закликав берегти пам’ять про ці злодіяння з тим, щоби ніколи не допустити їх повторення.

Хто вони, ці наші земляки?

Володимир Дунін-Жуховський і Григорій Доліва-Добровольський – люди з цікавими і дуже трагічними долями, а саме: обоє народилися в Єлисаветграді, закінчили училище кавалерії; обоє після революції воювали як проти червоних, так і проти білих в польсько-українських загонах під гаслом «За нашу і вашу вольність»; обоє з інтернуванням польських військових загонів за межі України (за ультиматумом німецького командування) потрапили до Польщі; обоє закінчили Вищу воєнну школу у Варшаві; обоє, під час вересневої кампанії 1939 року, потрапили в полон; обоє були розстріляні.

Володимир Дунін-Жуховський народився 13 жовтня 1893 р. в Єлисаветграді в родині дворянина польського походження Антонія і Марії (українки, у дівоцтві Сорокіної). Його батько Антоній Костянтинович Дунін-Жуховський багато років був членом Єлисаветградської міської управи. Наприкінці ХІХ ст. міська управа призначила А. Дуніна-Жуховського завідувачем будівельної частини нової жіночої гімназії, що на перетині вулиці Петрівської (тепер Шевченка) і Театрального провулку (вул. Нейгауза). Він ретельно контролював дотримання проекту і якість виконання робіт. Тепер тим, що ним зроблено, ми з вдячністю милуємося, оцінюючи красу старого корпусу педагогічного університету.

Родина Антонія Дуніна-Жуховського мала, крім апартаментів у місті, ще й свій маєток з наділом землі в Овсяниківці.

Володимир закінчив гімназію і офіцерську школу кавалерії (1913). Перед 1917 роком був професійним офіцером царських військ. Після жовтневої революції брав участь у війні проти червоних і проти білих під гаслом «За нашу і вашу вольність». З початку 1918 року – поручик 12 кінного полку в гетьманській армії, згодом підвищений в чин штабс-капітана. Потім брав участь у битві під Каневом (11 травня 1918-го – битва між загонами ІІ польського корпусу і німецькими військами, що прагнули їх роззброїти і не допустити створення Польської держави). Потім боровся за Одесу і з інтернованими з України польськими загонами, через Румунію добирався до Польщі, яка в 1920 р. оголосила про свою незалежність. Після 1920 року служив у війську польському, був асистентом, а пізніше викладачем, завідуючим кафедрою у Вищій воєнній школі у Варшаві, є автором ряду наукових публікацій з військової стратегії. Під час вересневої кампанії 1939 р. потрапив у полон, до радянської неволі. Весною 1940 року був розстріляний НКВСівцями. Спочиває на кладовищі жертв тоталітаризму у Харкові.

Крім Володимира родина мала ще одного сина Олександра, який народився у 1897 р. Обоє закінчили місцеву гімназію. Олександр пішов шляхом старшого брата, ставши військовим, і його життя в званні капітана артилерії закінчилося полоном і розстрілом за рішенням НКВС СРСР у Катинському лісі біля села Катинь Смоленської області (1940 р.).

Григорій Доліва-Добровольський народився 9 червня 1898 року в Єлисаветграді в родині Болеслава і Феофілії (у дівоцтві Заханович). Рід Доліва-Добровольських, або Добровольських гербу Доліва має прізвище, складене з двох частин, де перша означає, до якого гербу відноситься. Є приклади написання: Доліва-Добровольський, як і Добровольський гербу Доліва, як і Добровольський – Доліва, або ж просто Добровольський.

Предок родини, Павло Добровольський, був адміністратором у графа Тушкевича у Білорусії. Мав чотирьох дітей, а серед них Аполінарія (1808-1890), дружиною якого була Вікторія Зінькович. У подружжя народилися дві дівчинки і п’ять хлопців. Четвертим з тих дітей був Болеслав (1861-1939) – інженер з будівництва та експлуатації млинів, його дружиною стала Теофілія Заханович (1874-1960). У них народилися три донечки Станіслава, Марія, Софія та син Григорій (на фото).

Батько Болеслав Добровольський наглядав і опікувався наладкою парових млинів у різних місцях, у тім числі у Єлисаветграді млинами X.Слободського та М.Ямпольського, що на вул.Московській (про що зберігся папір). Болеслав також працював у Корсунці (біля Умані) у заможного поміщика Гната Журавського, який володів кількома господарствами і млинами. Також опікувався млинами у повітовому містечку Звенигородка (нині Черкаської обл.). В цьому ж містечку у власності Болеслава Добровольського був будинок із садибою 400 кв. м за адресою: вул. Продольна, 18. Описи будинку, складу, конюшні, фруктового саду збереглися завдяки небайдужим селянам.

 Донька Станіслава (1896-1990) народилася в Єлисаветграді, була одружена з Людославом Піонтковським, інженером сільгосптехніки (можливо, з-д «Ельворті»?). У них були син Здіслав та дочка Христина, обоє вже померли. Онуки Марія та Богдан живуть у Варшаві.

Донька Марія (1903-1964) народилася в Єлисаветграді, закінчила інститут філософії, вийшла заміж за Збігнева Корнашевського, чиновника освіти у м. Косово, бездітними померли у Канаді, родичі по чоловікові проживають в Івано-Франківській обл.

Донька Софія (1907-1971) народилася у Корсунці, була одружена з Анатолієм Богомазовим, інженером, бездітними померли в Канаді, родичі по чоловікові проживають в Одесі.

Син Григорій закінчив гімназію і школу кавалерії (1917) в Єлисаветграді. Перед 1918 роком був професійним офіцером корпусу царських військ, сформованих з українців і поляків, які тримали Румунський і Південо-Західний фронти армії Російської імперії. Після став членом II Корпусу ген. Юзефа Галлера, брав участь у битві з німцями під Каневом, захищав Одесу. Пізніше з інтернованими з України польськими загонами через Румунію потрапив до Польщі. Там став солдатом військової розвідки. По закінченні Вищої воєнної школи у Варшаві – дипломований майор кавалерії. У 1927-1930 рр. був офіцером розвідки, діючої в СРСР, у польському дипломатичному представництві в Мінську (військовим аташе).

Григорій одружився з Софією Квятковською, яка народилася 17 березня 1900 р. в Че́рнихівцях – селі на півдні Збаразького району Тернопільської області. Софія була сестрою віце-прем’єра, міністра промисловості і торгівлі Польщі Євгенія Квятковського. Пізніше Софія згадувала: познайомилася з ним на військовій забаві. Був гарним чоловіком, в мундирі виглядав просто прекрасно. Побралися в 1924 році. Незабаром Доліву-Добровольського направили до консульства Польщі в радянському Мінську, поїхав з таємною місією генерального штабу польських військ. Софія допомагала йому у цій місії. То був дуже добрий період в їхньому житті. Багато подорожували, були в Ленінграді, Москві, в Криму, навіть в Єревані. Після повернення до Польщі народила двоє дітей, доньку Анну, а в 1936 році сина Георгія (Єжи).

У вересні 1939 року Григорій потрапив у полон до німців, утік, потім вдруге потрапив до неволі, його утримували в німецьких концтаборах Gross-Rosen, Dora  i Bergen-Belsen. Після капітуляції Німеччини був звільнений американськими військами, але, дізнавшись, що Польща відійшла під протекторат СРСР, не одразу повернувся до Польщі, а співчуваючи уряду в Лондоні, хотів йому допомагати. В 1950 р. повернувся до Польщі, був заарештований КДС БП Польщі (назва цієї інституції і її форма була копією КДБ СРСР) і звинувачений в антирадянській і антисоціалістичній діяльності. Був страчений 12 січня 1952 р. Верховний суд нової Польщі в 1993 р. визнав вирок колишнього Верховного суду помилковим.

Минуло багато часу. Жахливі події тих тоталітарних режимів стали забуватися. Але історія іноді повторюється, саме тому так важливо зберігати пам’ять. В Україні не повинно бути толерантності до тоталітаризму, до людей, які пропагують злобу і ненависть. Не треба замовчувати проблеми расизму і ксенофобії.

Пам’ятаючи, що розуміння історії допомагає запобігти повторенню, наша громадська організація подала на конкурс пропозицію про встановлення пам’ятної дошки на корпусі колишнього Єлисаветградського кавалерійського училища.

Міська влада своїм рішенням від 27 серпня 2019 року підтримала побажання містян зберегти пам’ять про своїх земляків, що стали жертвою тоталітаризму, з тим, щоб це зло ніколи не повторилося.

Віталій ПЛІНСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here