Існує суттєва різниця між змістом історичного факту та тим, як уявляє собі цей історичний факт загал (звичайні люди). Прикладом цього може бути історія першої церкви Кропивницького.
Загальнопоширеним є таке твердження: Троїцька фортечна церква – це перша церква Єлисаветграда. Таку думку можна знайти ледь не в усіх замітках, статтях чи книгах про історію духовного життя сучасного Кропивницького. Але, на жаль, це твердження не буде відповідати дійсності, навіть якщо з нього прибрати назву Єлисаветград, адже на момент появи церкви у місті назви Єлисаветград не існувало. (Уважні) пошановувачі історії нашого міста вже давно помітили, що датою появи Троїцької фортечної церкви вважається 1755 рік.
Водночас саме 1755-й вважається роком появи Успенської подільської церкви. У жодному з джерел не зазначений місяць, у якому з’явилась хоча б одна зі згаданих церков. То виходить, що у місті було дві «перші» церкви? Однак, якщо дослідити історичні джерела, все виявляється набагато складніше…
Перша похідна церква
Перші згадки про церкву на території сучасного Кропивницького датовані 1753 роком. Йдеться про встановлення похідної церкви біля місця будівництва майбутньої фортеці святої Єлисавети. Місце її встановлення лишається невідомим. Цілком можливо, що церква могла знаходитись в декількох місцях, адже похідна церква – це мобільна конструкція. Її переваги – це швидкий монтаж, демонтаж та легке транспортування.
Традиція використання похідних церков у той час існувала як у козацтва, так і у російської армії. Очевидно, що церква була встановлена російськими військовими, адже до цього був причетний російський генерал Іван Глєбов. Встановлення церкви біля місця побудови фортеці не є якимось «ноу-хау» для Єлисаветинської фортеці. Так з початком будівництва у 1761 році Димитрівської фортеці (сучасний Ростов-на-Дону) похідна церква була встановлена у центрі майбутньої фортеці. Похідна церква у Олександрівській фортеці (сучасне Запоріжжя) була встановлена у 1772 році, наступного року після початку будівництва.
Відповідно до інформації з сенатських та синодських указів навесні 1756 року протопіп Іоан Орловський знаходився ще у похідній церкві, а вже восени 1757- го похідна церква не використовувалась. Іван Хорват звернувся до сенату з проханням надати для походів його армії похідну церкву. Сенат відповів, що для цих цілей можна використати похідну церкву з фортеці святої Єлисавети. Ми вже знаємо, що у жодних походах підопічні Хорвата, які мешкали у Новій Сербії, участі не брали. Також нам відомо, що головною метою Хорвата була викачка грошей з російського уряду. Хоч сенат найчастіше і ставав на бік Хорвата у конфліктах з українським населенням, водночас і з грошима не поспішав прощатись. Сенат відповів, що для цього можна використати похідну церкву з фортеці святої Єлисавети. На цьому питання не було зняте, адже, за словами Хорвата, згадану похідну церкву не можна використати, адже «палатка за ветхостью не годна», а іконостас переданий в «жилую» (мається на увазі в стаціонарну) церкву. У відповідь сенат наказав або привести до ладу існуючу церкву, або виготовити нову та передати Хорвату.
Історія похідної церкви не закінчується на Хорваті. Очевидно, що Хорват, який наполегливо добивався отримання похідної церкви, отримав відремонтовану або нову похідну церкву. Оскільки не було жодних нагод її використати, церква зберігалась у резиденції Хорвата у Новомиргороді. У 1772 році генерал Василь Чертков, який завідував будівництвом Олександрівської фортеці, а трохи раніше був комендантом Єлисаветинської фортеці, забрав похідну церкву з Новомиргорода та встановив її у майбутній Олександрівській фортеці. Завдяки опису цієї церкви, що зберігся, можемо уявити, що ж представляла собою похідна церква: «…палатка с полами, иконостас с царскими вратами, с пятью местными иконами, престол и жертвенник, писанные на холсте, с священными сосудами, с одеждами и книгами».
Перша подільська церква
В книзі, яку продовжують вважати головним джерелом історії Кропивницького, в «Историческом очерке…» Олександра Пашутіна, міститься твердження: «Крепостная Соборная Троицкая церковь построена была на первый раз деревянной и походной». На жаль, жоден дослідник за більш ніж 100 років так і не звернув увагу на суперечність, яка там міститься. Похідна церква не може бути дерев’яною. Основний матеріал похідної церкви – це цупка тканина. Похідна і дерев’яна церкви – це різні поняття. Принаймні для середини XVIII століття.
Першим дослідником церков нашого краю був архієпископ Гавриїл. Його дослідження й були наведені в «Очерке» за редакцією Пашутіна. Вперше дослідження Гавриїла були оприлюднені у 1848 році у часописі «Записки Одесского общества истории и древностей». В опублікованій роботі містилась хронологічна таблиця. В таблиці за 1755 рік першим з дев’яти рядків був запис про Успенську подільську церкву Єлисавета. У списку також значилась і Троїцька фортечна церква, але з невідомих причин лише четвертою. Гавриїл пише, що церква була перенесена з села Федорівка. Пізніше, у 1903 році, інший священик, він же перший олександрійський краєзнавець, Василь Никифоров уточнив цю інформацію. Зокрема він розповів про майстрів, які раніше жили в тій частині України, яка на той час належала Польщі, але були вигнані звідти, бо не підтримували унії. Оскільки на той час почали заселятись задніпровські місця (північна частина Кіровоградської області), вони переїхали сюди і займались промислом, виготовляючи церкви на вивіз. У примітках Никифоров пише, що йдеться про Федорівку Крилівської протопопії. Донедавна сучасні дослідники вважали, що це село в Олександрійському районі, яке було ліквідоване у 2013 році, а раніше належало до Протопопівської сільради. Однак виявилось, що станом на 1755 рік згаданого села ще не існувало. Але існували згадки про іншу Федорівку в описі Нової Сербії 1752 року. Там згадується Федорівка над Цибульником поруч з Глинськом. В інших архівних документах, які знайшов Анатолій Пивовар, згадане село зазначене з назвою Федірки. Також Пивоваром оприлюднений документ, який підтверджує перенесення церкви з села Федірок Крилівської сотні до Приградської слободи фортеці святої Єлисавети. Приградською слободою у церковних документах, міщанською слободою в офіційних документах та Єлисаветом у документах з архіву Січі називали сучасне місто Кропивницький у 1750-х роках. Також в обох джерелах збігається ім’я священика, який очолював церкву у Федірках, – це Роман Семіонов, який згодом переїхав до Аджамки. Не збігається лише дата перенесення церкви. Замість 1755 року, який зазначають Василь Никифоров та Гавриїл Розанов, Анатолій Пивовар вказує 1754 рік. Відповідно до пояснень Пивовара, архієпископ Гавриїл використовував архіви Переяславської єпархії, у яких історія церков Нової Сербії та Слобідського полку доступна починаючи з 1755 року. Натомість Анатолій Пивовар користувався документами архіву колишньої Київської митрополії, який не був доступний архієпископу Гавриїлу Розанову.
З документів Пивовара виявляється, що таке перенесення церкви не було пов’язане з виготовленням будівлі на продаж. Перенесення пов’язане з виселенням козаків Миргородського полку за межі Нової Сербії у новостворений Слобідський козацький полк. Таким чином було перенесено ще п’ять церков. Зокрема одна з них була перенесена з Цибулівської слободи до Аджамки, куди переїхали мешканці міста Цибулів та Цибулівської слободи. Перенесення датовані 1754 роком. Потрібно нагадати, що й основний етап переселення проходив наприкінці 1753 – на початку 1754 років. А вже у серпні 1754 року сенатським указом було заборонене перенесення церков з Нової Сербії. Натомість було передбачене виділення коштів на будівництво нових храмів для переселенців за межі Нової Сербії.
За описами Гавриїла Розанова та Василя Никифорова церква була однопристольною. Візуалізувати цей опис допоможе діюча Введенська церква міста Берислава, що на Херсонщині. Згадана церква була однопрестольною, побудована була за 25 років до зведення церкви у Федірках та знаходилась у місті Переволочній, що за 50 км від Федірок. У 1784 році церква була перевезена по Дніпру до міста Берислава.
Таким чином першою дерев’яною церквою Єлисавета була подільська церква, яка була встановлена на місці будівлі сучасної міської ради у 1754 році.
Перша фортечна церква
До цього часу найпоширенішою була інформація про фортечну церкву. На думку пересічного читача, історія фортечної церкви найбільш досліджена. Насправді ж історія цієї церкви найзаплутаніша, має чимало білих плям і потребує дослідження.
Церкви, які були перенесені з Нової Сербії до Слобідського козацького полку, зазвичай переносились з майном, священиками та зберігали свою назву. Церква, яка була перенесена з Федірок і встановлена на місці сучасного міськвиконкому, мала назву Троїцька. Перша суперечність полягає в тому, що Троїцькою називали фортечну церкву. Подільська церква мала назву Успенська. Точні причини цього протиріччя невідомі. Щоб зрозуміти, чому і фортечна, і подільська церкви мали одну назву, потрібно розглянути всю хронологію подій, які пов’язані з фортечною церквою.
До 1755 року не знайдено жодних згадок про фортечну церкву. У 1755-му протопопом був призначений Іоан Орловський. Орловський прибув у наш край з Казані. У 1752 році у нього був конфлікт з казанським губернатором. Після переїзду у 1755-му та на початку 1756 року він розташовувався у похідній церкві. Водночас вже за 1755 рік знаходимо згадки про соборну Троїцьку церкву. У документах відсутні згадки, що Троїцька церква розташовувалась на території фортеці святої Єлисавети. Джерела говорять про початок будівництва фортечної церкви у 1755 році. Відповідно до дослідження Наталії Полонської-Василенко, у 1755-му почалось будівництво кам’яної церкви. Деякі сучасні краєзнавці ставлять під сумнів таке її твердження через те, що вона зазначила, що будівництво розпочалось за проектом київського архітектора Баста. Хоча насправді до проектування фортечної церкви мав відношення архітектор Віст. Згадка Баста, а не Віста може пояснюватись тим, що Полонська-Василенко помилилась під час розшифрування старописів, адже їх вивчення потребує часу і кропітких зусиль, але все одно можуть лишатись помилки через те, що у ті часи були відсутні єдині правила правопису, а у писарів був різний почерк. Крім того, дослідниця вказала першоджерело, яке нескладно буде дослідити сьогодні, адже це документи архіву фортеці святої Єлисавети, які зберігаються у Національній бібліотеці імені Вернадського.
Підтвердженням того, що спершу почав будуватись кам’яний храм, а не дерев’яний, є указ від 1756 р. про початок будівництва кам’яної церкви у фортеці святої Єлисавети. В указі є згадки про звернення Орловського, в якому він стверджує, що дерев’яну церкву неможливо побудувати через відсутність лісу та складність у його транспортуванні. Орловський просить дозволити будівництво кам’яної церкви, адже біля фортеці можна виготовляти цеглу, а вапно можна доставити з Києва. Цікаво, що під час проведення робіт у 2018-2019 роках по виготовленню документації на пам’ятку історії «Фортеця святої Єлисавети» фахівці знайшли кам’яний фундамент церкви, який розташований у центрі фортеці та знаходиться під асфальтовим покриттям сучасної дороги.
У 1756 році у Троїцьку церкву був призначений притч. Більшість священиків притчу прибули з Росії. Для них були передбачені немаленькі, як на ті часи, витрати на утримання (фактично – заробітна платня), а їх було 13 осіб, чому могли позаздрити інші соборні церкви, зокрема Успенська у Крилові. У той же час в указах 1756 року зазначається, що Орловський розміщується у похідній церкві. Наступного 1757-го згадується стаціонарна фортечна церква.
З опису Гавриїла Розанова та Василя Никифорова можна зрозуміти, що споруда у звичному для церкви вигляді так і не була побудована. Під церкву був перероблений дерев’яний будинок. «Она была построена на подобии простых покоев, – пише архієпископ Гавриїл у 1848 році. «… в виде маленького домика, с двумя небольшими на ней главами», – уточнює він свій опис у 1853-му. «Она имела вид дома, только на верху его поставлен был небольшой купол», – пише Василь Никифоров у 1903 році. Вигляд фортечної церкви суттєво поступався вигляду подільської. Це підтверджується цитатою Никифорова: «Несмотря на это церковь эта именовалась до 1784 года соборной».
Таким чином на сьогодні не знайдені документи, які б пролили світло, чому починали будувати кам’яну церкву за проектом головного архітектора сенату, а закінчилось все появою дерев’яного будиночка, до якого був прилаштований маленький купол. Так само невідомо, куди подівся Іоан Орловський, який клопотав про будівництво кам’яної церкви. Можливо, він зник разом з грошима на її будівництво…
Таким чином ми можемо констатувати, що для російської влади, яка була тісно пов’язана з церквою, була важлива поява церкви у фортеці святої Єлисавети, яка стала адміністративним центром (у фортеці крім військової адміністрації розміщувалась канцелярія слобідського козацького полку). Причому церква ще до її появи отримала статус соборної, тобто головної церкви території.
Можемо припустити, що статус соборної спочатку надали Троїцькій подільській церкві. Ймовірно, саме в ній мав намір розміститись Іоан Орловський. Однак сенат наполягав на будівництві соборної церкви у фортеці. Тому Троїцьку церкву було перенесено до іншого приміщення – до дерев’яного будинку, який знаходився у фортеці, на якому встановили маленький купол. А подільська церква отримала іншу назву – Успенська.
Потрібно відзначити значимість цих двох церков для місцевого населення. Так, відповідно до відомості церков міста Єлисавета, яку оприлюднив науковець Ігор Лиман, станом на 1776 рік соборна Троїцька церква зі штатом вісім осіб мала найменший приход – 13 дворів. У той самий час Успенська церква зі схожою кількістю штату (дев’ять осіб) мала у приході 255 дворів. Інші церкви Єлисавета (Грецька, Знам’янська, Петропавлівська) мали у приході 170 дворів.
Таким чином в питанні історії церков є достатньо роботи для дослідників. Але їх робота не має обмежуватись лише вивченням фактів. Результати їх досліджень мають ставати відомими загалу, який все ще продовжує цитувати «Очерк» Олександра Пашутіна, який не відображає у повному обсязі історію Кропивницького.
Максим СІНЧЕНКО
