ВОЛЬНОСТІ І ЗЕМЛІ КОЗАЦЬКІ БОРОНИВ ДО ОСТАННЬОГО

0
269
views

Як відомо, у рамках святкування Дня міста Кропивницького відбулася презентація ескізного проекту пам’ятника останньому кошовому Січі Запорізької Петру Калнишевському (скульптор Г.Савченко, архітектор В.Рак). Яким чином пов’язана доля кошового з нашим краєм – у розповіді, яку публікуємо нижче.

Петро Калнишевський – останній кошовий Запорозької Січі – постать дуже цікава та колоритна, бо небагато знайдеться історичних особистостей, які жили в трьох століттях. За усними переказами, народився Петро Калниш, Калнишевським він стане пізніше, в 17 ст., точна дата народження невідома, а помер на початку 19 ст. А ще Петро Калнишевський цікавий тим, що зумів навчити запорожців не стільки воювати, це вони вміли й до нього, а переконав займатися землеробством, освоювати величезні земельні ділянки, якими вони володіли. Також кошовий активно розвивав торгівлю. Недаремно за нього на Січі з’явилося прислів’я: «Як був кошовий Лантух, нічого було покласти в лантух, а як був Калниш, то з’явився на столі цілий книш». Цей вислів свідчив про успіх економічної моделі Калнишевського, яка полягала в залюдненні запорозьких володінь, створенні нових поселень, слобід, хуторів, зимівників, заохочення переселенців з Гетьманщини на терени Запорожжя. Одне з них – Петриківка на Дніпропетровщині – нині відоме на весь світ унікальним петриківським розписом. За Калнишевського населення Запорожжя стрімко зростало, Січ набувала економічної незалежності від Російської імперії.

Саме за Калнишевського розпочалася «передсмертна земельна боротьба» Запорожжя з Російською імперією, яка з середини 18 ст. активізувала процес витіснення українського населення Гетьманщини, Запорожжя, Слобожанщини. Недаремно запорожці ще в 1754 р. зробили висновок про те, що «росіяни військо запорозьке до решти вигубити хотять, для чого фортеці як ось Єлисавет і прочія пороблено, і військо Запорозьке зовсім у мішок убрато і щоб тільки як той мішок зав’язати, росіяни способу не обрали». Одним із таких способів було позбавлення запорожців права на землю під приводом, що вони втратили на неї право ще після повстання гетьмана Івана Мазепи, якого вони підтримали. Про наміри росіян українці навіть склали пісню, яка відразу була заборонена Російською імперією, бо мала такі рядки: «Одно время під Єлисаветом сизі орли вилітали, а в Москві-городі, пани-генерали збиралися. Вони думали і гадали як ту землю Запорізьку одібрати. Ой, як вдасться нам їхню землю одібрати, будемо і ми і потомки наші в їхній Отчизні панувати…».

План Російської імперії був простим – відібрати землі Війська Запорозького. Нагадаємо, що терени нашого краю входили до складу Кодацької, Буго-Гардівської та Інгульської паланок. Російська імперія швидко ліквідувала Гетьманщину, Слобідську Україну, позбавивши їх самоврядування. Зазначимо, що Розумовський – останній гетьман України – не дуже й опирався, а навпаки в подальшому допомагав чиновникам Російської імперії описувати землі запорожців, пояснюючи, що «якщо раніше запорожці й володіли цими землями, то давно втратили на неї всі права». В цих умовах лише Калнишевський був єдиним, хто боронив земельні права запорожців. Центром «передсмертної боротьби» стала фортеця св. Єлисавети, де проходили засідання земельних комісій. Їх учасниками були представники від Російської імперії та Війська Запорізького. Невідомо, чи був серед них Калнишевський. Краєзнавці Сергій Шевченко та Юрій Матівос припускають, що був, а от Владислав Грибовський – знавець біографії Калнишевського – має сумніви стосовно участі Калниша в роботі земельних комісій на території фортеці св. Єлисавети. Проте представники Запорожжя отримували від Калнишевського вказівки боронити права запорожців на свої землі, посилаючись на те, що вони володіють ними ще з часів Стефана Баторія та Богдана Хмельницького, тобто з 16 та 17 століть.

Але точно відомо, що Калнишевський брав участь у роботі подібних комісій у Санкт-Петербурзі на рівні Катерини ІІ, Потьомкіна та інших впливових чиновників Російської імперії. Чого ж добивався Калнишевський? Ліквідації фортеці св. Єлисавети, Єлисаветградської провінції та повернення цих земель запорожцям! Реалізація задумів Калнишевського могла призвести до виведення з теренів України російських гарнізонів.

План Калнишевського мав шанси на успіх. Зокрема, Наталія Полонська-Василенко, українська історикиня, знайшла в російських архівах документи, які свідчили, що під впливом аргументів Калнишевського імператриця визнала, що запорожці раніше володіли цими землями, тому варто повернути їм терени Єлисаветградської та Катерининської провінцій! Було розроблено цілий проект реалізації цього плану. Калнишевський із Санкт-Петербурга писав на Січ, що питання на користь Запорожжя от-от має успішно вирішитися. Останній з таких листів датовано 1774 р., тобто за рік до ліквідації Запорозької Січі.

Але Катерина ІІ обрала інше рішення. Противники Калниша переконали її, що реалізація намірів кошового, по-перше, призведе до втрати контролю Росії над цими теренами і значного посилення українського козацтва, яке збереже значні земельні володіння, вольності, самоврядування, що буде небезпечно для імперських планів Росії. По-друге, російські військові та дворяни втратять права на ці землі, тому тут не вдасться запровадити кріпацтво та наділити російських підданих значними земельними ділянками. А економічно незалежне Запорожжя з історичною пам’яттю про часи Хмельницького, Мазепи неодмінно з часом буде прагнути незалежності від Росії і не дасть можливості «їм, і потомкам їхнім у нашій Отчизні панувати»!

Тому у 1775 р. Катерина ІІ підписала маніфест про ліквідацію Запорозької Січі, бо козаки на чолі з кошовим Калнишевським, «заводячи власне хліборобство, розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу, і, звичайно, задумали утворити з себе область цілком незалежну…». Саме успіх економічних проектів Калнишевського так налякав Катерину ІІ та її радників! Саме тому вже похилого за віком Калниша після ліквідації Січі відправили аж на Соловки! Таким чином, кошовий став першим українським політичним в’язнем на Соловках, а в 30-х рр. ХХ ст. їх там будуть тисячі! Проте навіть далеко від батьківщини Калниш зумів пережити і Катерину ІІ, і Петра Текелі, який керував операцією з ліквідації Запорозької Січі. Це стало символом сили українського духу та перемоги кошового над своїми ворогами!

Тож немає сумнівів, що Калнишевський як людина, що боронила права, вольності козацькі, до останнього змагалася за права українців бути господарями на своїй землі, заслуговує на гідне вшанування пам’яті в самому центрі України!

Юрій МИТРОФАНЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here