ФЕДІР ЛАГНО: ФІЛОСОФІЯ САМОДОСТАТНОСТІ

0
1989
views

Почавши писати цю статтю, я згадав Григорія Гнатюка. Лагно і він були друзями, однодумцями. Обидва обрали село. Але до життя підходили по-різному. Для Гнатюка воно становило Ойкумену. Він замкнувся у своїй Небелівці, тяжко переживав, що його уява про неї і те, що  бачив насправді, різко розходяться, болісно шукав відповіді на питання, які не давали йому спокою. Лагно теж живе у селі, на околиці селища Олександрівки, поблизу соснового лісу і широких тясминських луків. Від світу не ховається, навпаки, він із ним «на ти»,  живе в його широкому просторі без умовностей і кордонів, з безліччю запитань і відповідей, течій і філософій. «Постійний пошук, самовдосконалення, бажання вчитися протягом всього життя, пізнавати світ імперичним шляхом в усіх його проявах, іншими словами – не давати мізкам спати,– каже Федір Федорович. – Це одна зі складових, яка може допомогти капіталізувати ТАЛАНТ. Одним з навігаторів у цьому сенсі є інтернет. Багатий масив цікавої і корисної інформації, а також як ефективний комунікативний ресурс, він допомагає мені в цьому сенсі. Кіно, зокрема артхауз, цікава публіцистика, філософські праці, недочитана класика – все це є в необмеженій кількості.  Не лінись, бери і вчись. Чим я і займаюсь».

Про широке коло зацікавлень та інтересів Лагна говорить тематика його робіт: «Три грації», «Ной», «Епоха гуманізму», «Танго ксенофобії», «Новий Ікар», «Зона турбулентності», «Зникаючі види», «Звірі», портрети Далі, Пікассо… Нетрадиційно, на рівні сучасних течій, вирішує художник і вічну тему жінки  («Оголена», «Портрет», «Жіночі історії»),  його ню на виставці 2019 року в галереї «Єлисаветград» викликало у мене паралельне відчуття безкінечності. Це може здатися чимось на зразок «от обеда и до забора», але просто так асоціації не виникають.

Свого часу Федір Лагно називав свої роботи трансавангардом. Згодом відійшов від суперової термінології, за якою часом нічого не стоїть, окрім словесної плутанини, і, очевидно, прийшов до висновку, що для позначення всіх цих «новаторських, революційних, бунтарських, епатажних рухів та напрямків» достатньо одного слова – авангард. Тепер він говорить: «Я не можу визначити, у якому стилі працюю. Оскільки про стиль не думаю взагалі. Стиль можна вигадати і натягнути на нього вербальну сітку. Головне ж – рефлексія глядача щодо побаченого. Художник, його роботи, це своєрідний тест не тільки професійної, а й інтелектуальної зрілості. Робота не може приховати відсутність чи наявність цих складових, коли глядач сам на сам з твоєю роботою».

«Я виходжу зі своєю творчою версією на діалог з глядачем і даю можливість йому закінчити мою думку», – каже митець. Власне, своє завдання він бачить у тому, щоб «змусити прямувати підсвідомий естетичний ряд назустріч смислу». Оглядаючи його живопис та графіку, розумієш: у творчості Лагна інтуїція й логіка, підсвідоме й осмислене, факт і фантазія йдуть назустріч одне одному, причому в одному випадку переважає «смисл», в іншому — «підсвідомий естетичний ряд». Внаслідок чого маємо або конкретно осмислену тему, або ж суто інтуїтивну композицію. Характерне для Лагна й те, що, на відміну від значної частини авангардистів, він не відмовляється від класичної формули, за якої мистецтво віднесено до ряду прекрасного: його роботи естетично привабливі, просто кажучи, гарні – чіткий, часто вишуканий малюнок, бездоганна композиція, гармонія кольорів.

Моє знайомство з Федором Федоровичем розпочалося з циклу картин, навіяних біблійними сюжетами. У «Сторінках Біблії» художник виділяє окремі епізоди, які уособлюють етапи, пройдені людством, узагальнюючи його сумний досвід за тисячоліття. Картиною «Слід Каїна-2», в якій кривавий знак від ножа простягається до постаті Христа, автор стверджує, що першоосновою гріха тих, хто на Єрусалимській площі волав «Розіпни його!», є братовбивчий гріх старшого Адамового сина.

Цей живописний цикл був лише етапом у творчості художника, далі Лагно проходить через інші стадії, дотримуючись, однак, тези: «Культура гуманізму та її проекція через призму біблійних притч дає поштовх для пошуку тих творчих сентенцій, які  я виношу на суд глядача і в яких намагаюсь викликати рефлексію душі, розуму і серця». Але, загострюючи тему добра і зла, художник не моралізує, а спонукає глядача задуматися над цими категоріями, прагне викликати у нього оті самі рефлексії. Дає йому можливість через символи – профілі, маски, переплетіння фігур і постатей, фрагментарно поданих деталей осмислити багато чого, над чим той, можливо, до цього й не задумувався.

Одним із елементів смислової конструкції в ряді картин Лагна, вважайте –  дороговказом, служить зображення рук. Експресивно виразні, співзвучні з душевним станом людини, вони становили основу на порі захоплення  Федора Федоровича фотореалізмом. Згодом його  художня мова набуває нових рис, символи позбуваються  однозначності (отой самий поштовх, який спонукає глядача до думки). Уже в «Посланні апостола Іуди» вони читаються по-різному. Їх – одна над листом пергаменту, друга, з яблуком, – можна сприймати як факт, а можна і як зміст послання. Не виключені й інші тлумачення. (Необхідна довідка: Іуда Фадеїв, родич Ісуса Христа, написав короткого листа, в якому застерігав вірних від розбещених та гордих проповідників і заохочував їх до постійності та  доброчинства). В іншій роботі, з Пречистою дівою, простягнута до неї з-за спини рука з яблуком (розбрату, спокуси, гріхопадіння? – що кому болить), як на мене, символізує підступність. Я кажу – як на мене, бо у Лагна прямолінійність відсутня навіть у конкретних сюжетах, кожен глядач доходить до  їх тлумачення сам.

У 2011 році Лагно презентував велику виставку графіки, з її вітражністю,  яскравістю, різноманітними смислами, насиченою багатою авторською  фантазією. На ній художник продемонстрував новизну образного мислення – далекого від традиційного реалізму. Але не відірваного від натури. Для нього вона залишається відправною точкою для передачі стану, настрою (світле пробудження – «Ранок»),  матеріалізації узагальнених понять  («Ненормативна лексика», «Довіра», «Зупинка», «Зникаючі види» тощо). Його символіка багатовекторна («Карнавал масок», де кожна маска – то окремий характер, власна емоція, зрештою, своя роль у тій круговерті, де панують пристрасті, не завжди того варті), а іронія їдка, а то й досить гостра («Сімейний портрет (совковий варіант)», голий суб’єкт у наполеонівському капелюсі, персонажі роману «Тоталізатор», про що пізніше). Приблизно у цей же час Федір Федорович взявся за ілюстрування книг.

Якось  письменник Володимир Кобзар передав мені свою книжку для дітей (і дорослих)  «Буваличі». Захопили ілюстрації до неї. Вони мені настільки сподобалися, що я утримав себе від того, щоб дочасно заглянути на останню сторінку і побачити прізвище автора. Коли ж дочитав до кінця, побачив: «Художник Федір Лагно». З анонсу книги: «Сюжет повісті обертається у вигаданому вимірі реального світу – у казкових, але подібних до наших реалій Небуваличах. Діти Небуваличів зникають, переселяючись до Буваличів, відтак дорослі організовують експедицію у складі тітоньки-споживачки Моті й хронічного алкоголіка дядечка Оковитого. Дорогою ці двоє відвідують різні країни, кожна з яких демонструє якусь ваду світу дорослих, як-от: війни, пияцтво, ненажерство… Натомість Буваличі, куди так прагнули дітлахи, виявляються країною знань і навчання…».  Художник створив паралельний до сюжету книги  світ, зрозумілий дорослим і доступний дітям, населив його легко впізнаваними героями.

За кілька останніх років Федір Лагно проілюстрував три книги Петра Мельника із серії «Кулінарна казка» – «Дивовижні мандри Соні й Асі до Скандінавії», «… до Древнього Єгипту», «.. на Запорізьку Січ». Спочатку – коротко про самі книги. Першокласниця Соня за відсутності мами захотіла дізнатися, що ото за папери мама забула на холодильнику, і спробувала їх дістати. Але на неї чекала невдача: дівчинка впала із стільця та розсипала всі оті папери. І тут з нею трапилося диво: вона почала подорожувати у часі. Разом зі своєю найкращою подругою – кицею Асею, побувала у печерних жителів Скандінавії, у Стародавньому Єгипті часів Аменемхета Другого, на Січі. Петро Мельник вибудував цікаві сюжети, завдяки яким юні читачі здійснюють віртуальні подорожі та знайомляться з історичною географією, елементами життя і звичаїв різних народів, потрапляють у їхнє минуле. Я не знаю, наскільки Федір Лагно залучався до конструювання книг, але мені здається, що без цього видання не вийшло б таким органічним: форзац, титул, ілюстрації й заставки, переходячи із сторінки на сторінку, вплітаючись у текст, складають з ним одне ціле.

У книжках для дітей художник розмовляє з юними читачами їхньою мовою. Він, як і вони, не дотримується пропорцій, нехтує перспективою, вільно користується кольорами. Відомо, що коли дорослі сприймають світ таким, яким він є,  то діти  – таким, яким  хочуть його бачити. Разом з ними Федір Федорович «впадає в дитинство» у найкращому розумінні цього вислову,  дивиться на нього їхніми очима. Їхній світ кращий, набагато   привабливіший. Там дерева  бувають не тільки зеленими, а й рожевими, синіми, жовтими; звірі й птахи – так само. Вуха у вовка чи зайчика можуть бути одного кольору, лапи другого, тулуб третього, хвіст четвертого і так далі. Художник так само довільно розмальовує й обличчя людей, за винятком головних героїв. Масштабні співвідношення в ілюстраціях теж відповідають  дитячій уяві, а вона не обмежена протоколом. Разом із тим типажі виразні, деталі, що характеризують час і місцевість,  конкретні – якщо це Єгипет, то таки Єгипет, коли Запорозька Січ, то Січ. Хоч, зрозуміло, і спрощено. У загальній картині все це гармонійно поєднується  і не викликає  щонайменшого заперечення, навпаки, сприймається як  належне.  

У Лагна чітка конструкція ілюстративної складової книги. Форзац являє собою панорамну картину, яка вводить маленького читача у світ літературних героїв. Далі художник зображує різні епізоди з їхніх мандрів, густо насичуючи поле листа чи розвороту звіриною, птаством, рослинністю. Між ілюстраціями – заставки, як ланки одного  ланцюга.

Не можна не помітити тієї доброти і м’якого гумору, які адресує художник дітям. Інша справа – ілюстрації  до роману Олександра Куманського «Тоталізатор». Тут він навпаки –  гостро іронічний, навіть дошкульний. Події роману (на цей час існує лише в рукопису) відбуваються в селі під назвою Весела Пасіка. Лишилося тут жити менше трьох сотень людей, які з цього «раю» не захотіли або не змогли вибратися. Головний герой – Василь, він тут багатший за всіх. І як помре хто, йдуть до нього в магазин скорботні родичі: дай, Васю, грошей  на поминки. Василь – людина добра й  чуйна,  нікому не відмовляє. Але набридає йому спонсорувати односельчан ледь не кожного місяця. І влаштовує він сільський тоталізатор  «Загнуті копита». Правила прості: виграє той, хто вгадає чергового небіжчика в їхньому селі. Веселопасічани підхоплюють Василеву ідею і починають шлях за легкими грошима. Ситуація стає непередбачуваною…

Дехто з київських літераторів, яких автор познайомив з романом, обурилися на нього, мовляв, у чорних тонах змальовує наше селянство. Насправді ж він показує, наскільки можуть деградувати люди, котрі втрачають духовність. Лагно це зрозумів. Тема виявилася близькою Федору Федоровичу, оскільки художник своїм мистецтвом сам  протистоїть бездуховності й «уніфікованому трешу».  Він проілюстрував роман,  гротескно зобразивши його антигероїв.  Власне, це й не ілюстрації,  швидше типажі, які персоніфікують ідею роману.

                                                         ***

Лагно як митець – особистість не заангажована. Для нього головне в житті й творчості – внутрішня свобода. «Коли я розмірковую над сенсом творчості, то перш за все  маю на увазі свободу, – говорить Федір Федорович. – Митець – творча індивідуальність, яка сублімує в собі світогляд, філософію життя, моральний і духовний досвід, знання і технічний багаж. Він самодостатній у мультикультурному просторі». Самодостатність – це здобуте право на індивідуальність. Лагно дозволяє собі бути різним у стилістиці, у жанрах і техніках, не зваблюється кон’юнктурою, не грішить тиражністю. Робить те, що любить робити, що вважає за потрібне робити. Завжди залишаючись самим собою. Це і є  його творчою філософією, якщо хочете – ідентифікаційним кодом у мистецтві.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here