ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З «ТРЕМБІТИ»

0
1080
views

Днями до нашої редакції завітав дипломант Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута – 2019» Вадим Марченко.

– Почнемо з витоків. Де ти народився, в якій сім’ї виріс?

– Родом я з Олександрії, з мікрорайону Перемога. Батько за освітою – інженер-механік, мама – медична сестра. Тобто у нас звичайна сім’я, в якій більшість була схильна до точних наук. У нас до мене не було музикантів чи людей, причетних до мистецтва. Хоча є один момент. Пригадав, що бабуся працювала у місцевому «Кінопрокаті». Правда, я не встиг скористатися її становищем – організація ця розпалася.

– А наведи, будь ласка, якийсь найяскравіший спогад дитинства.

– Це було у 1998 році, коли ми з батьками поїхали у Скадовськ і я вперше побачив море. Це була вражаюча картина: величний простір водної стихії, який уходить в безмежність. Здавалося б, мені було всього два роки, але то було яскраве неповторне враження від першого знайомства з Чорним морем.

– Тепер дещо про шкільні роки. Чим у той час захоплювався?

– Шукати себе я почав десь у п’ятому класі. Спочатку захоплювався філателією та нумізматикою. Але – забув сказати – удома таки була гітара, батько трохи грав на ній. Це мені подобалося, і я забажав теж навчитися. До того ж від хлопців у дворі почув, що був такий музикант Віктор Цой. Почав шукати і слухати його пісні. А ще у нас на Перемозі у той час був такий гурт «Понтій Пілат», який брав участь у відбірковому турі «Червоної рути». Тому мене і зацікавила рок-музика. Назбирав гроші і на дванадцятий рік народження купив собі невеличку акустичну гітару фірми «Трембіта». Однак, оскільки я шульга, у музичній школі мені сказали: «На професійній музиці можеш ставити хрест». Але я не погодився з цим вироком і почав займатися самотужки.

Пригадую, що на День вчителя, знаючи якісь два-три акорди, я вже вийшов грати на концерті. Це було доволі сміливо. Не пам’ятаю, що то був за твір, але коли вийшов на сцену, був на грані шоку. Дограв і втік. Далі все пішло добре, музика почала приходити до мене, хоч і грав лівою рукою.

– І що було далі, як розвивалася твоя музична освіта?

– Після дев’ятого класу я пішов навчатися в Олександрійський коледж культури і мистецтва. Мріяв здобути фах музиканта. Але знову ж таки через те, що я шульга, після консультацій вирішив піти на режисера-організатора масових заходів. Саме тут почав уже професійно займатися вокалом, за що велика подяка моєму педагогу Віті Анатоліївні Кулик. У той час співав у двох вокальних колективах. Тоді ж почав писати власні пісні – тексти і музику, з якими виступав на капусниках і святкових заходах.

– А яким чином ти дізнався про можливість виступити на «Червоній руті»?

– Приблизно у 2013 році, юзаючи в інтернеті, я знайшов інтерв’ю з Анатолієм Калениченком та Марією Бурмакою про цей фестиваль. У той час я вже почав писати україномовні тексти. І у мене з’явилася ідея-фікс спробувати показати свої пісні на «Червоній руті». Але навантаження у коледжі не давало можливість добре підготуватися, і я вирішив не поспішати. Вже наступного року з тих пісень я презентував на звітному концерті одну «Ой заграйте музиченьку». Друга її назва «Балада про воїна-солдата». З цим матеріалом я почав виступати на благодійних концертах.

Минулого року я переміг у відбірковому конкурсі фестивалю, отримав завдання від дирекції фестивалю, пройшов школу-майстерню і вже цього року взяв участь у фінальній програмі.

– Які були враження, коли ти приїхав на фестиваль у Чернівці?

– Я одразу потрапив на симфонічний концерт пісень Володимира Івасюка, що проходив у літньому театрі. Він залишив неймовірне враження! Я й донині не розумію, чому така гарна професійна музика не користується популярністю в нашій країні. Потім два дні я проходив ще відбіркові перед гала-концертом тури і відчув, що нарешті виступаю на великій серйозній сцені. Це враження важко передати словами, його треба відчувати. У цьому турі у номінації «Популярна музика» змагалося понад сто учасників. До речі, серед них була ведуча шоу «Ранкова кава» Єлизавета Гречана. У номінації «Акустична музика» я виступав на сцені Чернівецької філармонії, де колись працював Назарій Яремчук,  це теж якось стимулювало. Тут я теж зустрів кілька знайомих. Особливо дивно було побачити дівчину, з якою я навчався в академії Поморській.

– Ось тепер можна і про навчання у Польщі розказати…

– 2015 року я поступив у Центральноукраїнський державний педагогічний університет на мистецький факультет. Навчання йшло дуже вдало. А через рік мені запропонували поїхати в академію Поморську, у місто Слупськ, навчатися за програмою подвійного диплома. За цією програмою ти півроку навчаєшся в Україні, півроку у Польщі. Місяць тому я завершив навчання, отримав два диплома і нині маю статус ліценціата, продовжую навчання у магістратурі.

– Перепрошую, на «Червоній руті» ти співав лише власні пісні?

– Так. Абсолютно увесь матеріал, який я виконував у номінаціях «Акустична музика» і «Популярна музика», був авторським. Це зовсім нові пісні – «Скеля долі», «Квіти квінти» та «Біг часу до нуля».

– У який бік, на твою думку, рухається сучасна акустична музика?

– У мене таке відчуття, що ось-ось настане її Ренесанс. Мені здається, що від електронної музики, якою нас перенаситили, ми повертаємося до живої музики. Те, що я побачив на «Червоній руті» та ще більше у Польщі, – це не просто зародки відновлення чистої акустики, це певний поступ. І це не лише авторська чи бардовська пісня, це не лише гітара чи бандура. Це дуже незвичні оригінальні інструменти. Наприклад, дримба. Мені здається, ще трохи часу – і ми побачимо результат.

– Чи пробував ти писати на вірші інших авторів, скажімо, місцевих поетів?

– Ще не пробував. Але це можливо.

– Хто з сучасних українських співаків тобі дуже близький?

– Кузьма Скрябін. Це людина, яка зробила себе від і до… Якщо говорити про добрий рок-н-рол, то поряд з «Братами Гадюкіними» можу назвати гурт «ВВ». Взагалі ж, якщо у якогось напрямку чи жанру є свої поціновувачі, він має право на життя.

– Який у тебе головний життєвий орієнтир?

– Передусім, треба бути чесним. І чесним перед собою. Якщо ти себе обманюєш, ти не знайдеш свій шлях розвитку чи шлях удосконалення.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here