Піщанобрідська ОТГ Добровеличківського району – наймолодша серед своїх «посестер», але, незважаючи на вік «немовляти», тут сміливо можна говорити про серйозні здобутки, які люди пов’язують, у першу чергу, із сільським головою Сергієм Мар’яновим, цікавою, неординарною особистістю. Як почувається Сергій Іванович на цій посаді? Які перші кроки громади? Чи бачить він перспективу? Про це та інше – наша розмова із сільським головою.
– На цю посаду обирають представників різних професій, хоча, як на мене, громаду має очолювати освічена, компетентна людина. Хто ви за професією? Хто спонукав балотуватися на посаду сільського голови?
– Я – вчитель історії і правознавства. Працював учителем, директором школи, а у 2006 році односельці обрали сільським головою. Раз виявляють довіру не одне скликання, гадаю, що мені удається забезпечувати життєдіяльність тепер уже громади. Тобто спонукали до цієї справи односельці. На той час було багато невирішених питань: це недоступність дітей до закладів освіти, відсутність належної інфраструктури на селі, нормального функціонування закладів культури, охорони здоров’я. Словом, усе було у занедбаному стані.
– Чи легко бути сільським головою, батьком великої родини?
– Наша ОТГ дуже велика за територією (1 відсоток території області – 25 кв. кілометрів), вона включає три сільські ради і 11 населених пунктів. Бути керівником такої великої громади нелегко – це надзвичайна відповідальність. Це утримання доріг, особливо у зимовий період, скажімо, протяжність від центральної садиби до Старостинських округів складає більше 15 км. Ними курсує шкільний автобус, тому повинне бути безперебійне транспортне забезпечення. Я не з тих керівників, які закінчують роботу о 17 годині. Робочий час для мене – поняття відносне: я завжди на зв’язку. Буваю у всіх населених пунктах, проводимо виїзні прийоми, раз на рік звітую перед односельцями – їхні побажання лягають в основу планів на наступний рік. Що хвилює людей найбільше? Медична, адміністративна реформи. Ці зміни сприймають болюче, бо розуміють, що у нас не настільки створена інфраструктура, аби безперешкодно можна було дістатися, скажімо, до Новоукраїнки або Голованівська. Турбує перспектива нашої громади, аби їй ніхто не ставив палиці в колеса. Дуже непокоїть людей ринок землі без цивілізованих правил. Спродати землю можна дуже швидко, а що буде далі?..
– Хоч ваша громада ще зовсім молода (створена у грудні 2018 року), проте, я упевнена, здобутки уже є.
– Наша сільська рада – одна з перших в області ще у 2007 році розпочала запроваджувати вуличне освітлення, не чекаючи жодних програм. Ще до прийняття на рівні області програми ми її уже успішно втілили. У нас немає жодної вулиці чи провулку неосвітлених. Сьогодні ми працюємо над модернізацією існуючої мережі, переходимо до альтернативних джерел (ставимо світильники на сонячних батареях), енергоощадних світильників. У цьому плані тісно співпрацюємо із Піщаний Брід – підтримуємо вітчизняного товаровиробника. У нашій громаді «Радій» проводить тестування. Уже встановлено понад 1.5 тис. точок вуличного освітлення, 800 з них уже замінені на енергоощадні технології з автоматизованими системами. За цей короткий час ми придбали екскаватор і спеціалізований автомобіль, який забезпечує безперебійний рух дорогами узимку. Ми відчували гостру потребу у спеціалізованій техніці. Коли відбувся процес розпаювання, у нас майже не залишилося місцевих агроформувань і відповідно – техніки та майнових комплексів. Тепер цю позицію підсилюємо. У нас діє пожежна охорона, яка забезпечує пожежний захист не тільки нашої території, а й сусідніх. Утримується команда виключно за рахунок місцевого бюджету.
– ОТГ – це був усвідомлений крок? Чи «визріли» мешканці сіл до об’єднання?
– Узагалі, коли країна у 2015 році розпочала старт цим шляхом, ми перші в області вийшли з ініціативою щодо створення ОТГ, тоді нас в області не підтримали. Та ми не залишали надію, проводили велику роз’яснювальну роботу, змінювали стереотипи мислення людей – це вилилося в результат: у грудні 2018 року народилася наша громада. Тобто свідомо й цілеспрямовано йшли до об’єднання.
– Як можна упоратися з такою кількістю сіл? Це треба мати скрізь свої очі. Чи відчули віддалені села, що вони у громаді?
– Один – у полі не воїн. У мене є добра команда: працівники апарату, виконкому, патріотично налаштовані депутати, керівники агроформувань, комунальних служб. У нас немає жодних протистоянь – усі розуміють, підтримують і підставляють плече. Я пишаюсь такою конструктивною співпрацею. Ми навіть у збиток центральній території усі сили доклали до того, щоб люди відчули переваги об’єднання, що вони не периферія для нас, не другосортні. Для прикладу, якщо бюджет Любомирської сільради налічував 1300 тис. грн, то тільки в цьому році ми на таку суму зробили на їхній території капітальний ремонт дорожнього покриття із розмітками і знаками. Селяни були приємно вражені, бо 27 років там взагалі нічого не робилося. Закупили й замінили також 70 світильників, налагодили систему водопостачання. Є ще проблеми із транспортним сполученням, але ми їх вирішуємо, розглядаємо питання про часткове відшкодування перевізникам витрат збиткових рейсів.
– Який штат забезпечує діяльність ОТГ? І як ви наповнюєте бюджет?
– До штату працівників ми підійшли дуже прагматично, не роздували його, адже потрібно, щоб бюджет працював не на проїдання, а на розвиток. Відділи дуже оптимізували. Відділу освіти у нас немає – є відділ соціально-культурної сфери. Ми не створювали методичний кабінет – цю роботу виконують за певну доплату досвідчені вчителі. Так ми економимо гроші громади. Питання наповнення бюджету дуже важливе питання для голови, який хоче розвивати громаду. Коли проаналізували дохідну частину, зрозуміли, що потрібно шукати резерви. Я їх бачу в одному, оскільки економічно активних підприємств у нас небагато. Наш основний ресурс – це сплата за землю. Я особисто провів, мабуть, більше ста перемовин із аграріями, і це вилилося в те, що вони добровільно підписали додаткові угоди щодо підвищення орендної плати удвічі. До речі, сприйняли це нормально, адже більшість із них мешкає в ОТГ. Вони підтримували створення громади і тепер зацікавлені, щоб поставити її на ноги, щоб ми підіймалися вгору за усіма позиціями. До речі, за 8 місяців ц. р. за всеукраїнським рейтингом ми посідаємо 126 позицію із 296 подібних ОТГ, які створені набагато раніше. Вище золотої середини, думаю, теж непогано. Освітні заклади в обласному рейтингу за результатами ЗНО на 65 місці. Освітня модель, яку ми обрали, показала, що вона ефективна.
– Ваша прихильність до освіти зрозуміла, ви – учитель. А як інші розвиваються галузі: медицина, культура?
– Медичні послуга надає амбулаторія загальної практики сімейної медицини та медицина катастроф (швидка допомога). Ми повністю взяли їх на своє утримання. Робимо все, аби люди отримували якісно та своєчасно медичні послуги. Надаємо також субвенцію і первинній ланці, і вторинній. Із сільського бюджету виділено у цьому році 990 тис. грн на вторинну і близько 300 тисяч – на первинну. Культура теж була у пріоритеті. Жалюгідний стан закладу культури (під каблуками танцюристів провалювалася підлога) спонукав до ремонту. Ми капітально відремонтували Палац культури, зробили опалення, тож працює він цілорічно, запросили хореографів. Сільська рада пішла на такий прецедент. Якщо в інших закладах спеціаліст сплачує за оренду, за компослуги (а це все лягає на батьків додатковою платою за заняття), то у нас це все для хореографа безплатно. Ми розширюємо сферу культурних послуг у вигляді гуртків. Ми – одна із сільських рад, яка серйозно займається соціальним захистом. За останні 2 роки надали допомоги на різні випадки майже на 600 тис. грн. Можливо, це недобудований шматок дороги, але час сьогодні нелегкий, людина повинна знати, що вона не забута, її проблемами переймаються. Ветерани праці у нас у великій пошані, вшановуємо ювілярів, старожилів. Цю роботу я започаткував, зараз поширюємо її на громаду.
– Піщаний Брід розташований на трасі. До чого це зобов’язує?
– Наше село, це відзначають ті, хто його проїжджають, завжди причепурене. Навіть якби воно не було на трасі, у нас прижилося правило дотримання чистоти. Коли люди бачать, що підтримується порядок, самі не смітять. І молодь до цього привчається. Вона знає, що сільський голова може приїхати увечері у Палац культури і поцікавитися поведінкою та дотриманням чистоти. Звичайно, бути на трасі – це підвищена відповідальність, такий стан, ніби постійно чекаєш гостей. Піщаний Брід не тільки візитна картка села, а й району і області. Через наше село часто проїжджають іноземці, тож хотілося б, щоб у них залишалося якнайкраще враження. Оскільки ми – на трасі, то часто виникають нештатні ситуації. Не залишаємо людей у біді. Якось проїжджали білоруси, і в автобусі загорівся двигун. Потрібно було і нагодувати людей, і влаштувати, і квитки придбати… Потерпілі говорили тоді, що напишуть подяку у посольство, що не чекали такої підтримки.
– І яка найбільша мрія на цій посаді?
– Мрія проста: щоб громада процвітала, а бюджет був такий, щоб міг задовольнити усі мої задуми і фантазії. Хочу, щоб мир настав в Україні і оселився у кожній родині. Для усіх людей бажаю гідних зарплати і рівня життя, а керманичам – здорового глузду.
Розмову записав Віктор ФЕДОТОВ, голова обкому профспілки працівників держустанов
