«МОЯ РОДИНА»

0
161
views

Під такою назвою вже близько двох років працює на території села Високі Байраки мініферма сім’ї Бадалович. Тут розводять корів та кіз, виробляють якісне молоко та м’ясо, вирощують екологічно чисті овочі. Нещодавно ми побували там і поспілкувалися з господинею.

– Пані Анно, хто ви за фахом? Де працювали до того, як стали фермерувати?

– Я закінчила МАУП. За фахом економіст. Кілька місяців працювала у банку. Зрозуміла, що це не моє. Потім трохи займалася перекуповуванням. Але хотілося мати щось своє. Ми з чоловіком вирішили купити хату у селі та завели своє господарство. Півтора року живемо у Байраках. А до цього жили у селі Дар’ївка Кіровоградського району.

– То вам батьки порадили створити ферму?

– Ні, у мене є свобода вибору. Слава Богу, мені з батьками поталанило. Вони, звісно, підтримують, але далі цього не йде.

– Розкажіть, будь ласка, з чого починалося ваше господарство?

– Ми почали фермерувати ще у Дар’ївці. Торгували коров’ячим молоком та овочами. Спочатку в малих обсягах. А коли народилася Ніночка, у неї виявили алергію на коров’яче молоко. Ми купували для неї козине і скоро зрозуміли, що його не завжди і знайдеш, особливо взимку. Тому вирішили придбати у господарство п’ять кіз. Знаючи, що таких дітей нині багато, що є реальна потреба у козиному молоці, ми поставили цю справу на потік.

– А скільки маєте землі для ведення господарства?

– Маємо п’ятдесят соток орної землі та двір займає приблизно двадцять. Ви ж знаєте, із землею нині дуже сутужно. Отримати десь хоч клаптик просто нереально, бо на першому плані брат, сват, кум. Тому й переїхали у Високі Байраки.

– Щоб створити мініферму, ви готували якийсь бізнес-план чи проєкт?

– Оформлення усіх документів взяла на себе моя мама.

– А хто ваш чоловік?

– Віталій у мене водій за фахом. Він взяв на себе усю технічну частину, уміє багато чого зробити руками. Він також займається заготовкою-доставкою кормів та доставкою продукції замовникам.

– А на вас, пані Анно, які обов’язки покладені?

– Де що придбати, як організувати збут, а головне – догляд за птицею і худобою, доїння, зберігання й переробка молока. А ще й Ніна зі мною. Нехай навчається.

– За рахунок чого зростає ваше господарство?

– Корови та кози дають приплід. А ще кілька місяців тому я вирішила завести бройлерів. Нині вони вже пішли у продаж.

– Чи брали ви кредит на розвиток свого господарства?

– Ні, не брали. У нашій країні взяти кредит можна, повернути за таких умов кредитування і економічних умов дуже важко. За таких умов через два роки у нашій країні не стане малого бізнесу. Платоспроможний покупець піде, пенсіонери, грубо кажучи, довмирають. Кому ж я оце буду продавати? Як не стане покупців, доведеться зібрати речі та – за кордон.

– Попри все, покупців у вас поки що вистачає…

– Гріх жалітися. Своя клієнтська база у нас напрацьована. Поки маємо достатньо.

– Якщо не секрет, за якою системою ви працюєте з клієнтами?

– По-перше, нашу продукцію можна придбати на муніципальному ринку щосереди і щосуботи. По-друге, раз на тиждень здійснюємо доставку додому, тому що у нас є конкретні клієнти на м’ясо, конкретні на молочну продукцію чи на яйця. Через Вайбер я їх оповіщаю коли, наприклад, буде свіжа телятина, коли щось інше. За двадцять хвилин починають відповідати. Замовляють доволі непогано. Тому що знають: наша продукція найсвіжіша, усе пофасовано за вагою і розкладено по пакетах. До речі, доставка додому безкоштовна за умови мінімальної ціни замовлення, а це 150 гривень.

– Цікаво, що ж можна замовити на таку суму?

– Це три літри молока, кіло сиру, банка сметани.

– Непоганий маркетинговий хід…

– Так. Але ніхто з постійних клієнтів не замовляє банку сметани та кілограм сиру чи бринзи.

– Чи не важко вам управлятися з таким господарством? До речі, скільки зараз маєте корів та кіз?

– Управляюся. Головне – не лінитися. Нині маємо десять корів та двадцять чотири теляти. Кіз я не рахувала, десь більше двадцяти разом з молодняком. Я до кіз не дуже, чесно кажучи. Ми з чоловіком розділилися. Він не сприймає корів, а я – кіз. Але він вичищає і в корівнику.

– То ви годуєте птицю зерном і травою, без усіляких добавок?

– Не використовуємо добавки ні в чому. Навіть на городі обходимося без хімікатів. Хоча восени перед оранкою використовуємо нітроамофоску.

– А які маєте надої? Скільки в середньому отримуєте від однієї корови?

– Влітку у середньому двадцять літрів. Кози теж непогано дояться. Взимку – погано. Яке молоко на сіні й соломі?

– Я чув у вас якісь особливі кози?

– Переважна кількість кіз полтавської породи. Вона більша за французьку. Тобто м’яса більше, молока менше. А французька вирізняється тим, що не має специфічного для кіз запаху. Вони дають сім-вісім літрів молока у лактаційний період. Але у полтавської більша репродуктивна функція. Тобто вони народжують від двох до чотирьох козенят. Якщо взяти 10 літрів молока і зробити бринзу, з полтавської отримаємо на 130 гривень, а з французької – на 90. Щільність у них різна. Висновок: для сиру й бринзи краще молоко полтавської породи.

Як же ви їх утримуєте?

– До осені робимо вибраковку. Кращих продаємо. Наприклад, цього року народилося п’ятнадцять кізок. Таку кількість у наших умовах прогнозувати практично неможливо. Тюк сіна коштує 90 гривень. То я вже можу визначити: десять з них будуть гарні, їх ми й продаємо. Решта йде на м’ясо.

– Як ви ставитесь до рішення Верховної Ради про продаж землі?

– Вважаю, що землю продавати не треба. Але ж вони все одно зроблять те, що задумали. Думаю, що нашу думку ніхто враховувати не збирається. У мене особисто немає надії, що сільське населення виживе у таких умовах. Порівнюючи продажі п’ять років тому і нині, все йде у гірший бік. Ми не можемо підняти ціну, бо ніхто не в змозі буде це купувати. Якщо пачка насіння тоді коштувала 10 гривень, то нині вже 110! Так само зростають ціни на добрива, гербіциди, а на свою продукцію ми ціни не піднімали.

Уявіть собі, теля два місяці п’є молоко. Це шістдесят днів по шість літрів у день. Триста шістдесят літрів воно випиває. Навіть по десять гривень – це три шістсот. Плюс воно їсть чисту траву, а восени ще й ячмінь. А ціна телятини у нас – 130 гривень м’якоть. Зайдіть у міський магазин, яке там м’ясо лежить: обморожене, обвітрене за 180 гривень. Який сенс тоді займатися натуральним екологічно чистим продуктом, якщо наша важка праця взагалі не враховується при складанні ціни?

Інтерв’ю вів Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here