НАРОД І АРМІЯ ЄДИНІ

0
278
views

Сьогодні святкують свій день Збройні сили України, наша армія. Дякувати Богу, якось тихо і мирно (!) пішло в небуття совкове безглузде типу чоловіче свято 23 лютого.  Хтось, звичайно, його ще відзначає (ані дня без приводу хильнути), але вже давно 23-тє не сприймається як червоний день календаря. Звичайно, з Днем ЗСУ конкурує День захисника України на Покрову, але… знаєте, у нас нарешті є армія, є захисники, тож для них і двох свят не шкода.

Вже ні у кого немає сумнівів, що у нас є Армія з великої літери. Хоча ще на початку 2014 року було занадто зрозуміло, що армії у нас немає. Відданий без жодного пострілу Крим – найяскравіше тому свідчення. Якби на тодішньому півострові перебували хоча б кілька українських частин у нинішньому стані, то все було б зовсім по-іншому. Недарма військові з НАТО їдуть до нас масово вивчати нашу військову справу, бо ж сотні тисяч їхніх вояків насправді нюхали порох лише на навчальних полігонах, а наші реально воюють. Але історія не знає умовного способу.

На момент смерті Радянського Союзу в Україні було 980 тисяч військових. Зараз 204 тисячі, але наскільки за якістю вони відрізняються від того майже мільйона нехлюїв і злодіїв у погонах! До речі, в цих 204 тисячах не врахована кількість бійців спецпризначення, їх чисельність засекречена.

Є, звичайно, речі важкозрозумілі. Наприкінці 1991 року в частинах на території України було 9293 танки. А сьогодні їх 832. З майже півтори тисячі літаків залишилося 150, вдесятеро менше. Зрозуміло, багато застаріло і пішло на металобрухт, але все ж… Хоча, згадуючи, хто у нас керував оборонною сферою за президента-зрадника Януковича… Раду національної безпеки і оборони очолювала гінеколог Раїса Богатирьова. Міністерство оборони – гірський інженер, який все життя пропрацював в Росії, Дмитро Саламатін, потім штатний високопоставлений співробітник ФСБ Павло Лебедєв. Вони разом зробили неоціненний “внесок” в обороноздатність країни. Звідси і Крим, і страшні перші місяці Донбасу, коли добровольці самі собі купували форму, а з убитих сепарів знімали їх високоякісні берці і розживалися боєприпасами, а харчувалися практично за рахунок волонтерів.

Зараз це в минулому, навіть незважаючи на передвиборчі запевнення “експертів”, що “Порошенко розікрав армію”. Якось так він цікаво її розікрав, що і форма, і припаси, і харчування, і нова зброя, і техніка, і зарплата у військових непогана тощо.

Нині наша армія – наша гордість, одна з небагатьох державних інституцій, яким довіряють найбільше. Згідно з останнім опитуванням соціологічної групи “Рейтинг”, найвищу підтримку українців мають волонтери (69%), ветерани АТО (67%), президент (66%) і армія (65%). Для порівняння – судам і прокуратурі довіряють лише по чотири відсотки громадян країни. Що не заважає суддям і прокурорам отримувати зарплати і пенсії в рази більше, ніж отримують бойові офіцери. Будемо сподіватися, що і в цьому питанні час розставить все по своїх місцях.

“Народ і армія єдині” – був такий радянський агітплакат, на якому пліч-о-пліч стоять солдат з автоматом, колгоспниця зі снопом і шахтар з відбійним молотком. Може, час сучасним художникам створити щось подібне? З бійцем, волонтером і роботягою з бронетанкового заводу, або в іншому вигляді. Адже заслужено.

Геннадій РИБЧЕНКОВ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here