НОРМАНДІЯ. ПІСЛЯСМАК

0
474
views

Багато десятиліть в усьому світі слово “Нормандія” викликало одну-єдину асоціацію. Сімдесят п’ять років тому висадкою військ союзників на нормандському узбережжі Франції розпочалася нова сторінка історії Другої світової війни, було відкрито другий фронт.

Радянські історики всіляко намагалися применшити значення тих подій в тій війні. Нібито радянська армія на той момент вже досить прищикнула хвіст нацистській гідрі. Та не варто применшувати ролі тих подій. Як мінімум, завдяки участі у війні військових США, Великобританії і Канади істотно прискорилося закінчення війни, збережені тисячі життів. До 9 грудня 2019 року думалося, що “Нормандія” зазвучить по-новому, відкриється ще одна нова сторінка історії України та Європи. Не склалось.

Впродовж цього – здавалося, нескінченного – дня політики в Парижі говорили, до чогось начебто домовилися, як мінімум про частковий обмін полоненими.  За здобуток президенту Зеленському ставлять те, що він не дав Путіну перейти “червоні лінії”. Ну і ніби ж про повне перемир’я домовилися. Але саме цього дня, коли про перемир’я домовлялися найвищі сторони, на Донбасі було вбито трьох українських військових. І що після цього скажеш? Та й взагалі з Росією більше п’яти років тому, і чотири роки тому про щось домовлялися в Мінську. І що? Нічого не змінилося, війна йде, РФ плювати хотіла на те, що про неї думають.

До речі, і Будапештський меморандум був підписаний рівно 25 років тому, у ньому Росія зобов’язалася підтримувати територіальну цілісність України. Нікому не треба нагадувати, що сталося потім в Криму? Тоді чому хтось щиро вірить, що Російська Федерація буде дотримуватися нових, паризьких, домовленостей? Чим Будапешт відрізняється від Парижа? І взагалі, як співається в одній відомій пісні, “якщо ти п’єш зі злодіями, бійся за свій гаманець”. Актуальна пісня, еге ж.

Загалом паризькі події вкотре продемонстрували, наскільки мерзотна, бридка, брехлива і продажна сучасна міжнародна політика. Шановні дядьки й тітки сидять за одним столом, розмовляють, посміхаються людині, про яку всім без винятку відомо, що він вбивця і покидьок. Президент Зеленський за столом говорить про те, що Крим український, а Путін сидить собі і посміхається. І все! В середні століття якось чесніше було в цих справах. Сусідові – гниді просто надсилався лист “Іду на ви”. Ворогові не боялися кинути рукавичку в обличчя. А сьогодні ніхто рукавичок не кидає, всі думають лише про ціну нафти, кількість мігрантів з бідних країн і глобальне потепління. Притягнути до відповідальності негідника стало набагато складніше, якщо взагалі можливо.

Звичайно, добре, що розпочато діалог, зустрічі за загальним столом все ж кращі, ніж килимові бомбардування. Але… Путін і Порошенко після вкраденого Криму, початку війни на Донбасі і збитого “Боїнга” зустрічалися більше п’яти років тому в Мінську. І що було далі? А Дебальцевський котел і багато чого ще. Час йде. Кістки Мотороли, Гіві, Бетмена і Захарченка давно зотліли, а кінця й краю війні не видно. Зустрічайся хоч в Мінську, хоч в Парижі. Договір з тим, хто не збирається виконувати ніяких договорів, неможливий, не вартий паперу, на якому написаний. І що з цим робити? Напевно, як китайцям, чекати, доки повз пропливе труп твого ворога…

Геннадій РИБЧЕНКОВ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here