УРОДЖЕНЕЦЬ ЄЛИСАВЕТГРАДА ДМИТРО ІЛЛІЧ ГОМБЕРГ: БАТЬКО ДРУЖИНИ Й МУЗИ САЛЬВАДОРА ДАЛІ ГАЛИ ДЬЯКОНОВОЇ, КОХАНЕЦЬ АНАСТАСІЇ ЦВЄТАЄВОЇ

0
885
views
Зліва направо: Гала, Дмитро Гомберг, його друга дружина та прийомний син. 1927р.

Когда б вы знали, из какого сора
Растут стихи, не ведая стыда…
                                    Анна Ахматова

 Гала – единственная моя муза, мой гений и моя жизнь, без Галы я никто.

                                       Сальвадор Дали

Історія життя Дмитра Ілліча Гомберга (1868-1961) та його родини настільки заплутана й суперечлива, що являє собою справжнісіньку головоломку.

Дмитро Гомберг

Юрист за фахом, він прожив 93 роки, був принаймні чотири рази одружений, мав чотирьох своїх дітей та одного прийомного, юну коханку, хатню робітницю (і це у радянські часи!), похований на Ваганьківському кладовищі у Москві – так можна позначити  основні віхи його життя. Та коли заглиблюєшся у деталі та перипетії цієї долі, від загадок і таємниць голова йде обертом.

Народився Дмитро Ілліч, як стверджує його біограф  Дмитро Малиновський (син прийомного сина В’ячеслава Малиновського, відповідно онук Гомберга), що успадкував сімейний архів, 14 вересня 1868 року в Єлисаветграді. Більше жодних подробиць про єлисаветградський період життя не повідомляється. Щоправда, погортавши довідник «Адрес-календарь и справочная книга «Елисаветград» на 1888 год», натрапляємо на інформацію, яка може мати безпосереднє відношення до нашого героя: «Гомберг Илья Амшеевич, частный поверенный при Елисаветградском Съезде мировых судей». Чи не про батька Дмитра Ілліча Гомберга йде мова?

Згаданий нами Дмитро Малиновський пише про названого діда: «Дмитрий Ильич Гомберг – адвокат, правозащитник, профессор, преподаватель и автор законов о земле и лесах». Не знаю як щодо адвокатської та правозахисної діяльності, але правознавцем Гомберг дійсно  був неабияким. Він представлений у книзі «Правовая наука и юридическая идеодогия в России. Энциклопедический словарь биографий» (2011) як «исследователь советского лесного и земельного законодательства», як автор наукових праць: «Законы о земле (Земельный кодекс РСФСР)» (1925), «Законы о лесах (Лесной кодекс РСФСР)» (1928), «Леса местного значения» (1928), «Новые земельные законы» (1930) та ін.

Почнемо своє «розслідування» з першого, найголовнішого і найзагадковішого шлюбу Дмитра Гомберга (1868-1961) з Антоніною Дьяконовою (1868-1941). Вони обоє в юності займалися революційною діяльністю, перебували деякий час під наглядом поліції. Гомберг навіть у 1890 році за участь у політичній демонстрації трохи посидів у Бутирській тюрмі. А ще перебував, як писали в донесеннях поліцейські чини, «в близких сношениях с Марком Елизаровым». Мова йде не про якогось пересічного революціонера, а чоловіка рідної сестри  В.І.Леніна Анни Іллівни Ульянової.

Для Антоніни Петрівни Деунової (її дівоче прізвище) це був другий шлюб. Вона закінчила Томську гімназію та акушерські курси. Однак за фахом майже не працювала, оскільки захоплювалася творчістю: писала казки та вірші для дітей. У 1911 році був надрукований її збірник віршів  «Первые зорьки». З першим чоловіком, дрібним чиновником Іваном Дьяконовим, вона прожила трохи більше року, дітей у них начебто не було. Куди після 1888 року  подівся цей Іван, залишилося невідомим.

У 1891 році Антоніна Петрівна вийшла заміж цивільним шлюбом за студента юридичного факультету Московського університету  Дмитра Гомберга. Їхнє спільне життя простежується до 1921 року. Подружжя мало четверо дітей: синів Вадима (1892 р.н.) та Миколу (1896 р.н.) й дочок Олену (1894 р.н.) та Лідію (1902 р.н.). Всі вони, за винятком Вадима, носили прізвище матері  від першого чоловіка – Дьяконови. Тривалий час дискусійним вважалося питання про місце народження Олени Дьяконової (таким воно залишається й дотепер) та хто був її справжнім батьком: Іван Дьяконов чи Дмитро Гомберг.

Одну із найзнаменитіших жінок ХХ століття, дружину, коханку  й музу трьох геніїв (французького поета Поля Елюара, німецького художника Макса Ернста та іспанського чародійника Сальвадора Далі) звали спочатку Оленою Іванівною Дьяконовою. Оскільки ім’я Олена дівчині категорично не подобалося (яка, мовляв, з неї, поганулі, Єлена Прекрасна), то вона облюбувала ім’я Галя, Галина (так її інколи називала мати). А от Галою вона остаточно стала у Франції, де слово гало означає «свято». Жінка-свято – що може бути приємнішим для жінки.

Місцем свого народження вона називає Казань, де буцімто народилися також її брати й сестричка, де вона навчалася у гімназії. Лише у 1905 році, твердить Гала, сім’я переїхала до Москви. Гомберг з  родиною дійсно деякий час мешкав у Казані. Про це, зокрема, свідчить лист сестри Дмитра Ілліча Соні, гімназистки  7-го класу, з Єлисаветграда: «Дорогие мои!… Мы очень довольны, что ты перевелся в Москву, потому что в Казани вам очень плохо жилось. Надеюсь, что теперь и ты и Антонина будете чаще писать». Найдивовижніше, що казанські історики, як не намагалися, не знайшли жодних слідів перебування цієї родини у Казані!

Гала і Поль Елюар. 1917 р.

Згодом і по батькові замість Іванівни Олена (Галина) стала називатися Дмитрівною на честь рідного батька.  Коли її якось запитали, а чому вона не взяла й прізвище батька Гомберг, Гала загадково відповіла: «Не пропонували». А взагалі тривалий час біографи дружини й музи Сальвадора Далі вважали Дмитра Ілліча її вітчимом. До речі, в його архіві, що надзвичайно дивно, не збереглося жодного листа ні від дітей, ні від знайомих. А вони ж очевидно були!

На виставці «Гала Сальвадор Далі», що експонувалася в Барселоні у 2018 році, був представлений унікальний документ: чернетка листа 1945 року Гали до Дмитра Ілліча Гомберга: «…Бедная, бедная мама, даже конца этой войны не увидела. Папа родной, мои письма из США доходят до тебя в три месяца, так же как и твои идут сюда три месяца. За это время я писала тебе четыре раза и … пока что лишь одно письмо дошло, самое короткое. Вот почему … только чтобы написать тебе несколько ласковых слов и сказать тебе, что я жива-здорова…». Які після цих зворушливих слів можуть бути сумніви, ким Дмитро Гомберг доводився Гало Далі!

Натомість, що не менш дивно, Дмитро Ілліч зберіг дві унікальні фотографії, які оприлюднив Дмитро Малиновський.

Це світлина 1927 року, коли Гала Елюар (тоді дружина поета Поля Елюара) відвідала

Світлина, яку Гала подарувала батькові в 1927 році

Радянський Союз, щоб після 11-річної розлуки побачитися, як виявилося, востаннє з рідними.  Вона відвідала матір в Ленінграді, яка жила там з 1925 року в сина Миколи й, звісно, батька в Москві. А ще подарувала батькові своє, на мій погляд, одне з найефектніших фото, на якому вона постає справжньою красунею (а нею вона зовсім не була!).

Про молодшу дочку Гомберга Лідію Дмитрівну Дьяконову  відомо, що її першим чоловіком був художник і актор Олександр Гейрот (1882-1947). Вона була його третьою дружиною, дітей у цьому шлюбі не мала.

Вдруге Лідія вийшла заміж за чеха Яролімека, понад 50 років прожила у Відні, де й похована. 

Відомостей, що вона будь-коли відвідувала батька після заміжжя, немає, а от  із сестрою Галою декілька разів зустрічалася у Франції та Іспанії.

Ще більш загадкова історія вимальовується у випадку з найстаршим сином Гомберга Вадимом. Деякі дослідники взагалі висловлюють припущення, що Дмитро Ілліч мав цього сина від іншої жінки до того, як зійшовся з Антоніною Дьяконовою. Ось який спогад залишив його прийомний син В’ячеслав Малиновський: «…Единственным событием было неожиданное появление из Франции дальнего родственника Дмитрия Ильича с эффектной женой и восемнадцатилетним сыном Пьером Гомбергом. Это были состоятельные люди, занимали номер в гостинице Метрополь, куда всех пригласили на встречу. Происходило это в 1934 году, я учился в 7 классе и не очень вникал в семейные связи Дмитрия Ильича со своими французскими родственниками. Пробыли они недолго, но оставили на попечение Дмитрия Ильича на какое-то время Пьера. Летом под Москвой сняли дачу, где все и отдыхали. Вдруг Нина Михайловна (третя дружина Гомберга. – В.Б.) внезапно умирает от сердечного приступа, и Пьера отправляют обратно во Францию. И тут пронзает догадка: «дальний родственник» – это же сын Вадим! А Пьер –  внук Гомберга! По датам всё сходится идеально. Зачем кому-то еще придет в голову привезти французского юношу в 1934 году в Советский Союз да еще оставить там на чьей-то даче?».

Нарешті про сина Миколу, який з матір’ю мешкав у Ленінграді. От для кого цей візит закінчився кепсько. В інтернеті я натрапив на листа до Катерини Павлівни Пєшкової, дружини Максима Горького, яка з 1922 до 1937 року очолювала організацію «Допомога політичним в’язням» – єдину правозахисну організацію в СРСР.

Євгенія Сергіївна Дьяконова, яку  з чоловіком та двома дітьми в 1937 році вислали з Ленінграда на п’ять років,  розповідає: «…Причиной нашего выселения является то, что мой муж Николай Иванович Дьяконов при вступлении в ВКП (б) в 1931 г. скрыл, что у него есть брат за границей во Франции, но это сделано не с какой-либо целью, а потому что муж даже и не считал его братом после того, как тот при наступлении немцев на Украину в 1918 году был ранен и попал в Австрию в плен, а оттуда перебрался во Францию… В 1935 году при обмене партбилетов муж был исключен из ее рядов, но продолжал работать на заводе им Молотова, занимая разные административные должности… После исключения из рядов партии прошло более двух лет, и вот теперь 2-го августа 1937 г. нам было предъявлено выселение в город Кокчетав Карагандинской области, где находимся и в настоящее время».

Як  склалася доля цієї родини, чи допомогла їм Пєшкова, невідомо. Стовідсотково я, звісно, не впевнений, що мова йде про сина Дмитра Гомберга та Антоніни Дьяконової, однак логіка та інтуїція, сподіваюсь, не обманюють.

А проте сумніви лишаються, оскільки в інтернеті натрапив на коротеньку інформацію про Олександра Ілліча Гомберга, також уродженця Єлисаветграда. Що коли мова йде про брата Дмитра Гомберга (обоє по батькові Іллічі!). Про нього повідомляється: «Меценат, любитель оперного искусства. В 1914-1918 гг. –  антрепренер Одесского театра. Промышленник, представитель Генри Форда в дореволюционной России. Умер 5 февраля 1932 года во Франции». То, може, це  родичі тоді уже покійного Олександра Ілліча відвідали Дмитра Ілліча в 1934 році в Москві, про що згадує прийомний син В’ячеслав Малиновський?

Та хоч як там було, це ще більше ускладнює пошуки відповіді на головне питання, а чому радянські каральні органи не чіпали Дмитра Ілліча? Адже його біографія до 1917 року й особливо після революції  викликає безліч запитань. Приміром, студентський період тривав у Гомберга  з 1889 по 1904 рік, тобто майже 15 років!  Навчався він у Московському та Казанському університетах. А крім того, що неабияк інтригує, у 1907-1908 рр. отримав ще й диплом Лейпцизького університету зі спеціальності «філософія». У цей проміжок часу він став батьком усіх чотирьох дітей. Про те, що родина студента Гомберга потерпала від нестатків, інформації немає. Більше того, Дмитро Ілліч примудрився ще й світом помандрувати. Про це свідчать дві світлини з його архіву, де він зображений на верблюді на тлі єгипетських піраміді та на кориді в Іспанії.

Повернувшись у Москву, Гомберг досить швидко, відзначають його біографи, «становится весьма знаменитым и преуспевающим профессором и адвокатом». Родина живе у розкішних умовах – у мебльованій семикімнатній квартирі. Дочка Галя навчається у найпрестижнішій класичній гімназії разом із майбутніми знаменитостями: сестрами Мариною та Анастасією Цвєтаєвими, зіркою німого кіно Вірою Холодною та ін.  Коли у Галі в 1913 році  лікарі виявили туберкульоз, Гомберг відправляє дочку на лікування  у найдорожчий  у Європі санаторій у Швейцарії. Там  вона знайомиться з також, як і вона, хворим на сухоти початкуючим поетом Еженом Емілем Полем Гренделем, в якому інтуїтивно відчула потенціал генія. Спалахує кохання, внаслідок якого й справді народжується на світ геніальний  поет Поль Елюар (1895-1952). Цей шлюб  тривав 12 років, подружжя мало дочку Сесіль.

У 1929 році Поль Елюар мав необережність познайомити Галу з початкуючим, майже

Гала Дьяконова і Сальвадор Далі

нікому невідомим, іспанським живописцем Сальвадором Далі (1904-1989). Вона була на 10 років старшою від нього, мала чоловіка й доньку, але це не зупинило Галу у виконанні своєї місії: сформувати з Далі генія. І це їй блискуче вдалося!

У Радянському Союзі Сальвадор Далі був персоною нон грата. Його творчість називали «декадентським живописом», «загниваючим мистецтвом», лаяли за «хворобливе сприйняття світу», «спотворену буржуазну естетику» тощо. Одним словом, Далі в СРСР був заборонений. Отут у Дмитра Ілліча Гомберга, як батька дружини божевільного генія, що критично ставився до Країни Рад, могли бути великі неприємності. Однак цього не сталося.

Біограф Гомберга Малиновський так, зі слів батька, його характеризує: «Прекрасный, добрый, отзывчивый, очень скромный, никогда не выходивший из себя, спокойный, мудрый человек». Та, коли скористатися іншими джерелами, то можна відшукати принаймні одну пляму в його біографії, що неабияк шокує та псує образ майже ідеальної людини.

Я спочатку очам своїм не повірив, коли у книзі «Хронологический обзор жизни и творчества А.И.Цветаевой» натрапив на ось цей запис:  «Октябрь 1914 года. Поездка в Варшаву с Дмитрием Ильичем Гомбергом, адвокатом, отцом Галины (Елены) Дьяконовой, гимназической подруги А.И.Цветаевой, их связь, которую она мыслила психологическим экспериментом».  У життєписі  Гомберга, складеному Малиновським, про  скандальний роман 46-річного Дмитра Ілліча та 20-річної Анастасії (ровесниці дочки), навіть не згадано. А тим часом, можливо, саме цей адюльтер (подружня зрада) і спичинив руйнування шлюбу Дмитра Ілліча та Антоніни Петрівни.

Через два роки сама Анастасія Цвєтаєва згадає про цей зв’язок у мемуарній книзі «Дым, дым, дым…» (1916), яка буквально шокувала сучасників відвертістю. Щоправда, свого коханця вона сховала за ініціалами В та Р.

Анастасія зізнається, що побачила в ньому передусім улюбленого тургенєвського героя: «Когда я в первый раз увидала отца Гали, Дмитрия Ильича Гомберга, я подумала: Рудин! Среднего роста, крупнолицый, смуглый, длинные черные волосы, узкие, как у Гали, глаза, карие, щурящиеся, ласково-проницательные…».       

Дослідник життя і творчості Анастасії Цвєтаевої, її літературний секретар Станіслав Айдинян, коментуючи цей епізод із Гомбергом, зазначає: «С ним у Анастасии Ивановны уже в молодости была тайная (ото всех и от Гали) недолгая связь, в которую она вошла, по ее словам, из любопытства, ей хотелось узнать – писательски и жизненно – как это бывает со зрелым, деловым человеком. Потом, когда она познакомилась с Маврикием Александровичем Минцем и они расстались, она была благодарна Гомбергу за то, что тот повел себя благородно и сдержанно, не преследовал ее…». Та на цьому їхнє спілкування не закінчилося.

Из «Хронологического обзора  жизни и творчества А. И. Цветаевой» за  1921 рік

Анастасія Цвєтаєва

дізнаємося, що  у червні Анастасію Цвєтаєву, коли вона повернулася з 9-річним сином із Криму в голодну післяреволюційну Москву  й залишилася без будь-яких засобів до існування, її  відвідав батько Гали Дьяконової Д.І.Гомберг, а 27 вересня відбувся її переїзд із сином Андрієм на «квартиру к Дмитрию Ильичу Гомбергу и ее матери Антонине Петровне».  Додаткову інформацію, зі слів Анастасії Цвєтаєвої, повідомляє її біограф Станіслав Айдинян: «Ее приютили… мать и отчим Галы в своей бывшей квартире в Трубниковском переулке, превращенной в коммуналку. Им удалось чудом отстоять кабинет Дмитрия Ильича с колоннами, одну из комнат по коридору и маленькую комнатку. Шел 1921 год. Отопление не действовало, электричество не горело, но, к счастью, в комнатке Аси была печка. Но из сломанного окна, заткнутого бумагой, картоном, тряпками, сильно дуло, и Андрюша часто простужался». А от найцікавіше: «Сам Димитрий Ильич и Антонина Петровна лишь временами наезжали в Москву — они устроились работать под Москвой, в Марфино, где и обосновались. Они давно уже не были мужем и женой и сохраняли по отношению друг к другу лишь иронию…».

«Нас навещает Антонина Петровна, мать Гали, постаревшая и худая, – вспоминала Анастасия Цветаева, – приносит Андрюше немножко хлеба, репку или морковки. Она рассказывает мне о Гале, ее муже, их вилле в Париже…».

Анастасії Іванівні  Цвєтаєвій (1894-1993) судився напрочуд довгий вік – 99 років!  З них років 20 вона «за контрреволюційну діяльність» відмучилась у радянських концтаборах. Сьогодні її називають класиком мемуарного жанру в російській літературі (10 книг спогадів про себе, час та сучасників).

Власне кажучи, тут можна поставити крапку, оскільки неймовірна історія життя доньки Дмитра Ілліча добре відома.  Вона увічнена в  сотнях творів Сальвадора Далі та десятках книг. Попри далеко неоднозначне ставлення до Гали Дьяконової, як до надзвичайно велелюбної жінки, яка мала безліч коханців, ніхто не може заперечити, що саме вона подарувала людству двох геніїв: поета Поля Елюара та художника Сальвадора Даля.                                                                                       

Володимир БОСЬКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here