У 1980-х роках минулого століття документальну кінозйомку на території Кіровоградщини, крім операторів спеціалізованих організацій та профільних установ, проводили учасники аматорських кіностудій. У цей період було створено велику кількість документальних фільмів, репортажів, сюжетів на різноманітну тематику. Любительські кіностудії працювали при закладах культури, підприємствах, установах та навіть колективних господарствах. Серед кілометрів відзнятої ними плівки знайдуться доволі цікаві записи, які можна віднести до кінодокументів.
Кіностудія з промовистою назвою «Пам’ять» діяла на території Добровеличківського району. Її було засновано у 1981 році за ініціативою першого директора районного краєзнавчого музею Василя Яковича Ноги та за фінансової підтримки голови колгоспу імені XXII з’їзду КПРС Леоніда Тимофійовича Кінащука. Керівником і сценаристом «Пам’яті» був Василь Якович Нога, а режисером – Дмитро Дмитрович Проскаченко. Зйомкою кінофільмів, озвученням та обробкою відзнятого матеріалу займався Анатолій Якович Ірха. Дикторами були вчителька Валентина Трикіна та завідуючий кабінетом політосвіти Валентин Осєтров. Над створенням кіно працювали художник Дмитро Самолєвський, педагог Євген Грон, журналіст Олександр Олійник, фотокореспондент Володимир Маслєнніков, партійний діяч Василь Стєпанцов.
Колектив аматорів та професіоналів працював у творчому тандемі з краєзнавцями, тому майже кожна екскурсія завершувалась переглядом фільму в обладнаній залі музею. Кінострічок у доробку студії було близько 150. Всі вони про історичні події, відомих земляків та вшанування їх пам’яті, творчість, краєзнавство, діяльність товариств, свята, охорону природи. Крім того, майже щорічно фіксувались районні урочистості з нагоди Дня Перемоги та дня визволення Добровеличківки (17 березня 1944 року) від німецько-фашистських загарбників.
Фільми знімали у форматі «німого кіно», тобто створювали образотворчі кінодокументи, які мали кольорове або чорно-біле забарвлення. Як звуковий супровід до них записували окремо на магнітну стрічку дикторський текст, що пізніше відтворювався на магнітофоні одночасно (синхронно) з демонстрацією кінофільму на екрані. Переглядали відвідувачі такі кінострічки, як «Наш край», «Проводи зими у райцентрі», «Історія Беркута» (про відважного льотчика-аса, Героя Радянського Союзу Петра Семеновича Шемендюка), «Відвідайте музей», «Липнязькі самоцвіти» (про художню самодіяльність села Липняжка), «Річка Добра», «Радість життя» (про донорство крові), «Що? Де? Чому?» (в жанрі сатири), «За безпеку руху» (про роботу товариства автомотолюбителів району), «Ревуцьке і околиці», «Долина смерті» (про розстріл євреїв німецькими нацистами біля с.Мар’ївка та встановлення на цьому місці пам’ятного знака в 1988 році), «Іменем Героя» (про Олександра Степановича Терлецького, начальника прикордонної застави та командира Балаклавського партизанського загону, що діяв у роки німецько-радянської війни в окупованому Криму), «Щасливе дитинство» (про організацію навчально-виховної роботи в дитячих садках), «13-й Кіровоградський» (про пуск Липнязького цукрового заводу) та багато інших.
За фільм «Іменем Героя» кіностудія у 1984 році отримала приз обласного військкомату та диплом газети «Красная Звезда» Міністерства оборони СРСР, а в 1985 році – грамоту Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК). У тому ж році «Пам’ять» нагороджена Почесною грамотою управління культури за кращу роботу по організації навчально-виховної та творчої роботи в Кіровоградській області.
Кіностудія «Пам’ять» презентувала свої кінострічки на всесоюзному огляді любительських фільмів на антиалкогольну тематику у Світловодську (1986 р.), республіканських оглядах Українського товариства охорони пам’яток історії та культури в Сумах (1981 р.), Чернігові (1982 р.), Світловодську (1983 р.), була учасником обласних заходів, присвячених аматорському кіно. Зокрема, XIII обласного огляду любительських фільмів (1983 р., Світловодськ), XVI обласного огляду-конкурсу аматорських фільмів у Кіровограді (1986 р.), XVIII обласного конкурсу любительських фільмів у Новоархангельську (1988 р.) під гаслом «За науково-технічний прогрес», фестивалі документальних фільмів приуроченого до 50-річчя утворення Кіровоградської області (1989 р., Кіровоград), XIX обласного огляду-конкурсу аматорських фільмів у 1989 році під девізом «Спадщина», присвяченого 175-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка та 235-й річниці заснування міста Кіровограда (1989 р., Кіровоград).
Працювали в області й інші кіностудії в галузі кіновиробництва, що створювалися ентузіастами і були для них чимось на зразок захоплення моделюванням або занять планеризмом. Це любительські кіностудії: «Сигнал» Знам’янського палацу культури залізничників, «VIТА» дитячої обласної лікарні, «Ритм» Олександрівської міської станції юних техніків, «Нікель» будинку культури Побузького нікелевого заводу, «Політ» Кіровоградського авіазагону, «Долина» Долинської ЦРЛ, «Юність» Ульяновської районної станції юних техніків, «Спектр» Знам’янської ЗШ № 3, «Промінь» колгоспу «Росія» Ульяновського району, «Чайка» Кіровоградської обласної станції юних техніків, «Колос» колгоспу імені Ілліча Гайворонського району, «Орбіта» Будинку культури і техніки енергобудівників, «Піонер» Новоархангельського районного будинку піонерів, «Кристал» Сальковського цукрового комбінату, «Фотон» Олександрійської СПТУ № 1, «Зв’язківець» Кіровоградського обласного виробничо-військово-технічного управління зв’язку, Олександрійського електромеханічного заводу, «Пролісок» Устинівського районного будинку піонерів, «Надія» Знам’янської станції юних техніків, «Сигнал» Знам’янського СПТУ № 12, «Вітер» Комишуватської ЗШ Новоукраїнського району, «Славута» колгоспу «Шлях Леніна» Онуфріївського району, «Орбіта» будинку культури і техніки промислового об’єднання «Дніпроенергобудпром», «Прибужжя» Гайворонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату.
Разом з ними говорили мовою кіно народні самодіяльні кіностудії: «Данко» кіровоградського заводу «Гідросила», «Обрій» Кіровоградського обласного клубу-лабораторії кінолюбителів, «Інгул» Кіровоградського ремонтно-механічного заводу, «Нива» Злинського сільського будинку культури у Маловисківському районі, «Енергія» Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування, «Зірка» промислового об’єднання «Червона Зірка», «Інгулець» Єлизаветградківського сільського будинку культури в Олександрівському районі, «Символ» Ульяновського цукрового комбінату, «Кристал» заводу чистих металів у Світловодську, «Полумʼя» Кіровоградського заводу радіодеталей, «Ятрань» промислового об’єднання «Друкмаш».
Безумовно цей перелік кіновиробничих студій не є вичерпним. Поки що не встановлено й загальну кількість документальної кіноспадщини про історію нашого краю. Порахувати її проблемне завдання: невідомо скільки відзнятого матеріалу збережено в музеях, архівах, бібліотеках та приватних колекціях. В основному та науково-допоміжному фонді Кіровоградського обласного краєзнавчого музею теж зберігаються кінодокументи та фономатеріали – звукозаписи на різних носіях (магнітна стрічка, грамплатівка, CD диск), які об’єднані в одну інвентарну групу – кіно-фоно матеріали. На жаль, стрімкий розвиток науки і техніки та пострадянські реалії залишили їх в запасниках історії. Про долю образотворчої та аудіовізуальної спадщини можна багато писати, говорити, дискутувати, але, мабуть, потрібно просто визнати, що проблема збереження старих кіноплівок існує. Однак є шанс врятувати частину нашої історії для нащадків. Як же це зробити?
– Після визначення цінності та автентичності кінодокументів як історичних джерел – провести оцифрування та за необхідності синхронізацію зі звуком. Цей варіант знадобиться для образотворчих стрічок, які мають додаток фонодокумент (дикторський текст, супровід, коментар), у якому розповідається про ті ж самі явища і події, що відображаються на плівці. Наданням таких послуг з 2009 року займається підприємство, яке виготовляє кінопродукцію усіх рівнів складності, – це кіностудія імені О.Довженка у Києві.
– Застосування кінохроніки у виробництві художнього фільму, сюжет якого заснований на реальних подіях. Уважний глядач може помітити хронікальні кадри у фільмах вітчизняного виробництва «Таємний щоденник Симона Петлюри» та «Заборонений» про дисидента Василя Стуса. Так і в кінострічку про італійських військових «II Varco» («Розлом») режисери планують вмонтувати державні і приватні записи, що були відзняті на території нашого краю в 40-х рр. минулого століття.
– Використання кіноматеріалів у створенні документального фільму про визначну подію, видатну особу або навіть цілу історичну епоху. Наприклад, науково-пізнавальні цикли «Хроніка надій та ілюзій. Дзеркало історії» (2002 р., 84 серії, кінокомпанія «Телекон») та «1941. Заборонена правда» (2013 р., 5 серій, режисер І. Кобрин) повністю складаються з документальної кіноперіодики.
Однією з найпоширеніших форм використання кінодокумента, що при цьому не применшує його значення як історичного джерела, є ілюстрація. Передусім за критерієм достовірності інформації та чіткості зображення відбираються окремі документальні кадрики. На їх основі виготовляються фотографії, які можна застосовувати при побудові експозиції в краєзнавчому музеї.
– Аналогічно підготовка мультимедійних презентацій з метою демонстрації на лекціях і заходах в музеях, бібліотеках, навчальних закладах.
– Як ілюстрація до книги, альбому, буклета, проспекту, туристичного путівника та інших видань. Потрібно зауважити, що практика використання деяких частин кінодокумента в науковій та публіцистичній літературі стає дедалі популярнішою.
– Створення з фотокадрів тематичних виставок на банерах чи стендах. У цьому напрямі активно працює колектив Українського інституту національної памʼяті.
Все перераховане можна і треба використовувати у навчально-виховній роботі освітніх установ, а також науковій, фондовій, культурно-просвітницькій діяльності музеїв і бібліотек. Збереження культурного надбання на плівкових носіях також можливе спільними зусиллями істориків, архівістів, краєзнавців та зацікавлених людей. Але головне, для оцифрування кінодокументів необхідні кошти й бажано по загальнодержавній програмі фінансування, а не тільки в поодиноких випадках на вимогу користувачів або замовлення спонсорів.
Отже, розглянувши факти з історії кіно на території Кіровоградщини, можна зробити такий висновок. Кіновиробництво на теренах краю пов’язане з роботою самодіяльних кіностудій – любительських і народних, які займалися зйомкою документалістики, обробкою матеріалу, виготовленням кінострічок та їх показом. Самодіяльні кіностудії були поширеним явищем на території Кіровоградської області в 1980-х роках. В цілому усі кінофільми, вироблені аматорами й професіоналами, поділяються на образотворчі («німі») та аудіовізуальні (зі звуком) і складаються з кадрів та фонограми, які закріплені на матеріальному носії – плівці. Різновиди документалістики – сюжети, репортажі, хроніки, спецвипуски, фільми, що були створені протягом тривалого часу, отримали назву кінодокументи від кінематографічного способу документування на плівковому носії (матриці). Проте не кожен кінодокумент є першоджерелом об’єктивної інформації. Завдання джерелознавців знайти в запилених сховищах цінні першоджерела у вигляді хронікально-документальних кадрів на кінострічці та виокремити справжні кінодокументи від заангажованої постановочної кінопродукції.
У 2005 році Генеральна Асамблея ООН встановила Всесвітній день аудіовізуальної спадщини, який відзначається щорічно 27 жовтня. Таке рішення було прийнято з метою підвищення статусу цієї спадщини в рамках загального культурного надбання. В цей день ми привертаємо увагу громадськості до необхідності збереження кінодокументів для всього людства.
Володимир МЕЛЬНИК, старший науковий співробітник Кіровоградського обласного краєзнавчого музею
