Всезнаючий інтернет повідав мені, про що треба просити святого Миколая в його тотемний день. Про благополуччя всіх тих, хто в дорозі, на шляху, особливо моряків. Про те, щоб бідним дочкам, у яких немає приданого, трапились багаті женихи. Від марної смерти захистити. І ще позбавити голоду. Актуальна така добірка, як на наш час і на нашу ситуацію.
Вже 28 років Україна – як та бідна дівка на виданні. Скільки наших сестер, разом з якими ставали самостійними, влаштували свою долю. Латвія, Литва та Естонія давно заміжні нехай за багатоженцем, зате дуже багатим, за Євросоюзом. Навіть блакитноока сестра наша Білорусь хай до ведмедя, але притулилася (хоча й вередує). А ми ані тому, ані цьому, не країна, а жінка-одиначка, бездітна до того ж. Миколаю, може ти зробиш щось?
І ще, Миколаю, – ми в дорозі! Скоро тридцять років, як йдемо, тільки ніхто достеменно не знає куди. Ні, звичайно, у будь-якого політика від зубів відскакує, що “Наша мрія – самостійна, незалежна, квітуча, заможна Україна”. І підіть до біса з конкретикою – хоча б з відповіддю на питання: а який лад ми будуємо? Капіталізм, соціалізм, лібертаріанство, рабовласницький лад? Миколаю, чи не підкажеш?
Ось за що спасибі, Миколаю, так це за дітей. Це одне з тих небагатьох, що ми вміємо робити добре. Хоча, дивлячись на китайців… Так чи інакше, на них одна надія. Тому що скільки вже було «нових облич» в політиці, скільки «свіжої крові» тощо. Чомусь всі наші нові обличчя виглядають як маленькі старигані на тлі мишачих жеребчиків – старих політиків?
Напевно, треба почекати першого президента, прем’єр-міністра і голову Верховної Ради, які народилися не в СРСР. Ну, або покажи вже диво, пане Миколаю! Ми скучили за дивами…
Наші діти раніше, ніж в інших країнах, на жаль, перестають вірити в святого Миколая. Вони ж дивляться наше телебачення, сидять в нашому інтернеті, ходять нашими вулицями. Але під подушку вранці 19-го все одно завжди заглядають або в шкарпетку – у кого як заведено. Дуже хочу помилятися, але з нетерпінням поспішають зазирнути туди не в очікуванні дива, а з набагато більш цинічними споживацькими очікуваннями. Час нині такий. Санта-Клаус їздить на оленях, тому що у нього не вистачає на «Лексус».
Ось тільки дізнався, чому Миколай кладе подарунки в шкарпетку. На 73 відсотки українська історія. У бідняка були три дочки, він задумав їх віддати в багаті, але нехороші руки, скажімо так. Миколай, дізнавшись про це, кожній дочці підкинув по мішку з золотом, яке пішло на придане, тож у родині все налагодилося. За легендою, біля комину у будинку сушилася штопана панчоха однієї з дочок, мішок із золотом потрапив до нього. Так і повелося виставляти шкарпетку – як натяк хоч Миколаю, хоч Міжнародному валютному фонду, хоч Джорджу Соросу.
Сукупна державна шкарпетка України виросла до небачених масштабів. До неї кидають багато хто з «миколаїв» – США для армії, Європа для боротьби з корупцією, НАТО знову для армії. Але дірки в шкарпетці такі, що подарунків вистачає лише на кількох «гарних хлопчиків».
Але ми все ж віримо, що ліміт подарунків і добра для України у Миколая не вичерпався. Люби нас і наших дітей, Миколаю, все таки не такі ми вже й погані…
Геннадій РИБЧЕНКОВ
