ЄВГЕН МИЦЕНКО – ЕКСКЛЮЗИВНО ПРО ІНКЛЮЗИВНЕ

0
414
views

У Кропивницькому, а також в багатьох районних центрах Кіровоградщини, діють інклюзивно-ресурсні центри: в обласному центрі їх три. Тут забезпечують інтеграцію до звичайного освітнього середовища дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років. Для цього в ІРЦ проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, надають відповідну допомогу. Тут працюють психологи, логопеди, корекційні педагоги.

Та є тут і фахівець доволі рідкісного поки що в Україні спрямування – педагог з лікувальної фізичної культури, а саме психомоторного розвитку Євген Миценко. Загалом ЛФК – це метод лікування, який полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів до людини з лікувально-профілактичною метою. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху. Що таке психомоторний розвиток, чому рух важливий для дітей з особливими освітніми потребами та чим відрізняється педагогічна діагностика від медичної – розповів ексклюзивно для «Народного слова» Євген Миценко.

– Працюючи викладачем у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті, на факультеті фізичного виховання, я долучився до міжнародного грантового проєкту, де мені запропонували взяти напрям фізичного виховання дітей з особливими освітніми потребами, якщо казати точніше – психомоторний розвиток. Звичайно, розробляти теорію без практики – то марна справа, тож мені потрібно було реально працювати з дітьми. Тому я звернувся до ІРЦ, з чого і почалася моя робота тут.

– Тобто цей міжнародний проєкт триває досі?

– Ні, проєкт вже зійшов нанівець. Але батьки моїх вихованців та вихованок звернулися з проханням продовжувати роботу, тому я залишився тут. Вдячний, що і інклюзивно-ресурсний центр також пішов назустріч. Але наукову роботу я не полишаю. До речі, моя праця вже була опублікована в науковому виданні Science and Education a New Dimension. Natural and Technical Sciences.

– Ваші вихованці – це діти з певними медичними діагнозами?

– Не обов’язково медичними. Батьки чи опікуни, якщо відчувають, що з розвитком дитини щось не те, можуть звернутися до центру. Тут проводиться педагогічна діагностика і визначається, чи потрібна корекційна програма і якщо потрібна – то яка саме. Наприклад, серед моїх вихованців більшість мають розлади аутистичного спектра. Буває, що батьки, звернувшись до лікарів, чують про те, що для підтвердження діагнозу слід почекати – адже в ранньому віці діагностувати ті чи інші проблеми та особливості важко. Тому в ІРЦ приймають не «за довідкою від лікарів» – ми на місці визначаємо, чи можемо допомогти батькам та дитині.

– Щодо допомоги родинам: ви надаєте консультації для батьків та опікунів?

– Звичайно, адже родина – це спільність, в якій дитина має так само відчувати себе комфортно, захищеною. Для того, щоб робота з дитиною була ефективною, потрібно, щоб ця робота продовжувалася і вдома. І якщо я створю передумови для змін в дитині, для її розвитку, а вона кожного дня повертається в середовище, де ці зміни нівелюють, тоді й результату не варто очікувати. Тому, співпраця педагогів з батьками чи опікунами є запорукою ефективності колекційної роботи з дитиною.

– Чим відрізняються заняття з психомоторного розвитку від звичного фізичного виховання, що викладається в школах та дитсадках?

– Фізичне виховання впливає на фізичний та функціональний стан. Ці стани є антропометричними показниками, фізичними якостями: сила, витривалість, постава, дихання, функціональний стан, тиск, серцебиття тощо. Також сюди входять і навички: кидати і ловити м’яч, тримати рівновагу, перестрибувати бар’єр. Психомоторний розвиток перетинається із фізичним вихованням лише у частині фізичних навичок. На інші 80 відсотків – це різні поняття. Адже ці навички можуть впливати на психіку. Наприклад, якщо дитина добре володіє ходою, має достатній досвід маніпуляцій з предметом – тобто руховий досвід, то вона і почувається більш впевнено в соціумі. Оволодіння цими навичками допомагають і в психоемоційному розвитку  у передпубертатному періоді, коли починається становлення сексуальності, – це допомагає відчувати себе впевненіше.

Якщо дитина має усвідомити поняття геометричних фігур, поняття тертя, маси, прискорення і пов’язати це все у своєму світогляді, то краще буде, якщо вона це розуміння отримує через руховий досвід. Тобто як котиться кубик, а як м’ячик? Наскільки треба нахилити поверхню, щоб кубик поковзав донизу, а наскільки – щоб м’яч покотився? Як зробити, щоб м’ячик покотився швидше, а як його уповільнити? Все це та багато іншого освоюється через вправи на заняттях психомоторного розвитку.

– Чи присутні батьки під час занять?

– Батьки чи опікуни мають право бути під час занять, якщо захочуть. Але під час деяких занять це може заважати. Тобто дитина, наприклад, при виконанні вправ під час індивідуального заняття може почати орієнтуватися не на мене як на тренера, а на батьків, на їхнє схвалення тієї чи іншої дії – навіть якщо вони будуть сидіти мовчки. У мене є вихованці, які не використовують вербальну комунікацію, тобто в них відсутнє мовлення. І вони відчувають схвалення батьків тієї чи іншої поведінки. Але ж батьки не розуміють, чи правильно виконана та вправа, яку я задав. Тому це може відволікати дитину.

– Як ви працюєте з дітьми, які не використовують вербальну комунікацію?

– В таких випадках це не означає, що дитина не розуміє. У будь-якої особистості психомоторний, інтелектуальний, фізичний тісно взаємопов’язані. Тому якщо дитина не може зрозуміти чогось, то вона це і не може виконати, а отже мені і не слід давати таку інструкцію. Загалом рух – це фізіологічна потреба. Людині потрібно рухатися, як і спілкуватися, їсти. Але іноді в дітей бувають проблеми із тією чи іншою руховою навичкою, але вони прагнуть руху. І я допомагаю їм оволодіти цією навичкою, отримати необхідний руховий досвід.

– Скільки коштують заняття у Центрі?

– Послуги інклюзивно-ресурсного центру безкоштовні.

Скільки сторін мають бути залученими до інклюзивного процесу?

– Світові тенденції полягають в тому, щоб робити процес інклюзії двостороннім: з одного боку змінювати ставлення соціуму, адаптувати суспільство до інклюзивності. З другого – адаптувати тих же дітей з особливими освітніми потребами до життя у суспільстві, до соціальної комунікації. Важливо, на мою думку, зрозуміти батькам та опікунам: просто привести дитину, у якої є проблеми чи особливості розвитку, до інклюзивного центру і чекати склавши руки, що все буде зроблено за них педагогами та власне дитиною. не варто. Або взагалі – «не потрібна ніяка корекція, якось дитина виросте та проживе». Але й не треба впадати в іншу крайність: от у дитини виявили розлад чи захворювання, то я ляжу кістьми, але зроблю так, що вона стане «нормальною». Не дуже конструктивний підхід, як на мене. Ні, це корекційна робота – як і щодо своєї дитини, так і щодо себе, так і щодо суспільства.

Контакти ІРЦ №1 в Кропивницькому: вул. Вокзальна, 18а (на базі дитсадка №17). Телефон: (0522)32-35-76. Сайт: mpmpk.kr.sch.in.ua.

Загалом в Кіровоградській області наразі налічуються 20 інклюзивно-ресурсних центрів. Багато корисної інформації щодо інклюзивно-ресурсних центрів в Україні та адреси ІРЦ можна знайти на сайті: ircenter.gov.ua.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Світлина Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here