Минулого тижня у приміщенні обласної філармонії кропивничани із захватом дивилися виставу «Поневолення любов’ю» за романами відомої письменниці Анни Богинської «Жити Життя» та «Гріх Прощення» у виконанні акторів київського антрепризного творчого об’єднання.
Любов або маніпуляція? Змінити себе або зрадити собі? Ідеальний чоловік або професійний маніпулятор? Щаслива жінка або слухняна лялька в руках гравця?
У цих словах лейтмотив вистави і водночас поставлені в ній проблеми, які з сорокової хвилини дії до фіналу розглядали, аналізували і вирішували з різних боків герої твору.
Сюжет побудований на відносинах між людьми, яких поєднує кохання. Але Матвій насправді грає почуттями Анни, застосовуючи технології НЛП (нейролінгвістичного програмування). А починається все з того, що Анна, перебуваючи у депресії, приходить на прийом до лікаря. Несподівано вона закохується в нього, попри нещодавно пережиту особисту трагедію – смерть чоловіка. Між героїнею і лікарем починається дивний роман, під час якого вона розуміє, що її почуття до нього – результат маніпуляцій. А об’єкт її зітхань підступний пікапер, для якого їх відносини чергова гра, в якій він звик бути переможцем. Героїня приймає рішення стати переможницею в цій грі. Нагадаємо, що пікап (від англ. рick up) – діяльність, спрямована на знайомство з метою спокушання, а також на розвиток необхідних для цього навичок.
Немає сумніву, що Анна Богинська сама пройшла через подібні відносини і отримала животрепетний досвід, що ліг в основу її дилогії, а згодом – запропонованої нам п’єси. І щоб вона не виглядала інсценізованим тренінгом з пікапінгу, а її герої – занадто рафінованими інтелігентами, актори і режисер внесли сюди і своє бачення окремих сцен та характерів. Після вистави вони розповіли дещо про себе і свою роботу у цій виставі.
Анна Александрович (Самініна): «Я працюю у “Дикому театрі”. Це приватний театр, який займається дослідженням сучасного мистецтва. Також викладаю акторську майстерність в університеті. Я була запрошена на цю роботу режисером, який прочитав книги Анни Богинської і побачив мене у ролі Гали. Вона не бажає публічності. Вона палить. Вона лається. Вона поводить себе так, як і я можу собі дозволити. З Богинською нам поталанило. Вона казала: “Якщо ти вважаєш, що повинно бути так, значить так буде”. Це велика довіра. Тому інші автори трясуться над кожною літерою.
Маніпуляції – це не обов’язково школа пікапінгу. Вони присутні у нашому житті майже на кожному кроці. Нами маніпулюють начальники, батьки, діти, чоловіки. Часом це буває несвідомо, але й існують спеціальні психологічні школи для цього».
Юлія Єфіменко: «Я актриса театру “Почайна” у Києві та Українського антрепризного театру. Мене також запросив режисер, Анна Богинська затвердила. Це було трепетно грати роль Анни, довго до неї готувалася, але, гадаю, все вдалося. Велика вдача, що авторка була присутня на репетиціях, підказувала і направляла. Ця вистава спрямована на те, щоб люди навчилися розпізнавати маніпуляції та позбавлятися маніпуляторів, жити вільним і свідомим життям, яким ти сам управляєш».
Сергій Мітрюшин: «Сім років працював у Харківському академічному російському драматичному театрі. Нині граю в антрепризному театрі та в кіно. Письменниця одразу побачила в мені Матвія».
Руслан Мірошниченко: «Я також випускник Харківського університету мистецтв. Нині актор київського незалежного театру “Тисячоліття”. Знімаюся у серіалах. Роль Ігоря мені подобається, вона гарно виписана. Це практично мій психотип. Практично у кожного з нас є фрази, які ми вносили самі під час репетицій. Анна слухала і дозволяла, хоча в угоді зазначено, що ми не маємо права вносити якісь зміни у текст. Це взагалі дивна магія вистави, коли ти входиш у роль, присвоюєш її і створюєш свою особистість».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
