Загадкове с. Верблюжка (нині в Новгородківському р-ні, Кіровоградської обл) – на врізці до карти князівства Литовського 1613 р. (є в інтернеті) вказане “Верблюжське поселення” поруч з річкою Інгулець, а вище – Чорний ліс.
Одна з легенд, які дійшли до нас від пращурів (записала Кудіна О.):
“За часів Нової Січі по берегах річки Верблюжки – правої притоки Інгульця було кілька зимівників запорізьких козаків Бугогардівської паланки. На їх місці близько середини XVIІІ ст. і виник населений пункт.
В історичних документах згадується, що ряд балок навколо села носили однойменні назви: Велика Верблюжка, Суха Верблюжка, Верблюжка. Ця місцевість була колись лісостепом з повноводною, незамерзаючою, з гарячими джерелами річкою і використовувалася для випасання чи стояння гуртів або караванів верблюдів татарських орд, що зосереджувалися у Чорному лісі в районі Знам’янки, і називалась Верблюжим байраком.
Про походження назви місцевості та села існує легенда, яка розповідає про караван верблюдів, який затонув на тій річці разом з людьми та багажем. З тих пір люди, що жили поблизу річки і бачили все те, почали називати річку Верблюжкою. А невдовзі потому і село, яке розрослось на тому місці, назвали Верблюжкою.
Перекази донесли до нашого часу і назви кутків села: Ковалівка – де проживали ковалі; Жидівка – де євреї відкрили шинки, лавки та аптеку; Литва – де жили литовці та поляки, Щербинівка – де жили сімї Щербинів; Царівка – де жили царські звільнені за заслуги селяни”.
На картах Московії 2-ї пол. 18 ст. присутня як запорозька слобода, одна з небагатьох на кордоні з Слобідським полком.
Джерело: Інгульський СТЕП
