«ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ…»

0
632
views

Донецький аеропорт, Іловайський котел, Авдєєвка …  Назви цих населених пунктів давно стали синонімами найгарячіших точок війни на сході України.  У тих, хто вижив у тамтешньому пеклі, на все життя в душі затаврувалися картини побаченого – крики, стогін, кров, вибухи. Не забуде їх повік і Геннадій Негров, який пройшов вогняними дорогами Донеччини, та знає, що таке «котел», полон, поранення, втрата побратимів.

Сьогодні Геннадій працює машиністом електровоза у Помічній, бо ще до війни закінчив Знам‘янське профтехучилище, пішов по стопах свого батька, теж залізничника. Після строкової служби приїхав додому, тоді ще в Україні був мир. Але з початком війни не зміг усидіти вдома і подався на фронт.

Фото з facebook

Коли ми говорили з хлопцем про його бойовий шлях, розмова переривалася кілька разів. Він вставав, ходив, сльози душили його. Ми намагалися його заспокоїти, мовляв, усе нормально, адже найстрашніше закінчилося. «Ні, все тільки починається», – відповів колишній воїн. Власне, чому колишній? Трохи відступаючи, треба сказати, що Негров – найактивніший член місцевої громадської організації «Незламні духом. Помічна».  Він завзято обстоює права вчорашніх атовців, заслуги перед батьківщиною яких дехто намагається замовчувати. А ще має стійку громадянську позицію, не лишається осторонь місцевих проблем. І сьогодні він веде війну, приміром, за збереження дерев, які прикрашають його рідне містечко, бо на їхньому місці підприємливі городяни бажають побудувати щось таке, що буде давати їм прибуток, напевно – торговий центр.

Геннадію було важко говорити, але  він показав дива пам‘яті, називаючи імена і звання своїх колишніх командирів, побратимів і навіть ворогів. Він згадує, як російський офіцер сказав, що вражений тією силою духу, незламністю віри і любов‘ю до своєї землі, з якими воюють українські солдати. Було зрозуміло зі слів того офіцера, що вони аж ніяк не чекали того відчайдушного опору. І Геннадій був гордий і за себе, і за своїх побратимів, а душу в той же час пекло соромом за деяких своїх командирів, які у розпал битви знайшли надійне місце і чекали, а як воно буде далі. В будинку місцевого жителя був винний погріб, де крім спиртного зберігалось ще й вдосталь припасів їжі, то ж тут відсиджувалися і офіцери, і солдати.

Згадав він і генерала, одного з тих, «парадних», який у перші дні війни прибув на блокпост, де стояли хлопці хто в чому та голодні, і почав розпинати за «нестатутну форму одягу». Його «послали», і він пішов.

А чого вартий полон після сумнозвісного Іловайського котла! Нехай він і тривав два дні, але їх треба було пережити, бо не знаєш, що з тобою зробить ворог. Тоді росіяни відпустили наших солдат: обеззброєних, поранених, але не зламаних.

Іловайський котел: п’яті роковини

З розповіді Геннадія ми ще раз переконалися, як у важку хвилину людина знаходить у собі такі якості і вміння, про які навіть не здогадувалася. Головне – не панікувати. Негров ніколи не вмів водити машину, але у тому пеклі довелося. Правда, замок запалювання в ній трохи відрізнявся від звичайних авто, але він зумів завести її і прорватися крізь вибухи снарядів, свист куль, вогонь. Його побратим не витримав побаченого і втратив свідомість. Як усе закінчилося, тільки тоді він зрозумів, що поранений, ноги були всі у крові. А потім був госпіталь, де його оперували, виймаючи осколки з ніг.

Все пережите відбилося на його здоров‘ї, моральному і фізичному, і сьогодні його нерви – немов струна. Рятує робота і родина, донечка, день народження якої недавно відзначив. Прикро, що на його хворобі дехто теж підробився. Коли вже на мирній території Геннадій лежав у госпіталі, він потребував фінансової допомоги і завернувся до волонтерки, доволі відомої. Є довідки і чеки, що свідчать про зібрану суму коштів у 300 тисяч гривень. Але Геннадію дісталося тільки 10 тисяч. Де інші – ніхто не знає, і навряд чи вони знайдуться.

Ми не можемо сказати, що мав на увазі Негров коли казав, що все тільки починається. Та й не допитувалися, бо, по суті, війна триває, і там на Донбасі, і тут – на мирній землі. І немає їй кінця. Поки що.

Світлана КОСТЕНКО.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here