СІМ ПРАВ, ЯКІ ВИБОРОЛИ ЖІНКИ ЗА ОСТАННІ 100 РОКІВ

0
398
views

Жінки та чоловіки в світі та в Україні продовжують боротьбу проти гендерної дискримінації. Довгий час привілейованим тендером були саме чоловіки, а жінка вважалася неповноправною та мала виборювати багато з того, що вже здається звичним. Тож ось перелік із семи прав, які вибороли жінки за останнє сторіччя.

 

 

Виборче право

Першою країною, де жінки отримали право голосувати, стала Нова Зеландія у 1893 році. Перші жінки-депутатки були обрані до парламенту в Фінляндії в 1906 році. У Швейцарії жінки отримали право голосувати на виборах федерального рівня лише в 1973 році, в Португалії – у 1974-му.

В Україні жінки отримали виборчі права 19 березня (за новим стилем це 1 квітня) 1917 року.

Право працювати та вільно обирати професію

В Україні жінки мали право вільно працювати вже після перевороту 1917 року. Але не в усіх галузях. Лише 21 грудня 2017 року Верховна Рада України скасувала перелік із понад 450 професій, заборонених для жінок. Серед них – робота у гірничій галузі, металургії, на хімічному виробництві. Обмеження також були у військовій службі, правоохоронній діяльності, в галузях харчового виробництва, транспорту, зв’язку та сільського господарства. Наприклад, жінка не мала права бути водолазкою, кермувати поїздом метро, бути пілотесою.

Тетяна Ковкіна — пілотеса родом з Онуфріївки Кіровоградської області

У перші роки війни на сході у Збройних силах України практично не існувало офіційних бойових посад для жінок. Мінометниці, гранатометниці, снайперки, розвідниці, перебуваючи у гарячих точках, за документами були «кухарками» або працівницями штабу. Лише у червні 2016 року було знято обмеження щодо проходження служби військовослужбовицями у запасі, зрівняно віковий ценз для жінок і чоловіків при прийнятті на військову службу. Також було уніфіковано принципи призначення до складу добового наряду, направлення у відрядження та проходження військових зборів жінками і чоловіками.

Право на освіту

Раніше школи для дівчаток передбачали не вивчення наукових дисциплін, а здебільшого опановування навичок ведення домашнього господарства та розважання гостей і чоловіка музикою та малюванням.

Вихованки Смольного Інституту шляхетних дівчат на уроці танців. 1901 рік.

Лише у червні 1868 року cенат Лондонського університету проголосував за допуск жінок до загального іспиту, таким чином ставши першим у світі вишем, який прийняв жінок.

Цікаво, що в Україні до питання жіночої освіти ставилися більш зріло. Наприклад, вже у 1911 році жінки отримали право ставати на рівні з чоловіками професорськими стипендіатками.

Але Україна й досі не поборола дискримінаційний та стереотипний підхід до вивчення деяких шкільних предметів. Наприклад, курс «трудового навчання» й досі в багатьох школах має чіткий гендерний поділ: дівчатка навчаються готувати і шити, а хлопці – майструвати стільці.

Фондом ООН у галузі народонаселення проводяться тренінги для авторів та ілюстраторів шкільних підручників, їхніх видавців та на рівні Міністерства освіти і науки задля викорінення дискримінаційного контенту та загалом підходу у навчанні дітей.

Одягати не спідниці

Вперше офіційно жінкам дозволили одягати штани лише у 1892 році і лише для катання на велосипеді. В усіх інших випадках жінки могли зявлятися публічно лише в спідницях та корсетах.

Вже на початку XX століття в Англії жінки почали одягати чоловічі штани для роботи у шахтах. Пізніше, під час Першої Світової війни, жінки працювали на заводах та інших підприємствах, тож вдягали для зручності комбінезони. Водночас носити їх поза роботою жінкам не дозволялося.

У 1970 році віце-спікер німецького парламента Ріхард Егер обіцяв виганяти із зали жінок-депутаток, котрі прийдуть на засідання у брюках.

У повоєнний час (наприкінці 1950-х років) українські жінки також почали носити штани та чоловічі кальсони-підштанники. Так в Україні розпочалася руйнація традиційного уявлення про те, що жінці не можна носити «чоловічий» одяг.

Сьогодні – завдяки старанням феміністок – жінки вільні обирати, носити спідниці і сукні або штани. Хоча дрес-коди деяких установ досі містять вказівки щодо спідниць для жінок і навіть щодо обов’язкового взуття на підборах – зрозуміло, що останнє є незручним і за довгого носіння шкодить здоров’ю.

Право на розлучення та майно

Першим яскравим прикладом боротьби жінки за право розлучитися і жити окремо від чоловіка була справа Керолайн Нортон. У 1827 році вона вийшла заміж на адвоката Джорджа Чаплса Нортона. Через дев’ять років вона залишила його, намагаючись існувати на доходи, отримані від своєї письменницької діяльності. Але тоді діяв закон, який не розглядав жінку окремо від чоловіка, а усі доходи жінки вважав власністю чоловіка. І тому Джордж конфісковував усі її заощадження. Пізніше він викрав їхніх спільних дітей та переховував у своїх родичів, забороняючи Керолайн бачитися з ними. Справа Керолайн стала передумовою для трьох законів: про опіку над дітьми, про шлюб та про право власності жінки на майно.

Закон, що дозволяв жінці користуватися правом на розлучення на однакових підставах з чоловіком, було прийнято лише у 1937 році.

Люсі Стоун та Генрі Блеквел стали першою парою у США, які виступили проти дискримінаційних законів того часу. Окрім цього Люсі Стоун стала першою американкою, яка зберегла своє прізвище після весілля.

В Україні можливість розлучення часто регулювалася звичаєм або релігійними нормами. На початку XX століття шлюб припинявся лише у разі смерті одного з подружжя, тоді іншому дозволявся вступ у новий шлюб. Шлюб міг бути розірваний лише духовним судом на прохання одного з подружжя у визначених випадках, але ініціювати це могли обоє. Слід підкреслити, що дуже незначна вірогідність розірвання шлюбу (розлучення) у ті роки була обумовлена не тільки «жорстким» законодавством, а й різким осудом церкви, громади, сімейного і соціального оточення. Вважалось, що розлучення є відхиленням від соціально прийнятних норм поведінки. Тому розірвати шлюб могли дозволити собі лише представники вищих соціальних верств населення.

Репродуктивні права

Відмінна риса сучасного світу – масштабний рух зі звільнення особистості від культурних, релігійних та соціальних стереотипів. Значна частина цього процесу пов’язана з набуттям жінками репродуктивної свободи. Це означає, що жінці повертається право розпоряджатися власним тілом: жити таким сексуальним життям, яке їй підходить, і самостійно ухваляти рішення про готовність завагітніти або перервати небажану вагітність.

 

В Україні прийнято довготривалу Державну програму «Репродуктивне здоров’я нації», основні завдання якої –створення умов безпечного материнства, формування репродуктивного здоров’я у дітей та молоді, удосконалення системи планування сім’ї, збереження репродуктивного здоров’я населення.

До речі, вперше право на знеболювання при пологах з’явилося у жінок в 1853 році лише завдяки сміливості королеви Вікторії, яка зважилася застосувати хлороформ під час пологів. Вдалий експеримент відкрив можливість застосування знеболювання для всіх породіль.

Надання права на захист гідності домоглися американки в 1986 році, коли Верховний суд США ухвалив рішення, що сексуальна агресія або приставання до жінок на робочому місці є актом дискримінації.

Право брати участь у спортивних заходах

У 1967 році 20-річна студентка Катрін Швітцер стала першою жінкою, яка офіційно взяла участь у Бостонському біговому марафоні та увійшла в історію як «бостонський інцидент».

На той час жінкам не дозволяли брати участь у марафонах, але дівчина зареєструвалася з ініціалами К. В. Швітцер. Під час забігу організатор марафону Джон Семпл спробував силою забрати Катрін з бігової траси і попросив її «повернути номер і забратися з марафону якнайдалі». Від того часу жінкам повністю заборонили у чоловічих спортивних змаганнях. Тільки через п’ять років Катрін разом із однодумицями домаглася надання жінкам права на участь у спортзмаганнях.

У 2016 році «жіноче питання» у марафонах підняли в Україні. У Харкові вчергове проводили  масовий забіг, який назбирав учасниць і учасників з усього світу. Але скандал стався через питання про гонорари переможців: у подоланні дистанції у 42,195 км чоловіку належало 10 тисяч гривень винагороди, а жінці за таку ж дистанцію – лише 5 тисяч гривень.

Це дуже обурило учасників марафону. Організатори забігу пояснили різницю гонорарів тим, що фактично жінок серед учасників марафону набагато менше, і відповідно, вони мають значно меншу частку внесків за участь. Та харків’яни таки домаглися справедливості: гонорари для жінок і чоловіків зрівняли.

Перше олімпійське чемпіонство зі спортивної гімнастики Україні принесла  жінка – Ніна Бочарова (1952р., Гельсінки), а вже в складі команди незалежної України – фігуристка Оксана Баюл (1994р. Ліллехаммер).

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here