ВІД «РІВНОПРАВКИ» ДО «РАДЯНСЬКОЇ ЖІНКИ»: ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ ЖІНОК ЗА РІВНОПРАВ’Я В УКРАЇНІ

0
50
views

Створено за матеріалом «Повага».

На початку XX століття більшість сучасних територій України перебувала у складі Російської імперії. У ці часи жінки вже змогли частково вибороти своє право на вищу освіту. При університетах організовувалися спеціальні курси, заможні жінки їхали до швейцарських університетів, але після повернення все одно мали проблеми із працевлаштуванням. Імперія Романових залишалася великим консервативним островом. На цьому острові жили й українки.

У лютому 1905 року був організований Всеросійський союз рівноправності жінок (СРЖ), головною метою якого була боротьба за жіноче політичне рівноправ’я, і тому дослідники розглядають його як першу жіночу політичну організацію. На території України працювали кілька відділень цього союзу: Катеринославське (нинішній Дніпро), Київське, Харківське, Херсонське, Олександрівське (зараз Запоріжжя), Одеське та два Полтавських. З весни по осінь 1905 року «рівноправки» (так називали прихильниць рівноправності в Російській імперії) почали масово подавати колективні заяви, звернення до з’їздів земських діячів із вимогою рівних прав з чоловіками. Саме так відбулося в 1906 р. у Фінляндії, яка на той час була автономною частиною імперії.

Ця новація діяла лише на території Фінляндії, тому іншим жінкам імперії довелося чекати ще 11 років. Про те, як жінки вибороли виборче право,  розповіла історикиня Марина Вороніна:

– Хоча у багатьох історичних працях з цієї теми згадуються саме більшовики, а деякі сучасні історики це переписують, не більшовики надали права жінкам. В істориків часто так. Ми всі вивчаємо окремі періоди й не погоджуємося один із одним на конференціях, коли епохи треба сполучити. Насправді жінки, отримали виборчі права 19 березня (за новим стилем це 1 квітня) 1917 року. Більшість жіночих союзів, які підтримали революцію, у своїх текстах, листах, прокламаціях сподівалися, що їм одразу нададуть виборчі права. Тимчасовий уряд спочатку проігнорував їхні заяви, та в маніфесті не було вказано «права без різниці статі». Всеросійський союз рівноправності жінок в ультимативній формі заявив, що якщо їм не нададуть виборчі та інші права, то вони виведуть маніфестацію на вулиці Петрограда. Тоді чоловіки не звернули на це увагу, але 19 березня, за даними газет, на вулиці столиці вийшло більше 40 000 жінок на чолі з Вірою Фігнер.

Спочатку маніфестація підійшла до будинку Ради солдатських, сільських та робітничих депутатів. Микола Чхеїдзе, голова Ради Петрограда, сказав, що не заперечує проти вимог маніфестанток. Невдовзі погодилась і Державна дума. Далі було внесено поправку «без різниці статі». Усе це відбулося до більшовицького перевороту восени 1917 року.

Що ж тоді змінили більшовики?

– Більшовики просто закріпили те, що відбулося під час революцій 1905 року та 1917 року. Вони також увели цивільний шлюб, визнали позашлюбних дітей, з’явилась опція розлучення, плюс аборти перестали бути забороненими і криміналізованими. Раніше й жінку, яка хотіла зробити аборт, і лікаря, який за це брався, могли заслати до Сибіру.

Жіноча демонстрація у Петрограді, 1917 рік. “Без участі жінок виборче право не загальновиборче”

Коли з’явилося свято 8 Березня та як змінилося смислове навантаження цього дня?

– На мою думку, виник такий собі «першотравень» для жінок. Це була передовсім ініціатива німецьких соціал-демократів, бо за законами Німецької імперії жінка не могла бути членкинею будь-якої партії. Жіночі партії маскувалися. Через це й виникло таке свято, коли на вулиці могли вийти прихильниці соціал-демократії без партійних стягів. У Російській імперії його масово не святкували. Довго не могли визначити конкретну дату відзначення – спочатку це були вихідні дні початку весни, календарний день призначили лише 1914-го року. Під час громадянської війни більшовики на цьому святі ніякого акценту не робили, – аж до 1920 року. Виглядало це більше як політична акція: організувати жінок, пояснити їм, що вони мають права. Цікаво, що в ці ж 1920-ті вказувалось, що жінки самі повинні створювати садочки, пральні тощо. Більшовики «надавали їм право» створювати все це самотужки. У 1920-ті 8 Березня могли зробити скороченим днем. Усі мали вирушати на мітинг або лекцію.

Нині, на мою думку, свято серйозно трансформувалося. Воно більше на актуальне. Це свято соціал-демократії. Скільки в нас людей, які асоціюють себе з соціал-демократією? Тепер для деяких це «день, коли дарують квіти».

Патріархальна контрреволюція

– Якщо 1920-ті – це часи, які в чомусь можна назвати неконтрольованими, то в 1930-ті влада взялася до закручування гайок. Усі демократичні течії припинилися, включаючи гендерні аспекти. У цей час заборонили аборти. Розлучення були небажаними. До речі, оці зародки радянського фемінізму 1920-х багато кому не подобалися. По всіх частинах країни Рад цим змінам чинили супротив. Парткомітети часто не запрошували жіночі відділи, останні потім писали скарги, що їх не сприймають серйозно. «Хоч вона й комуністка з великим стажем та пройшла війну, вона – баба».

У 1930-х репресованих виселяли разом із родинами. Жінка могла поїхати до Сибіру просто тому, що її чоловіка звинувачували у шпигунстві чи ще в чомусь. Ніби дружина відповідала за вчинки чоловіка. Не чоловік головний у родині, а держава. Звичайно, на все це вплинув Сталін, який закріпився в партії наприкінці 1920-х. Усі культурні та ментальні настанови, які йому здавалися нормальними, він уводив у повсякдення жителів величезної країни. СРСР 1930-х – це патріархальна держава, де чоловіки займаються важливими справами, а жінкам відведено приватну сферу.

Друга світова війна змінила гендерні ролі у радянському суспільстві. Після тотальної мобілізації на фронт та евакуації заводів вглиб території СРСР у країні лишилося значно менше чоловічих робочих рук. Тому на місця, де раніше працювали чоловіки, приходили жінки. Те, що раніше вважалось «чоловічою роботою», дуже швидко ставало «жіночою». Але після закінчення війни відбувся свого роду «відкат назад». Зараз в Україні знову існують проблеми з правами жінок.

За 26 років незалежності України проблему дисбалансу щодо оплати праці так і не було вирішено. Не достатньо жіночих облич і в політиці: в поточному скликанні парламенту жінок лише 11% – і, уявіть, це більше, ніж було будь-коли в історії незалежної України!

Як і в 1920-ті та 1930-ті роки, жінка часто має потрійне навантаження – робота, сім’я та громадське життя. Стереотипи, які панували в радянському суспільстві, залишаються і зараз. Українські жінки постійно зіштовхуються з дискримінацією у повсякденному житті. Хоча історія доводить, що розвиток можливий в обох напрямках.

 

Андрій КОБАЛІЯ для povaha.org.ua

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here