…ХТО НЕ ЗДАВСЯ БЕЗ БОЮ…

0
704
views

Як свідчить історія, Україну завжди рятували добровольці.

Саме вони за козацької доби становили основу Запорозької Січі, саме вони відбивались від московитів у бою під Крутами та обороняли рідні домівки у Холодному Яру. Саме вони йшли Україною Зимовими походами в лавах армії УНР і саме вони до середини ХХ століття (а дехто аж до розпаду СРСР) боролися з рядянською окупацією з криївок УПА. Добровольці повстали проти владного свавілля і у новітні часи – під час Помаранчевої революції та під час Євромайдану, що згодом став Революцією Гідності. І саме вони зі столичного Майдану та місцевих майданів пішли на фронт на боротьбу з сепаратизмом та російською навалою…

Добровольці 2014-го…У кросівках та навіть пляжних капцях, у придбаних власним чи волонтерським коштом натівських камуфляжах чи затертих «дубках», на цивільних вантажівках та автобусах вони йшли на смерть лише з однією метою – аби Україна була українською, аби лунала українська мова, українська пісня, друкувалась українська книга і малювались українські картини, створювались українські кінострічки та театральні вистави. Саме добровольці створили нову українську армію, поповнивши лави кадрових військових і мотивуючи їх словом та справами виконувати слова присяги.

Нині ситуація змінилася. Армія зміцніла технікою, озброєнням, навченими потом та кров’ю вояками, загартованим кривавими боями Іловайська, Дебальцевого, Савур-Могили та багатьох інших гарячих точок резервом. Основу армії та інших силових структур становлять контрактники, яких дехто презирливо називає «заробітчанами в погонах». Відверто кажучи, частина рекрутів дійсно йде до армії за високою зарплатнею та державними пільгами, але довго вони не затримуються. Бо за ті гроші треба викладатись на повну, а це можуть зробити лише фізично, духовно, ідеологічно мотивовані люди – зразку добровольців 2014-го.

204 наших земляки віддали життя за Україну в лавах добровольчих та кадрових підрозділів, починаючи з весни 2014-го. І продовжують гинути нині. На жаль, кількість тих, хто «втомився від війни», не відчувши її ні фізично, ні ментально, стрімко зростає. Свідченням цього стали минулорічні вибори до вищих владних щаблів, а наслідком – слова десантника 79-ї бригади, з яким спілкувався минулої суботи на площі Героїв Майдану обласного центру. Побачивши кількість тих, хто зібрався вшанувати полеглих на фронті земляків, він з гіркотою промовив:

– Завтра у мене завершується ротація і я відбуваю на схід. Шкода, що у нас немає більше тилу…

Ці слова вразили, ніби багнетом у серце та прикладом по голові… Що сталося, брати та сестри українці? Якого кольору пліснява затьмарила вам те, що повинно адекватно мислити, та якого кольору павутиння обплутало те, що мало би плідно рухатись? Часткову відповідь на це я почув у словах дійсно духівника кропивничан єпископа Кропивницького та Голованівського Марка, який порівняв мотивацію добровольців-фронтовиків та можновладців усіх рівнів та каденцій. На жаль, вона у них принципово різна, і наша проблема у тому, що саме ми приводимо до влади не тих, хто дійсно цього вартий. І не все в цьому світі вимірюється грошима…

Бо не за гроші йшли боронити Україну в усі часи історії України. Не за гроші українских вояків поважали та боялись водночас їхні супротивники. Бо вони були саме ДОБРОВОЛЬЦЯМИ! Тими, хто не здається без бою…

Максим Гуцалюк, фото автора

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here