Як помилуватися архітектурними принадами рідного міста та ще й зосередити увагу на їхніх особливостях, дізнатися про людей, котрі протягом століть творили його архітектурне обличчя, у той час, коли без нагальної потреби навіть квартири не рекомендують покидати?
Нещодавно обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського виставила на своєму Інтернет-сайті електронний варіант книги Сергія Невесьолова, Володимира Поліщука та Валентини Сємічової «Архітектурне обличчя міста». Власне, це перша частина втілюваного авторами проекту, про який чимало говорилося в мас-медіа минулого року.
Названа книга – а їх заплановано створити чотири – містить не тільки підтверджену архівними документами інформацію про незвичні будинки зі зрізаними кутами, з арочними проїздами на подвір’я, з мезонінами та бельведерами, з маскаронами, атлантами та каріатидами, з картушами та датами їх спорудження на фасадах, із вазами на дахах, але й навіть про давні …прибудинкові стовпчики! Видання якісно ілюстроване сучасними кольоровими світлинами Сергія Невесьолова та старожитніми фото з колекцій кропивничан Юрія Тютюшкіна, Віталія Кривенка, Володимира Урсулова й Анатолія Губенка.
“Так званих «будинків зі зрізаними кутами» в місті збереглося чимало, – зазначає співавтор книги краєзнавець Володимир Поліщук. – Чи не найвідоміші можна побачити на перехресті вулиць Дворцової та Садовського (не так давно – Декабристів, а раніше – Інгульської). Це дореволюційні будинки Долинського, Бардаха та Шатова, а четвертий, сучасний, споруда Ощадбанку. Припускають, що фундатором двоповерхового будинку, де нині розміщена бібліотека імені Євгена Маланюка, був ротмістр Л. Долинський, а архітектором – Олександр Лишневський, потім будинок придбав земський гласний Іван Марущак.
Інший красень, що навпроти, – прибутковий будинок Давида Харлаба – спроєктований відомим у місті архітектором Яковом Паученком. Газета «Голос Юга» у номері за 14 квітня 1914 року повідомляла: «З приватних будівель досить великими обіцяють бути будинок Харлаба на Двірцевій вулиці, кут Інгульської. Будинок Харлаба будується за проектом архітектора Паученка». А в номері за 30 жовтня вже сповіщали про його смерть: «Розбитий паралічем, важко пересуваючись по лісах, Я. В. присвячував цілі дні будівництву. В останній вечір він ще креслив деталь для незакінченого будинку Харлаба».
Чи не єдиним давнім будинком зі зрізаним рогом на правому березі Інгулу є будинок Камінського по вулиці Великій Пермській, тепер тут розміщується факультет фізичного виховання педуніверситету. А колись тут на першому поверсі були магазини, а на другому – Купецьке зібрання.
Важливо, що в книзі є розповіді й про ті будинки, яких уже немає, але уявити, якими вони були, можемо завдяки старим фото. Серед найвідоміших і овіяних легендами – той, що належав єлисаветградським купцям Заславським і розташовувався на березі Інгулу біля Великого мосту.
А ось у будинку на розі вулиць Шульгіних та Дворцової, де знаходиться пам’ятник першому трамваю Єлісаветграда, італійка Маріані тримала готель, кінематограф та ресторан. У 1908 році відомий педагог і науковець Василь Харцієв заснував у Єлисаветграді Громадське комерційне училище, яке квартирувало саме там. Додам, що такого типу будинки будували й упродовж наступних десятиріч ХХ століття.
Для романтично налаштованих читачів маємо главу про таємниці єлисаветградських підворіть. У ньому ідеться не лише про численні арки у двори, підворіття, про системи прохідних дворів через арки, арочні проїзди у двір, каретні проїзди. Розповідаємо й про вже замуровані проїзди. Як у будинку по вулиці Гоголя, що 1908-1911 роках належав міському голові Єлисаветграда купцю Миколі Іванову. Розташований він на Т-подібному перехресті вулиць Гоголя і Нейгауза. Парадний вхід був у правій частині головного фасаду, а арочний проїзд на територію двору – з лівого боку головного фасаду. У радянські часи об’єм арочного проїзду був замурований з обох боків.
А ось цей архітектурний елемент добре відомий завдяки оповіданню Антона Чехова “Будинок із мезоніном”. У книзі подаються зображення документів Державного архіву Кіровоградської області з проєктами будинків із мезоніном, що будували в нашому місті. Одна з найцікавіших споруд із мезоніном – наочно уявляємо її завдяки фото, збереженому філокартистом Юрієм Тютюшкіним, – залізничний вокзал, збудований у ХІХ столітті. У 1868 році завершили будівництво залізниці від Балти до Єлисаветграда. Перший потяг прибув до нашого міста 1 серпня. Протягом осені будували міст через Інгул, споруду ввели в експлуатацію 23 січня 1869-ого. У тому ж році потяги пішли далі, по лінії Єлисаветград-Кременчук. Саме того року «у специфічних формах залізничної архітектури» постав із мезонінами перший вокзал в Єлисаветграді. У роки Другої світової війни будівля вокзалу зазнала руйнувань. 10 серпня 1954 року обласна газета повідомляла, що у «Кіровограді здано в експлуатацію новий вокзал».
Фасади багатьох будинків, споруджених у нашому місті понад сто років тому, прикрашають скульптурні деталі у вигляді барельєфних масок, маскаронів. Був час, коли вважалося, що вони відлякували злих духів. Згодом стали декоративним елементом, який додає комічного, нейтрального або ж романтичного стилю у зовнішній вигляд будівель. Так, маскарони у вигляді пащі лева збереглися на згадуваних будівлях бібліотеки імені Євгена Маланюка та міського голови Іванова. Висловлюємо й свою думку щодо питання, кого спокушає змія на будинку купця Максима Соловйова, більш відомому як «дзеркальний гастроном», на розі вулиць Чміленка та Великої Перспективної. Про чимало цікавинок читач дізнається і з розповіді про ліпні обереги на будинку купця Барського, де нині – обласний краєзнавчий музей. Та про те, якою привабливою у цьому сенсі є стародавня будівля дитсадка «Струмочок» по вулиці Садовського (Декабристів).
А чи кожен звертає увагу на те, що на головній площі міста на фасаді будинку по вулиці Великій Перспективній, збудованому як готель «Північний», симетрично над парадним входом та над арочним проїздом, на рівні другого поверху стоять дві пари каріатид? До речі, схожі донедавна можна було побачити й на будинку, що на розі вулиць Гоголя та Шульгіних. Так, на фотографії з колекції Юрія Тютюшкіна, датованій 1980 роком, бачимо з двох боків від входу до магазину атланта й каріатиду, що підтримують кутовий еркер. А на фото 1986 року цих скульптур уже немає. За словами мешканця цього будинку, водій вантажного автомобіля, який привозив хліб до магазину, здавав заднім ходом і пошкодив скульптури, після чого їх демонтували, оскільки вважали, що так буде дешевше, ніж відновлювати.
На стінах по боках проходу до фойє двоповерхового будинку № 38 по вулиці Чорновола (за радянських часів редакція газети «Кіровоградська правда»), перед входом на сходи, що ведуть на другий поверх, також збереглися скульптурні зображення атланта й каріатиди.
З книги також дізнаєтеся й про таку малу архітектурну форму, що доповнює архітектуру міських будівель, споруд, парків, площ і вулиць, як ваза. На старих будівлях нашого міста вази можна побачити на парапетах, зокрема згадуваного житлового будинку по вулиці Гоголя, 38.
Зараз мало хто знає, що таке картуш. Тим часом, попри нищення їх більшовиками, збереглися елементи й цих скульптурних (ліпних) прикрас у вигляді декоративно обрамленого щита або частково розгорнутого згортка, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо.
Розповідаємо і про будинки з позначенням прізвищ архітекторів та дат їх спорудження. Як не дивно, але в Кропивницькому досі можна побачити – де більше, де менше – кам’яні стовпчики більш ніж столітньої давнини. Так, будинок № 57 по вулиці Карпи вирізняється серед одно- та двоповерхової забудови старого міста тим, що тротуар перед ним від проїжджої частини вулиці відділяють кам’яні стовпчики. Вони мали стати на заваді кінним екіпажам, щоб ті не наїхали на тротуар та не травмували пішоходів чи не пошкодили будинок, – розповів Володимир Поліщук (на знімку – праворуч).
Він також додав, що незабаром мають з’явитися наступні частини книги.
Федір Шепель. Фото автора
