Нещодавно ми розповідали про знамениту в Україні та за її межами театральну родину Юрів – уродженців Олександрівщини, які заснували нінішній Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка. Сьогодні, 23 квітня, ювілей від дня народження одного з братів талановитої родини – Олександра.
Довідково: Юра-ЮрськийОлександр Петрович — український радянськийактор, народний артист УРСР (з 1947),
народний артистУзбекської РСР (з 1944), брат Гната Юри, Терентія Юри, Тетяни Юрівни.Нагороджений 2 орденами “Знак Пошани”, медалями.
Народився Олександр Юра 11 (23) квітня 1895 в с. Федварі, теперс.ПідліснеОлександрівськогорайону на Кіровоградщині. До речі, будинок Юрів зберігся: за радянської влади в ньому була школа, аж поки поряд не збудували нове приміщення. У селі є пам’ятник-погруддя Гната Юри та музейна кімната.
Прізвище Юра — нібито з Франції , там є Юрські гори. Предком роду вважавсянаполеонівський солдат, який не повернувсядодому й осів на Херсонщині.
Батько, Петро Мусійович Юра, обробляв невеликий наділ землі і був писарем у волосному правлінні. Він мав тринадцятеро дітей, та залишилося живими четверо — Терентій, Гнат, Олександр і Тетяна. Усі вони присвятили своє життя сцені.Діти селянина, вони добре знали ще з дитинства і таких бідаків, як Терешко Сурма, і таких хазяїв, як Мартин Боруля, вчителів типу Михайла Барильченка, всіх тих, чиї образи за десятиліття створюватимуть на сцені.
Найпопулярнішим у сім’ї був старший брат: навітьїхнійпапуга знав йогоім’я: “Те-ре-шко!”.Молодшим був Сашко (Юра-Юрський). Сестра, ТетянаЮрівна, — тежбула артистка.
Середній брат – Гнат – став не лише актором театру і кіно, а й театральним режисером, фундатором Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка.
В автобіографічних нотатках Гната Юри є слова: «Коли я згадую своє дитинство, то насамперед переді мною постає село, в якому я народився, поблизу міста Єлисаветграда…, того самого Єлисаветграда, з гнізда якого вилетіли такі орли українського театру, як Кропивницький, Карпенко-Карий, Саксаганський і Садовський. Це вони — велетні мистецтва — запалили в моєму молодому серці вогонь любові до рідної сцени, до рідного театру».
Разом з братами та сестрою Олександр жив театром.
Дебютував у Молодому Театрі в Києві (1918-1919рр.), згодом служив у театрі ім. І.Франка в Харкові й Києві (1920-1948рр.), одночасно (1925-1927рр.) він – режисер Донецького театру, з 1948 року працював в Київській державній філармонії.
Театр був родиною в широкому розумінні цього слова. До театральної трупи належали практично всі родичі, тож театр був сім’єю. Разом працювали сестра Тетяна Юрівна та її чоловік, брати Терентій і Олександр (Юра-Юрський) були в театрі разом із дружинами. Всі вони активно суміщали акторську працю з іншими обов’язками: Феодосія Барвінська з Тетяною Юрівною шили костюми, чоловік Юрівни Михайло Пилипенко був касиром, Анастасія Швиденко, дружина Юри-Юрського, була кульпрацівником. Сам він відповідав за рекламу. Терентій Юра був завгоспом, хоча ще за часів дореволюційного театру переграв усі ролі. «Актори, які виконували головні ролі, -читаємо у спогадах СофіїТобілевич, – вкупі зі своїми жінками самі виготовляли сценічні аксесуари, а також і костюми. Для всіх вистачало роботи». До речі, це одна з моделей існування театрів. Софія Тобілевич згадувала: «Усі вони були саме такими акторами, для котрих праця в театрі була найдорожчою від усяких вигод та скарбів світу».
З 1920 по 1923 роки театр ім. І.Франка мандрував містами України.Особливою сторінкою в цих мандрах є великі гастролі Донбасом, де шахтарі жили в землянках, халупах, у страшну спеку. Треба було мати достатньо витримки, винахідливості, щоб у таких умовах не просто вижити, а грати кожного дня. Півроку на підводах, а то й пішки актори мандрували по шахтах, заводах та робітничих селищах. «Колектив цей – писала в спогадах Софія Тобілевич, – розпочав і завершив великий, незабутній для них усіх похід по селах України, похід, який вони, перепочивши трохи в Черкасах, знов розпочинали, з новими п’єсами і новим, ще більшим, завзяттям. То було велике єднання, щире й братерське, театру з селом. Такі мандрівки надзвичайно стомлювали акторів. Повертались вони завжди дуже змучені численними труднощами переїздів, невигодами мандрівного життя, а проте настрій у них був завжди веселий, радісний». «…Ентузіазм усіх акторів без винятку був настільки великий, що вони ніколи не скаржились на матеріальні та фізичні труднощі. Навпаки, вони раді були голодувати й пройти пішки на далеку відстань до місця своєї сценічної площадки, аби тільки зацікавити й задовольнити свого глядача. Це було тоді головною метою, головним завданням їхнього мандрівного життя».
Іздітьмимандрувала і мати- МеланіяГригорівна, яка дбала про побут, варила їсти (як булощо) на всю братію. «Не малий труд взяла на себе тоді цілком добровільно стара мати артистів Юри, – підтверджує Софія Тобілевич. – Працювала вона з ранку до вечора… Вона була настільки захоплена роботою своїх синів і всього колективу, що ніколи з ними не розлучалась і завжди їздила з трупою під час артистичних подорожей по сільських часто-густо неупоряджених шляхах».
Померла на гастролях у Вінниці, де й похована.
Були в житі артиста Юри-Юрського громадянська війна, НЕП, голодомор, радянський соціалізм, евакуація й фронтові бригади, розруха, відродження країни, суспільні хитання — від українізації до боротьби з «націоналізмом», часи репресій, евакуація театру на час війни в Узбекистан….
Його головні ролі: Дядько Лев, Годвінсон («Лісова пісня», «У пущі» Лесі Українки), Егей («Сон літньої ночі» В.Шекспіра), Фурманов («Заколот» за Д.Фурмановим), Компас («Ділок» В.Газенклевера), Т.Шевченко («Доля поета» С.Голованівського), Естеван («Фуентеовехуна» Лопе де Веґа).
З 1948 О.Юра-Юрський – майстер мистецького читання в Київській Державній Філармонії, зокрема інтерпретатор творів Т.Шевченка, М.Рильського, М.Бажана, П.Тичини, І.Франка. Пішов з життя ЗО грудня 1968 року, похований у Києві.
Валентина ТОБІЛЕВИЧ, наукова співробітниця
заповідника-музею
І.Карпенка-Карого Хутір Надія
