ВІЙНА ТАКОЮ РІЗНОЮ БУЛА

0
615
views

День Перемоги черговий прийшов. Судячи з істеричних завивань та шаманського камлання на телеканалах Дмитра Фірташа – «Інтер» та інших (хоча згідно рейтингів незалежних агенцій, «Інтер» на шостому місці в Україні за кількістю аудиторії) – «Пабєда одна на всєх», «Ні шагу назад». Так, звісно, ніхто не принижує значимість тієї перемоги, не применшує подвиг ветеранів, героїв. Так, врятували світ від нацизму. Але… 

А чому не святкуємо 5 грудня, – початок втечі Наполеона Бонапарта з наших земель? Він планував на території України створити таку собі «Наполеоніду» – аграрний протекторат Франції. Гітлер лише 230 років потому створив «Рейхскомісаріат Україна», який довго не проіснував. Нам, людям, які народилися за багато років після закінчення тієї війни, складно об’єктивно судити про все, що відбувалося. Тому ось вам кілька досить м’яких цитат з інтерв’ю нашого земляка – уродженця Бобринця, кінооператора та режисера Петра Тодоровського (на знімку – ред.), яке він дав одні московській газеті незадовго до того, як пішов з життя. Маленькі такі замальовки з тих часів, не злі, однак об’єктивні. Трохи додають до розуміння того, як все було у ту війну.

«… Одного разу ми довго ніяк не могли взяти одне село, німці чинили опір відчайдушно, не здавалися. І ось я бачив, просто випадково опинився поруч, як вночі командир корпусу бив палицею по голові командира полку і примовляв: «Якщо ти завтра не візьмеш це село – розстріляю…» І вранці село – ціною неймовірних втрат – було взяте».

«Перед атакою старшина ніс піввідра спирту і кожному зачерпував кухоль … Ось йде артпідготовка, а старшина обходить солдатів і дає кухоль – можна зробити ковток, можна два ковтки, можна випити півкухля, можна взагалі не пити …

Новачок від страху випивав більше, ніж належить, ну, півкухля, наприклад, і після цього він скочив з траншеї і побіг в атаку … І ось він біжить, біжить назустріч вогню, і кричить, і сам собі сміливим здається, і лізе на рожен … і гине …

Новачки, сьорбнувши зайвого, майже завжди гинули в першій же атаці. А «старички» або взагалі не пили, або робили вигляд, що п’ють: пригубив і все. Якщо трохи випив – це допомагало в атаці, а якщо багато – могло згубити.

Я пив спирт перед атакою. Але трохи … »

«Перша ніч на передовій … Холодно, окоп сирий … Сержант мені каже: «Ви ж так здохнете, товаришу молодший лейтенант …» І каже:

«Я тут пригледів одну шинель …». Він не сказав, що на мертвому німці цю шинель наглядів …

Ми з сержантом підповзли до вбитого німця. А це здоровий був чолов’яга, молодий, але такий дуже великий, величезний. Ми підповзли до нього ззаду, а він ніби завмер, і руки ось так перед собою зчепив.

І весь цей процес знімання з мертвого німця шинелі дуже довго тривав. Ми спочатку німця витягли з траншеї, потім трясли довго-довго, щоб витрусити з шинелі. А у нього встигли вже руки замерзнути. Довелося розводити – це дуже важко було – його руки в сторони … Потім через голову здерли шинель. І весь цей час, поки ми стягували з мертвого німця шинель, я був в лихоманці і страху. Так, це був найбільший страх за всю мою війну …

Я в цій шинелі довго ходив. Майже до самого свого поранення. В тій, з убитого німця, ходив поки не попався на очі командиру полку і він не сказав: «А це що за опудало? Що за полонений солдатик?»

І це тільки найбільш лояльні, м’які спогади Тодоровського про війну…

 Геннадій РИБЧЕНКОВ 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here