УКРАЇНЕЦЬ ЛЕВ ТРОЦЬКИЙ І НАШ КРАЙ: ЗАГАДКА ПСЕВДОНІМА

0
1006
views

 

Троцький – одна з вічних легенд людства, він подібний до Савонароли або Дантона.

Майкл Голд

 

Потребность во лжи, как и привычка к ней, отражает противоречия нашей жизни. Можно сказать, что газеты говорят правду скорее в виде исключения.

Троцкий

21 серпня 1940 року о 19 годині 25 хвилин у лікарні передмістя мексиканської столиці Койоакані від смертельних ран, завданих йому днем раніше льодорубом по голові агентом НКВС Рамоном Меркадером (за цей «подвиг» згодом удостоєного звання Героя Радянського Союзу), помер Лев Троцький. Так завершилась одна з найгучніших спецоперацій НКВС під назвою «Утка»: ліквідація Троцького мала супроводжуватися його дискредитацією. Сталінська газета «Правда» зловтішно повідомила, що Троцького убив розчарований послідовник.

 Упродовж п’яти днів Мехіко прощалося зі Львом Давидовичем. Повз труну пройшло понад 300 тисяч людей, на вулицях лунала народна балада «Велика корида Льва Троцького» невідомого барда. 27 серпня тіло було піддане кремації, урну з прахом поховали у Койоакані. Над могилою поставили великий білий камінь з червоним прапором. З найближчої рідні Льва Давидовича (дочки Зіна та Ніна від першого шлюбу – з Олександрою Соколовською, сини Сергій та Лев від другого − з Наталією Сєдовою, старший брат Олександр, сестра Ольга − дружина Льва Каменєва) йому вдалося врятувати лише онука Всеволода Волкова (на знімку – В.Волков біля могили дядька). Саме він став хранителем музею – до речі, одного з найвідвідуваніших у світі, – та могили діда у далекій Мексиці.

Наближаються 80-і роковини від дня загибелі Троцького, але цікавість людства до його життя й творчості не згасає. Особливо це стосується походження Льва Давидовича – надто вже незвичайним євреєм він був! Найнесподіваніша гіпотеза щодо цього така: Лев Троцький… − правнук Олександра Сергійовича Пушкіна! Її висунули, до речі, відомі пушкіністи Сергій Гессен, Лев Модзалевський і Борис Томашевський ще у середині минулого століття, й усі троє… загинули за загадкових обставин. У новітні часи цю, здавалось би, фантастичну гіпотезу популяризують такі поважні літературознавці, як Олександр Лаціс, Володимир Козаровецький, Лев Аннинський та ін. Та ми не будемо її переповідати (бажаючі самі знайдуть відповідні матеріали в мережі Інтернет). Наше завдання значно скромніше: спробувати віднайти відповідь на запитання, звідки у Льва Бронштейна взявся цей, нині всесвітньо відомий, псевдонім Троцький. А виникло таке бажання після читання звітів про заснування та діяльність… Єлисаветградської Громадської бібліотеки (ЄГБ).

Серед десятків прізвищ членів-засновників ЄГБ, кожне з яких заслуговує окремої розмови, особливе цікавлення викликає одне, відоме всьому світу – Троцький! Причому, у першому звіті про заснування ЄГБ за 1898 рік зазначено, що «большие услуги библиотеке оказала А.Б.Троцкая». А ще один носій цього прізвища Б.М.Троцький з 1902 по 1908 рік був членом ревізійної комісії ЄГБ. Нарешті, жив у Єлисаветграді ще один Троцький, про якого газета «Голос Юга» від 14.09.1911 року подала коротеньку інформацію під інтригуючим заголовком «Загадочная смерть»: «12 сентября в 5 часов утра умер дворянин Ф.Н.Троцкий, проживавший в доме Морозова по Архангельской улице». Нарешті, «Список потомственных дворян, владеющих недвижимыми имуществами в городе Елисаветграде в 1916-1917 гг.» містить наступну інформацію:

«Троцкая Ольга Петровна, дом на Верхне-Донской улице, стоимость 1262 рубля».

Саме під цим псевдонімом увійшов у всесвітню історію один з вождів Жовтневої революції 1917 року з ряду найяскравіших і водночас найсуперечливіших постатей ХХ століття, уродженець Єлисаветградщини Лев Давидович Бронштейн (1879-1940).

Це ще один важливий штрих до надзвичайно цікавої теми «Троцький і Україна». Адже «українство Троцького» не підлягає сумніву! Досить згадати, що дитинство Левка Бронштейна пройшло в маєтку батька у Янівці Єлисаветградського повіту, з якою він був нерозривно пов’язаний перші 18 років. Його рідною мовою була українська, хлопець навіть пробував  перекладати байки Крилова на українську мову. Величезне враження справив на нього український вертеп, побачений у Янівці, а перше знайомство з театральним мистецтвом відбулося в Одесі, де Левко із захопленням дивився українську п’єсу «Назар Стодоля», а потім пробував переповідати її сюжет родичам.

І не тільки Янівка з її мешканцями оживає на сторінках однієї з кращих мемуарних книг у світовій літературі − «Моя жизнь. Попытка автобиографии» Троцького. Чого вартий спогад про Єлисаветград: «Ни одна из столиц мира − ни Париж, ни Нью-Йорк − не произвели на меня впоследствии такого впечатления, как Елисаветград, с его тротуарами, зелеными крышами, балконами, магазинами, городовыми и красными воздушными шарами на нитках!»

Старший брат Троцького Олександр Давидович Бронштейн (1870-1937) навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі (закінчив 5 класів), на момент арешту писав, що за національністю він – українець.

Усталена в незалежній Україні думка, що Троцький є головним її ворогом, що винятково через нього не відбулась Українська Народна Республика, досить хитка, навіть хибна та алогічна за своєю суттю. Відомо, приміром, що значна частина української інтелігенції «розстріляного відродження» на чолі з Миколою Хвильовим (автором знаменитого гасла «Геть від Москви!») повністю поділяла погляди Троцького під час партійної дискусії. Про симпатії до Троцького в Україні свідчать «Щоденники» С. Єфремова, мемуари Г. Костюка, поезія та проза тих років. Не випадково відомий київський історик С. Білокінь у монографії «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941» (1999) робить сенсаційний висновок: «Передбачаючи можливість об’єднання української національної опозиції з троцькізмом.., сталінська фракція завдала їм превентивного удару, розкривши низку вигаданих троцькістсько-націоналістичних блоків».

Відтак стає зрозумілим, чому Троцький врешті-решт у 1939 році радикальним чином  переглянув своє ставлення до «українського питання», написавши в «Бюллетене оппозиции» низку статтей, в яких обгрунтовано доводив необхідність створення незалежної соборної Української держави.

Впродовж життя Лев Давидович користувався й іншими псевдонімами: Львов (утворено від імені), Антід Ото (від взятого навмання із словника італійського слова antidote протиотрута), Перо (натяк на журналістський хист), Яновський (за назвою рідного села).

На знімку:

Надгробок з могили матері Троцького у Янівці. Зник у новітні часи.

Було й таке (під час I російської революції 1905 року): «В Совете я выступал под фамилией Яновского, по имени деревни, в которой родился. В печати писал как Троцкий». Троцьким Бронштейн став уперше в 1902 році, коли готувався до втечі із сибірського заслання: «В руках у меня был Гомер в русских гекзаметрах Гнедича. В кармане – паспорт на имя Троцкого, которое я сам наудачу вписал, не предвидя, что оно станет моим именем на всю жизнь».

Щодо походження цього псевдоніма, то після того, як ми виявили Троцьких серед членів ЄГБ, є всі підстави засумніватися у достовірності версії, за якою Лев Давидович став Троцьким «на честь» колоритного наглядача Одеської в’язниці Миколи Троцького, в якій перебував у юності (1898). Прізвище Троцький було відоме Бронштейнам не з чуток і задовго до арешту Левка. Адже Троцькі були землевласниками Єлисаветградського повіту.

Приміром, у 1914 році дворянка Євдокія Миколаївна Троцька володіла 135 десятинами землі у селі Воскресенське Ганнівської волості. Тим більшу зацікавленність викликає ось цей фрагмент з книги спогадів «демона революції»: «Под Елизаветградом отец нанимал землю у барыни Т-цкой. Это вдова лет под сорок, с характером. При ней состоит батюшка, тоже вдовый, любитель музыки, карт и многого другого. Барыня Т-цкая со вдовым батюшкой приезжает в Яновку пересматривать условия аренды. Им отводят зал в соседнюю комнату. К столу подают курицу в масле, вишневую наливку и вареники с вишнями. После обеда я остаюсь в зале и вижу, как батюшка подсаживается к барыне Т-цкой и что-то очень смешное говорит ей на ухо. Отвернув полу рясы и вытащив из кармана полосатых брюк серебряный портсигар с монограммой, батюшка закуривал папиросу и, ловко пуская кольца дыма, рассказывает в отсутствие барыни, как она в романах читает одни только разговоры. Все улыбаются из вежливости, но воздерживаются от суждений, так как знают, что батюшка все передаст барыне, да еще и присочинит».

Висловимо припущення, що повне прізвище барині Т-цької, яка так добре запам’яталася Льву Давидовичу, – Троцька! Тим паче, що, як свідчить довідникова та адресна книга «Ежегодник Голоса Юга» на 1913 рік, у Єлисаветграді мешкала якась Троцька (ініціали, на жаль, не вказані), що володіла в місті двома будинками на Верхньо-Донській та Олександрівській вулицях. Чому Лев Давидович, хоча й досить прозоро, та все ж зашифрував це прізвище? Очевидно ж, з гуманних міркувань. Всі, хто були тоді Троцькими насправді, як і Бронштейни, наражались на смертельну небезпеку. У далеко не повних списках жертв комуністичного терору я нарахував 75 Бронштейнів та 20 Троцьких!

Троцьких та Бронштейнів виловлювали в Кіровограді навіть у 1941 році, на початку війни. Генерал КДБ Леонід Иванов (1918-2015) у книзі спогадів  «Правда о «Смерш» (2013) згадує: «Будучи в Кировограде несколько дней, я как сотрудник СПО (секретно-политический отдел) выносил постановления по оперативным делам на родственников Троцкого (в частности, на его тетку), которые тогда проживали в Кировограде, по их высылке из города в тыл».

Щось зовсім не віриться у таку гуманність щодо родичів Троцького! Радянські каральні органи звісно ж не переймались, що головний ворог Сталіна Троцький – у дійсності Бронштейн. До речі, й це прізвище фігурує у звітах про діяльність ЄГБ. У 1903 році якийсь І.Г.Бронштейн подарував бібліотеці три книги. Більше того, в будинку цього Бронштейна на вул. Нижньо-Донській (Тимірязєва) в 1905 році була явочна квартира місцевої організації соціал-демократичної партії. А на розі вулиць Миргородської (Калініна) і Гоголя ще в середині XX століття, як згадують старожили, стояв будинок з табличкою на фасаді «Имение Троцкого». Тобто, принаймні до 1917 року, в Єлисаветграді мешкали як Бронштейни, так і Троцькі. Перше прізвище – популярне винятково серед євреїв, друге – поширене як серед українців, так і євреїв.

На свій подив, не знайшов в Інтернеті жодного дослідника, хто звернув би на це увагу. А тим часом, давно відомо, що за походженням Троцький – суто українське прізвище. Навіть за відомостями «Энциклопедического словаря Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона» цей дворянський рід (згадується з початку XVIII століття) походить від одного із запорізьких козачих старшин Максима Троцького. Його представники мешкали в Чернігівській, Воронезькій, Полтавській (і додамо від себе) Херсонській губерніях. Нарешті, це прізвище фігурує у знаменитому п’ятитомнику «Малороссийский родословник» (1908) найавторитетнішого знавця української генеалогії В.Л.Модзалевського. В ньому Троцькі представлені як український дворянський рід (українська шляхта).

Що стосується етимології слова Троцький, то всі російські дослідники чомусь пов’язують її з назвою міста Трок (більш відомого під литовською назвою Тракай) Трокського воєводства Великого князівства Литовського. А тим часом, і в українській, і російській мовах є слово трок з таким значенням – «широкий ремінь для закріплення сідла або попони на коні, попруга». Зафіксовано воно з незначними варіаціями і в тлумачних словниках української мови, і в словаре В.І.Даля, і в російському «Казачьем энциклопедическом словаре-справочнике». Найлаконічніше визначення терміну трок − попоноутримувач. Отож, можливо, й місто Трок у Литві отримало своє найменування від того, що в ньому майстерно виготовляли ці самі троки?

Троцькими первісно називали майстрів, які спеціалізувалися на виробництві цього елемента кінської збруї. А єврейським прізвище стало значно пізніше, коли їх зобов’язали носити прізвища, утворені від назв містечок, звідки вони вийшли (Бродські, Уманські, Чигиринські, Троцькі тощо)

Одночасно зі Львом Бронштейном, який вирішив стати Троцьким, в Україні жили й діяли справжні Троцькі. Особливо прославився на службі в царській армії українець за походженням Віталій Миколайович Троцький (1835-1901), який дослужився до чину генерала від інфантерії та генерал-ад’ютанта.

Інший Троцький фігурує у щоденнику Володимира Винниченка за 1911-1920 роки. Інформація подається така: «Троцький Микола (псевдонім М.Данько) (1883-1971) – журналіст і публіцист. Народився в м.Луцьку на Волині. Член РУП-УСДРП. У 1909 році виїхав за кордон. Під час Першої світової війни (1914-1918) – член СВУ (Спілки Визволення України). З 1920 по 1922 рік. – секретар українського посольства у Відні, пізніше – співробітник журналу «Діло» та інших періодичних видань. Жив у Женеві, був співробітником Українського Інформаційного Бюро, а з 1931 року – редактор німецького тижневика «Die Volkerbrucke». Автор низки публіцистичних творів, зокрема  повісті «На Москву» (1951).

 Ще один Микола Троцький був українським військовим діячем. У роки Першої світової війни − командир піхотного батальйону на Румунському фронті. В українській армії − з кінця 1917 року. Командував сотнею Кінно-гайдамацького куреня ім. Кармалюка, сформованого на Поділлі, який воював з частинами російської армії в районі Кам’янця-Подільського. При Гетьманаті курінь під командуванням Миколи Троцького перебував у складі Запорізької дивізії, потім однофамілець Льва Давидовича був призначений командиром полку. Влітку 1918 року в складі військової місії виїздив до Відня у справі звільнення військовополонених українців. Під час антигетьманського повстання виступив на боці Директорії УНР. Командував 3-ю бригадою ім. Кармалюка Армії УНР, генерал-хорунжий. Після інтернування частин Армії УНР у Польщу перебував у таборі. Подальша доля Миколи Троцького невідома.

У 2011 році в столиці України урочисто відкрили пам’ятник «Старшинам Армії УНР – уродженцям міста Києва». Серед увічнених – полковник Ігор Васильович Троцький.

Цікаво було б дізнатися, чи не перетиналися шляхи Миколи Троцького та Ігоря Троцького з творцем і головнокомандувачем Червоної Армії? І як почувався Лев Давидович, знаючи про існування «однофамільців» серед військових діячів УНР?

Доречно назвати й інших відомих носіїв цього прізвища. Приміром, видатний публіцист та громадський діяч російської еміграції Ілля Маркович Троцький (1879-1969) навіть народився в один рік зі Львом Давидовичем, щоправда на Полтавщині. Та особливо вражає доля уродженців Одеси братів Ісаака та Йосипа Троцьких.

Після того, як молодшого з братів, талановитого історика, професора Ленінградського університету Ісаака Мойсейовича Троцького (1903-1937) звинуватили «у змові з метою вбивства Кірова й розстріляли, старший брат Йосип Мойсейович Троцький (1897-1970) негайно змінив прізвище на Тронський. В історію Йосип Тронський увійшов як один з найвидатніших фахівців з античної літератури.

То звідки ж узявся у Льва Давидовича Бронштейна псевдонім Троцький? Адже сам він у своїй славнозвісній автобіографії «Моє життя» жодним словом не згадує тюремного глядача Миколу Троцького, який буцімто справив на нього незабутнє враження.

Виявляється, цю історію з тюремним наглядачем Миколою Троцьким вигадав меншовик Григорій Абрамович Зів, який сидів з Левком Бронштейном у 1900 році в одеській в’язниці. Жовтневу революцію 1917 року Зів категорично не сприйняв, а тому в 1921 році, мешкаючи в США, видав у Нью-Йорку брошуру під назвою «Троцкий: Характеристика: (по личным воспоминаниям)», в якій зробив спробу скомпрометувати «демона» революції. От що Зів пише: «Когда я услышал его псевдоним в первый раз, то я сразу вспомнил внушительную фигуру Троцкого, старшего надзирателя Одесской тюрьмы, который величественно опирается на свою длинную саблю, и из своего центра, держащий в руках всю тысячную толпу уголовников, не привыкших к подчинению и послушанию. Надзиратель Троцкий держал в руках и своих коллег, младших надзирателей, и даже самого начальника тюрьмы… Сильная авторитетная фигура личности Троцкого, несомненно оказала глубокое подсознательное влияние на Лейбу Бронштейна».

Звідки така впевність мемуариста, незрозуміло. Чесно кажучи, зовсім не віриться, що інтелектуал та ерудит Лев Давидович міг так захопитися якимось тюремним наглядачем з диктаторськими замашками, щоб узяти його за взірець авторитарного керівника. Згадуючи та аналізуючи свої зустрічі з Бронштейном, Зів намагається відповісти на головне для нього запитання: «Неужели Лёва Бронштейн, которого я знал в юности, и Лев Троцкий – один и тот же человек?». Будучи за фахом професійним лікарем-психіатром, Григорій Зів ставить своєму колишньому товаришу страшний і несправедливий діагноз – «нравственное помешательство».

Так з подачі одного з перших (а можливо й першого) антитроцькіста поширилася як безальтернативна версія щодо походження псевдоніма Троцький. На превеликий жаль, вона виявилася настільки живучою, що на неї клюнули навіть автори загалом непоганого серіалу «Троцький», зробленого у 2017 році до 100-річчя великої російської революції. Цьому напівміфічному персонажеві у чудовому виконанні Сергія Гармаша присвячений досить ефектний епізод

А тим часом чомусь «троцькоїди» не звертають увагу на інше зізнання Григорія Зіва. Він не приховує, що мав розмову з Іллею Соколовим, який у 1902 році допомагав Льву Давидовичу втекти за кордон. Цей свідок висміяв Зіва з його тюремним наглядачем: «По его словам, произошло это гораздо более просто. Бронштейн достал паспорт на имя местного жителя Троцкого и с этим паспортом сбежал».

Цим «местным жителем», чиїм паспортом скористався Лев Давидович, цілком міг бути хтось із знайомих йому єлисаветградських Троцьких.

І ще один цікавий факт. Після того, як Троцький здійснив утечу із сибірського заслання, його дочок Зіну та Ніну (1901 та 1902 р.н. відповідно) в 1905 році взяли на виховання в Янівку Давид Леонтійович і Анна Львівна Бронштейни, В архіві Льва Давидовича збереглася зворушлива світлина зі старшою дочкою Зіною, зроблена у 1907 році у Відні, куди батьки Троцького привозили дівчаток для побачення з батьком. От вам и «нравственное помешательство»! Троцький був люблячим батьком для всіх своїх дітей.

         До речі, у 1985 році британський режисер Кен Макмілен зняв художній фільм «Зіна», присвячений трагічній долі дочки Троцького Зінаїди Волкової (на знімку – з батьком). Стрічка отримала декілька призів на міжнародних кінофестивалях. Зокрема, у 1986 році її назвали «перлиною останнього Лондонського кінофестивалю».

На честь Льва Троцького хотіли перейменувати Єлисаветград, але випередило місто Гжатськ, а Єлисаветград став Зінов’євськом. Натомість його іменем назвали місцевий театр. Деякий час у 20-ті роки  рідне село Льва Давидовича офіційно називалося Троцьким. Відомо, що у 1926 році у селі Троцькому Бобринецького району мешкало 244 українці, 18 молдован і… жодного єврея.

У 2009 році депутати Бобринецької міської ради майже одностайно ухвалили рішення про спорудження в місті Бобринець пам’ятника Льву Троцькому, керуючись передусім бажанням зробити свій регіон привабливим для туризму. Це рішення сколихнуло громадськість України, викликало шалений спротив національно стурбованих осіб. Дискусія показала, що антитроцькістське щеплення, здійснене Сталіним, діє в Україні й дотепер.

Має цілковиту рацію сучасний історик Андрій Манчук, один з авторів унікальної книги «Український Троцький» (збірка текстів Льва Троцького про Україну), що побачила світ в 2013 році, коли зазначає: «Українська інтелігенція дбайливо зберігає табу, накладене на це ім`я ще за сталінських часів, та одночасно намагається демонізувати постать Троцького у свідомості сучасної генерації українців».

Безперечно, уродженець Єлисаветградщини Лев Троцький – одна з найвидатніших постатей в історії людства. Україна має зрештою визнати його своїм сином.

Володимир БОСЬКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here