ЧАС ЗУПИНИТИ «ХРЕСТОНОСЦІВ»!

0
930
views

                       Більшість наших сіл засновані значно раніше, ніж такі поважні нині міста як Миколаїв, Херсон, Одеса. В містах народжуються новації, в селах зберігаються традиції. Впродовж віків у наших селах формувалася притаманна Україні культура. Часто ми дуже примітивно, обмежено розуміємо поняття «культура» як щось декораційне, розважальне поверхове. Та це не так.

Культура – це не побрехеньки і не витребеньки, які супроводжуються пісеньками і танцюльками. Наприклад, пісня «Їхали козаки із Дону додому». Вона повчально розповідає про трагічну долю нещасної дівчини, в народі співають з душевним болем, із жалем. Але деякі сучасні виконавці чомусь перейшли на мажорне виконання, весело пританцьовуючи, не звертаючи уваги, що пісня про спалення дівчини, про наругу над нею.

Поняття культури глибинне, багатозначне, державотворче. Звернемося до «Короткого тлумачного словника української мови» (1978 рік):

«1. Культура – це все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній і розумовій праці людей, на відміну від явищ природи.

  1. Культура – це сукупність досягнень суспільства в науці, мистецтві, в організації державного і суспільного життя у кожну історичну епоху».

Від себе додамо: культура – це те, що вирізняє кожний окремий народ і допомагає формувати окрему країну.

Цікаво, що, пишучи замітку про культуру, я не знаю, куди втиснути кілька речень про політику. Політичне життя – це лише частина життя народу. У нас майже кожний політик вважає, що він – «пуп землі». І часто, спостерігаючи за діяльністю такого «діяча», спадає на думку прислів’я: «Не те чудо із чудес, що чоловік упав із небес, а те чудо, як він туди заліз». Усім зрозуміло: розвиток економіки – основа розвитку держави. У нас же хапаються за вирішення будь-яких проблем, окрім економічних. Високий рівень розвитку духовності, науки, економіки, мистецтва – все це складові високого рівня культури народу. Надважлива – духовність, вона необхідна, як повітря.

Є така думка: у 2014 році ми не змогли захистити частину нашої держави, не лише тому, що матеріально слабкіші, а тому, що тисячі людей в Україні сповідували культуру сусідньої держави, серцем вони були по ту сторону кордону. Нехай живуть і процвітають всі держави довкруж України. Але зазіхати на наше – зась!

Якщо ми втрачаємо нашу культуру – ми втрачаємо все, ми зникаємо як народ.

Важливе гасло: «Культура – рушій прогресу! І кожен із нас – її носій».

Передовсім носієм культури є така спільнота як село. Багато нерозривних взаємозв’язків поєднують односельців – родинних, сусідських, кумівських, товариських, громадських та інших. На жаль, селяни позбавлені (з умислом чи без умислу) роботи. Людина без роботи в селі, мов зірваний з якоря корабель. Обірвані головні взаємозв’язки між мешканцями одного села – це спільна праця на землі. Українці – не кочівники, а осілий народ. Селяни позбавлені роботи в рідному селі. Одні кажуть, що причиною тому – технічний прогрес, інші думають, що то зумисний регрес. Людина не може жити, ніби перекотиполе. До болячого ще й гаряче. Державі невигідно утримувати малокомплектні школи. Роками сільські учні, батьки, вчителі живуть гнітючими передчуттями, що закриють їхню школу.

Вважається, що в опорних школах – найкращі умови для навчання. Гарними автобусами дітей доставлять у гарну (але не свою) школу. І чи хтось зважає на те, якщо діти – в дорозі, то батьки в тривозі? Скажіть яка молода сім’я захоче жити в селі, де немає ні роботи, ні школи, а у деяких селах і дороги нікудишні? Світ складається із систем, які існують завдяки взаємопов’язаності всіх процесів всередині них. Із безлічі систем назвемо декілька: людський організм, автомобіль, держава, сонячна система.

І кожне село – це окрема система, яка функціонує завдяки культурним надбанням, сформованим впродовж століть. І саме набутки культури є цементуючим розчином для кожного села, а кожне село – цеглинка, з цеглинок будується держава.

Саме в селах впродовж віків плекалися моральні заповіді, які зафіксовані у прислів’ях. Наприклад: «Раз родився, раз женився, раз помирати буду», «Нащо клад, коли в сім’ї лад», «Не те золото, що блищить, а те, що в душі лежить». І для політиків є прислів’я: «Будеш солодким – злижуть, будеш гірким – сплюнуть». Прислів’ям стали слова Тараса Шевченка: «В своїй хаті – своя правда».

Шляхи оновлення наших сіл – це створення малих підприємств на селі і обмеження оренди орних земель до 100 гектарів, а при продажі орних земель має бути у власності не більше 50 гектарів землі. І будуть справжні фермери-трудівники, і їх буде не одиниці в одному селі, а десятки. Вони стануть опорою села. На перший погляд здається, що проблеми села простенькі. Однак це не так. Уявимо, що для жителів нашого села Покровське збудували декілька п’ятиповерхових будинків із усіма зручностями. Ми всі 580 осіб помістимося в тих будинках. Проте це буде «посьолок», гуртожиток, але – не село!

Кожна людина в селі на виду, її не покинуть напризволяще. Зверніть увагу – в селах немає безхатьків. Бідного і нещасного в селі хоч якось та прихистять: чи влада, чи добрі люди, чи співчутлива молодиця.

Насамкінець хотілося би сказати щось втішне. Та реальність цьому аж ніяк не сприяє. Наведемо приклад – не про сьогоднішній занепад сіл, а з минулого століття.

У Гайворонському районі з 1850 року по 1973 рік існувало невелике село Антоньове. У книжці Олексія Павличука «Край Прибузький» зазначено: «Антоньове. Хутір заснований поміщиком Ю.А. Лопушанським у 1850 році. Сюди із села Хащувате він переселив частину своїх кріпаків, які обробляли свою землю».

Про хутір Антоньове писав В.К. Гульдман 1898 року у книжці «Поміщицькі землеволодіння в Подільській губернії»: «Власник дворянин Санкт-Петербургської губернії Дмитро Петрович Молчин (Православний). Сам вів господарство. В селі була панська садиба – 12 десятин землі і 6 десятин лісу, 210 десятин орної землі, 4 десятини вигону. Перед нами вимальовується гарна картинка невеликого села. А ще до села належало 36 десятин неудоб. Слово «неудоби» неблагозвучне. Насправді це мальовничі скелі, вкриті навесні терновим цвітом, фіалками, барвінком. Колись тут ходили антонівські дівчата і співали:

– Цвіте терен, цвіте терен,

А цвіт опадає –

Хто в любові не знається,

Той горя не знає.

Ми довго можемо розповідати історію села Антоньового, яке проіснувало 123 роки. Час його розквіту припав на радянський період, коли тут діяли дитячий садок, початкова школа, медичний пункт, клуб. І за радянських же часів, коли почався масовий виїзд селян у міста, Антоньове почало занепадати.

У 1973 році село приєднано до Хащуватого і виключено з облікових даних. Цікаво, що про теперішнє існування села Антоньове неможна беззаперечно заявити «ні!» або «так!». Село стало частиною Хащуватого, і нема потреби вести окремий облік будинків жителів. Тож про Антоньове згадують в минулому.

Якщо відправитися автомобілем із Хащуватого дорогою попід Буг на захід, то потрапимо на деякій відстані від Хащуватого в мальовниче Антоньове. Тут гарні житлові будинки і дачі, доглянуті садиби – їх десь зо двадцять і проживає тут приблизно 50 людей, які працюють в Хащуватому.

Колись Антоньове тягнулося довгою смугою вздовж лівого берега Бугу, там же пролягала дорога від Гайворона до Хащуватого. Тепер з боку Гайворона дорога перекрита гранітним кар’єром. У західній околиці Антоньового серед здичавілих садків ще виглядають декілька пустих хат. Правда, там ще є одна обжита хата і в ній проживає одна людина. І здається над Бугом вдалині звучать слова пісні:

– Позаростали стежки-доріжки,

Де ходили милого ніжки,

Позаростали терном-травою,

Де ми ходили, милий, з тобою.

Чи то прогрес потужними тракторами намагається переорати наші села і відправити наших селян у світи, чи то байдужість державників прозводить до вимирання сіл? Якщо життя села Антоньового ми не можемо відновити, то можемо зупинити рух до прірви сучасних наших сіл. На місці деяких зниклих сіл селяни поставили на згадку для майбутніх поколінь хрести.

За тих подій, які розгортаються в наших селах, виникає передчуття, що десь хтось заздалегідь готує поминальні хрести і для наших сіл. Настав час зупинити «хрестоносців»!..

Катерина Волошина, краєзнавиця, м. Гайворон

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here