Щороку у третій четвер травня українці святкують Всесвітній день вишиванки, що символізує національну єдність.
Ідею акції у 2006 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Леся Воронюк. І вже протягом наступних років свято змаштабувалося до всеукраїнського рівня. Воно не має релігійного чи державного характеру, а покликане зберегти споконвічні українські народні традиції носити етнічний вишитий одяг.
У культурі будь-якого народу є речі, що яскраво відбивають його особливу національну традицію. Вишиванка – виразний приклад і підтвердження цьому. Вона для наших предків була щоденним, і святковим вбранням, її вишивали власноруч, вкладаючи в орнамент таємничі символи. З давніх-давен вишиванка була талісманом. Символічні кольори – червоний і чорний, як у пісні, ними пройнята вся історія нашого народу. Таємнича мова вишивки передавала безліч побажань сімейного благополуччя та щастя людині, яка її одягала. Під час тонкої роботи майстрині співали пісень і молилися. Вірили, що так сорочка стає оберегом. Існувало повір’я: якщо сорочка зроблена і вишита на добре життя, то вона буде надійно оберігати людину. Чужу вишиванку одягати не слід, щоб таким чином не «перебрати» на себе чужу долю. Одним із феноменів вишиванки є те, що вона зуміла зберегти свій первісний вигляд і протягом століть. Маючи вікову історію, вона не втратила своєї популярності і до сьогодні. Без неї не обходиться жодне національне свято, вона лишається невід’ємним елементом гардеробу українців. Одягти вишиванку – це оприлюднити свою приналежність до українського народу, його історії.
На межі ХІХ і ХХ століть вишиванка відривається від традиційного костюму і починає носитися у поєднанні з європейським одягом. Провідну роль у започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто віддають Іванові Франкові, який відрізнявся своїм костюмом з вишитою сорочкою від пишних комірців і краваток загалу. Саме такий варіант одягу І. Франка ми бачимо на 20-гривневій купюрі. Проте, ще за десяток років до того на світлині початку 60-х р.р. ХІХ ст. ми бачимо Кропивницького-студента у піджаку з-під якого видно комір вишиванки з китицями. Це свідчить про популярність такого поєднання у молодіжному одязі ще у більш ранній період.
Велику частку у вивчення і популяризацію українського народного костюму внесли корифеї українського професійного театру. Відоме їхнє розбірливе, вдумливе ставлення до сценічного костюму. М.Л. Кропивницький виступав проти занадто великого захоплення етнографізмом, перебільшення деталей до комізму (занадто вишита сорочка, завелика шапка). Навчав цьому і своїх учнів. У листі до сина, артиста Костянтина Вукотича, Кропивницький писав: «…Раджу робити костюми не по фантазії кравців… Усі костюми Васильєва ні до біса, вони і неправдиві по малюнку, і заношені до чортзна-чого. Раджу жупани шити з товстого червоного сукна і свити з легкого напівсукна сірого, коричневого… Зобов’язати умовою хористів мати пару смазних чобіт, краги не годяться, і мати свій жупан, шапку, сорочку одну українську і сіру – для ролей невільників» (лист від 29 січня 1905 року).
Любов до національного одягу видатний діяч зберігав протягом усього життя. Як оберіг подарував вишиванки племінникам: Івану Петляшенку (Мар’яненку) – у майбутньому народному артисту Радянського Союзу та артисту Миколі Сочеванову. Сорочка Івана Мар’яненка зберігається у музеї села Мар’янівка.
За роки існування меморіального музею М.Л. Кропивницького в ньому побувало чимало відомих діячів. Особливою душевною теплотою були зігріті вечори за участю митців Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького: заслуженого діяча мистецтв України Івана Казнадія та народних артистів України Івана Кравцова, Володимира Мироновича. В експозиції музею представлені вишиті сорочки, що їм належали, а у фондах зберігається фото зустрічі у театральній вітальні, на якому актори у вишиванках. Вони пішли з життя, залишившись у вдячній пам’яті сучасників як справжні українці.
Олена ГРИЦАЙОВА, зберігач фондів відділу обласного краєзнавчого музею,
меморіального музею М.Л.Кропивницького
