Незадовго до закінчення в 1980 році Одеської середньої школи міліції молодшого лейтенанта Віктора Тулянцева призначили дільничним інспектором авіамістечка у Кіровограді.
Згаданий мікрорайон підпорядковувався Кіровському райвідділку обласного центра. Цей мікрорайон на Новомиколаїці був під особливим контролем правоохоронних органів, тому що там мешкали іноземні громадяни — тодішні курсанти двох напіввійськових навчальних льотних закладів. І тому про будь-яку надзвичайну пригоду з майбутніми льотчиками або штурманами негайно повідомляли до Києва і Москви. Про їх проблеми доповідали і посольству тих країн, звідки приїхали курсанти.
На знімку: Віктор Тулянцев
До Тулянцева цю територію обслуговував капітан Володимир Омельчук, якого як досвідченого та перспективного співробітника перевели в карний розшук, де він і пропрацював до кінця своєї служби.
Так ось не встиг Віктор Тулянцев вранці того дня прийняти справи від попередника, як до кабінету зайшов місцевий громадянин і повідомив, що в гастрономі, який напроти 25-ї школи, розбита велика вітрина.
Перевіривши цей сигнал, молодший лейтенант переконався, що не тільки розбите скло, а й у самому магазині хтось похазяйнував.
Повідомивши про пригоду черговому Кіровського РВВС, він запросив на підсилення місцевого дружинника Валерія Ч., з яким забезпечив охорону торгівельного об’єкту.
Поки учасники оперативно-слідчої групи робили свою справу, продавчині повідомили, що невідомі поцупили горілчані вироби, консерви та інші продукти.
У складі групи був кінолог, разом зі службовою собакою Рексом, тому він взявся до роботи. Німецька вівчарка хвилин п’ять нюхала розбиту вітрину та землю навколо. Нарешті пес взяв слід і впевнено повів за собою сержанта у глиб масиву п’ятиповерхових будинків, що розташовувались на Новомиколаївці. У цей час біля гастроному вже зібралися натовп громадян, які зацікавлено стежили за роботою міліції і особливо кінолога. Рекс не пробіг і ста метрів, як назустріч несподівано вискочив величезний кіт, якій зовсім злякався і навіть не збирався звільняти вівчарці дорогу. Службовий пес різко загальмував, а потім несподівано рвонув до рудого нахаби, який в останню мить ледь вискочив із його пащі. Розгублений кінолог не втримав повідець в руках, і пес стрімко погнався за нахабним котом.
Природа пересилила службовий обов’язок і в цьому, звичайно, провини кінолога немає.
Актори найпопулярнішого детективного телесеріалу «Следствие ведут знатоки» серед співробітників міліції. Крайній зліва – В. Маслов
Ця маленька пригода викликала регіт у присутніх. Сміялися всі до сліз, окрім зніяковілого сержанта, у якого обличчя одразу стало бурякового кольору. Він стрімголов кинувся за своїм помічником. Його колеги теж збентежились, бо сподівалися, що Рекс виведе їх на злочинця. Ініціативу з розкриття крадіжки взяв на себе молодший лейтенант Тулянцев. Разом з дружинником почали ретельно обстежувати землю навколо вітрини. Валерію Ч. пощастило: він помітив частинку скла, замазаного кров’ю. «Злочинець поранився, – промайнуло в голові дільничного, – тому напевне треба пошукати сліди крові навколо». Вони разом повернулися до того місця, де сталась фатальна і в той же час комічна зустріч кота і собаки. І там помітили маленькі краплини крові. Ще далі – інші. Таким чином вони вирахували шлях злочинців. Він і привів їх прямо до вхідних дверей п’ятиповерхового будинку, приблизно за півкілометра від місця пригоди. Навіть у коридорі будинку та біля дверей міліціонери знайшли краплинки крові. Декоровані дубом двері на той час були великою рідкістю і означали, що господарі – заможні люди. Постукали, і двері відчинив середнього віку солідний чоловік у льотній формі. Дільничний інспектор представився, хоч і був у службовому, і заявив про перевірку паспортного режиму мешканців квартири. Невідомий ввічливо запросив Тулянцева разом із дружинником увійти до квартири, яка мала розкішний вигляд: імпортні меблі, килими, кришталеві німецькі сервізи «Мадонна» та інші недешеві речі. Перевіривши паспорт, Тулянцев зрозумів, що перед ним квартирант, який перебуває на курсах підвищення кваліфікації.
– А де господарі?, – запитав Тулянцев.
– Чоловік з дружиною відпочивають на Чорному морі.
– А більше тут ніхто не мешкає?
– Іноді заходить син, якому десь 18 років. Він живе десь на дачі.
Бесіда продовжилась, дільничний зрозумів, що квартирант не має ніякого стосунку до злочину. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Дільничний запропонував квартиранту підняти слухавку, а сам впритул підійшов до нього. З’ясувалось, що дзвонить син господарів і запитує, чи все у нього нормально і чи не з’являвся ніхто зі сторонніх у їхню квартиру.
Мімікою та жестами Тулянцев дав зрозуміти, що все спокійно і ніхто не з’являвся. Водночас тим же чином дав зрозуміти льотчику, що той повинен запропонувати сину господарів зайти на квартиру, бо у нього дещо змінилось. Зрозумівши, що з цією людиною можна розмовляти відверто, Тулянцев розповів про крадіжку в гастрономі. Квартирант у свою чергу розповів співробітнику міліції, що цієї ночі він спросоння чув, що в квартиру заходив син господарів з невідомим парубком і тривалий час вони були на кухні. Про що розмовляли і чим вони там займалися йому невідомо, бо він заснув. Молодий співробітник зрозумів, що в квартирі могли зберігтися поцуплені речі, але робити обшук без санкції прокурора він не мав права. Поміркувавши, Тулянцев попросив у квартиранта:
– Гляньте, будь ласка, у холодильник, чи є в ньому таке, що вам не належить?
Квартирант відкрив холодильник і каже.
– Ось ця недопита горілка не моя. Також не мої консерви м’ясні та рибні.
Можливо, протоколом виїмки треба вилучити ці продукти, подумав правоохоронець.
У той же час постукали у двері, зайшов син і як тільки побачив працівника міліції у формі, змінився в обличчі і одразу оторопів. Приховати свій переляк він не зміг і невдовзі самостійно почав викладати на стіл все, що прихопив із гастроному. Тулянцев запросив слідчого, який ще навіть не встиг написати протокол огляду пригоди у гастрономі. Через п’ять днів Тулянцев самостійно затримав і спільника крадіжки. Так закінчився перший робочий тиждень перебування молодшого лейтенанта на посаді дільничного інспектора Віктора Федоровича Тулянцева.
– Ну, це вам запам’ятався, Вікторе Федоровичу, як перший розкритий злочин – нагадую йому. – А чи був ще випадок, який врізався у пам’ять, можливо щось навіть героїчне.
Ветеран трохи помовчав, на лобі з’явилися зморшки.
– А ось цей випадок, Веніаміне Михайловичу, я не забуду ніколи, нібито він був учора, – повільно вимовляючи кожне слово, промовив він.
Я одразу зрозумів, що розмова піде про щось незвичайне, і в той же час з ризиком для життя. І це при тому, що я з Тулянцевим кілька років працював у карному розшуку УМВС області і начебто знав його добре. Але помилився. Те, що я почув від нього, мене збентежило.
Десь у кінці грудня 1981 року, коли люди готувались відзначати новий рік, я прийшов додому пізно ввечері. Тільки ліг і побачив перший сон, як за вікном почув сигнал добре відомого міліцейського автомобіля. Сну як не і було. Зрозумів, що треба на вихід, тому що сталося щось важливе і за мною приїхали.
Вже в райвідділі йому, капітану Валерію Маслову та дільничному інспектору, який обслуговував мікрорайон Балашівку, Михайлу Олексієнку видали особисту табельну зброю – пістолети Макарова та наказали на черговому автомобілі прибути в Кіровоградський райвідділ міліції для інструктажу, який провів заступник начальника УМВС області полковник Віктор Максимович Марусенко.
– У Миколаївській області двоє невідомих, озброєних пістолетами, напали на відділення Ощадбанку і заволоділи значною сумою грошей, після чого зникли на автомобілі «Жигулі».
Нещодавно за орієнтируванням цей автомобіль виявлений нарядом ДАІ на нашій території, але затримати його не вдалось. У районі Обознівського моста, на окраїні Кіровограда, втікаючи від переслідування, злочинці перевернулися і опинилися у 30-ти метровому кюветі у болоті. Поки даішники туди дісталися, злочинців годі було і шукати. З’ясувалось, що вони імовірно травмовані, тому що всюди була кров. Діяти треба дуже обережно, бо не виключено, що злочинці озброєні. Саме сюди привезли Тулянцева разом з колегами.
Була ніч, колючий вітер зі снігом дув у обличчя співробітникам. Обшукали болото, бо не виключали, що хтось із злочинців міг бути там. Ніхто не курив, пересувалися тихо, навіть не розмовляли між собою, а спілкувалися жестами. На все про все витратили близько п’яти годин. Було моторошно, всі троє замерзли.
Під ранок вийшли на околицю Балашівки і почали подвірний обхід. Так пройшли з десяток будинків. А коли навідались у черговий, Тулянцев помітив у вікні літню жінку, постукав у вікно, коли хазяйка відчинила квартирку, він пошепки запитав.
– А є у вас сторонні люди?
– Є, синочок, сплять двоє хлопців. Вночі попросились на ночівлю. Сказали, що приїхали до знайомої дівчини, а місцеві хлопці їх побили. Мені стало їх шкода, тому пустила. А що?
Не встигла господиня закінчити, як Тулянцев приклав до губ палець і попросив відкрити двері.
– Тихо, це міліція. Перевіримо ваших гостей, а ви на деякий час зайдіть до іншої кімнати.
Тим часом Маслов разом з Олексієнком наділи кайданки на невідомих.
Огляд речей затриманих не виявив ані зброї, ані грошей. Міліцейський УАЗ не зміг під’їхати до будинку, тому що сніг розтав і перетворив дорогу на суцільну калюжу. Довелося конвоювати утікачів кілометра два до асфальтної дороги, де їх очікував автомобіль. По рації викликали другу автомашину і розсадили кожного окремо.
Перед цим затримані на прощання мовчки розцілувалися, на їхніх очах стояли сльози. Доля не пробачила їм такого зухвалого злочину. Попереду маячили довгі роки відбуття покарання у буцегарні.
Ось такі дві коротенькі історії зі службової кар’єри Віктора Тулянцева, який до речі, закінчив міліцейську службу у відділі карного розшуку УМВС.
Веніамін Янішевський,
полковник міліції у відставці,
відповідальний секретар Ради обласної ветеранської організації
