«ЦЕ ВУЛИЦЯ. НУ, ЩЕ ПАМ’ЯТНИК»

0
958
views

Не варто перебільшувати роль уродженців нашого краю у подіях сторічної давнини у колишній Російській імперії, та куди подінешся. Другим, але не останнім у справі тієї революції був Лев Троцький, походженням з околиць Бобринця. Після Леніна, до Сталіна. Уродженець Єлисаветграда Григорій Зінов’єв разом с Леніним жив у курені на берегу озера Разлив і потім був одним з тих, хто вирішував долю кривавої держави, за що його Сталін розстріляв у 1936-му. Та Винниченко – окрема історія.

Він народився у Єлисаветграді 16 (за старим стилем) липня 1880-го року. 140 років тому. На Чечорі, як цей район називають, відомо, де був будинок його батьків, поблизу Інгулу. Та масштаб таланту переріс повітове містечко. Потім був Київ, шалений зліт до керівництва Центральної Ради Української народної республіки. Усі універсали Центральної Ради підписані ним. Про землю, волю…

А потім була геть непевна історія перемовин із більшовиками – митець чи то шукав собі місце, чи досі вірив у ідеали соціалізму…Ленін пропонував йому посаду заступника Раднаркому УРСР, але…

Багато хто бачить у цій постаті зрадника – з більшовиками співпрацював. Помилку свою зрозумів не одразу, але потім написав:

«Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду, як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Ім’ям Вінниченка названий університет у Кропивницькому та проспект. Перед написанням статті задав кільком знайомим питання: «Знаєте, хто  такий «Федько-халамидник»? І яка сталася  «Кумедія з Костем»?  З десяти – нуль відповідей. Хто  такий Винниченко? – це вулиця. Ну, ще пам’ятник.

   Коли жив у Франції, Винниченко написав «Сонячну машину» – утопію про світ, який би був за його мріями. Так собі мрія, але який стиль, яка мова!

«Авто м’яко, як уткнувшись у туго напнуту сітку, зупиняється. При воротах у суворій готовності застигла палацова варта — будь ласка, ворота відчинені. Але князь Альбрехт сидить непорушно, похиливши голову й нечутно посвистуючи безкровними губами.

Так, після трьох днів різних заходів — смішних і образливих, потрібних і цілком зайвих — нащадок могутніх, всевладних монархів Німеччини добувся-таки до воріт палацу «короля гумових препаратів».

 Висхла, старомодна, напружено-велична постать, трудно спираючись на палицю з срібним гострим наконечником, помалу підводиться і сходить із авто. Вузькі, старечо-сині уста не перестають безжурно, легковажно посвистувати. І коли агенти охорони його гумової величності ведуть нащадка німецьких імператорів у масивні, монументальні ворота палацу, і коли вони його делікатно, коректно, але пильно й діловито обшукують, і коли він іде вгору парадною алеєю до будинку палацу, уста не перестають забуто, напружено боляче посвистувати».

Сьогодні так не пишуть. Нема кому.

Геннадій РИБЧЕНКОВ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here