«ЯКА СТРАНА – ТАКИЙ І ТЕРАКТ»

0
962
views

Пам’ятаєте такий анекдот часів Кучми? Сидять два кума в полі, відпочивають. Раптом бачать – у небі невеличкий літак, який, навіть, не летить, а ніби повзе по небу і гуркотить, як горбатий “Запорожець”, потім починає втрачати висоту і падає прямісінько в напіврозвалений нужник на подвір’ї покинутої хати. Один з кумів позіхає і каже із сумом: “Ось, бачите, куме, яка страна – такий і теракт”. Причому саме «страна», а не «країна» – це теж штрих.

Чомусь останні події в Луцьку нагадали цей сумний жарт. А ще чомусь дуже нагадали… передвиборчу кампанію Зеленського. Нагадати? «Ні обіцянок, не пробачень», «Зробимо їх разом», «Кінець епохи корупції», «Кожен з нас президент» тощо.

А що вимагав луцький терорист? Щоб Президент Володимир Зеленський опублікував відеозвернення з текстом”фільм “Земляни” 2005 року дивитися всім”. «Голови судів (КСУ, ВС), Вищої ради правосуддя, генпрокурор, міністр юстиції, директор кримінально-виконавчої служби, прем’єр, голова Верховної Ради, міністр оборони, голова СБУ, глави церков: Філарет, Епіфаній, Онуфрій, Шевчук, Ахмед Тамім, протестантської, римо-католицької, а також: Аваков, Порошенко, Ахметов, Коломойський, Пінчук, Медведчук – всі викладають у соцмережі на свої сторінки і в Ютуб відеозвернення з текстом: “Я – П.І.Б ., посада, я – терорист в законі”.

Погодьтеся, щодо смислового та інтелектуального наповнення різниця між вищезазначеними гаслами, обіцянками та вимогами не надто велика. А ще – в обох випадках ці гучні вербальні струси повітря наразі закінчилися майже нічим. Хіба що Порошенко став ще більш сивим від регулярних походів до прокуратури та інших контор. А людям у тому автобусі доводилося, вибачте, справляти фізіологічні потреби на очах у інших. Здається, все.

І ще: на жаль, мільйони людей дивилося на те, що відбувається у Луцьку, як на шоу, яке лоскоче нерви. Країну, яка воює шість років, де майже щодня в автомобільних катастрофах гине за раз як не чотири, так шість людей, здивувати чимось важко.

Одне втішає в тому, що «яка страна – такий теракт». В іншій, сусідній, країні якщо вже захоплюють заручників, так по кілька сотень – як це було у Будьоннівську, Беслані, «Норд-Ості», метро, літаках, і ще під час багатьох менш гучних терактів. І сотні при цьому гинуть.

А ще усе, що відбулося, показало надзвичайну гнучкість хребта керівника держави. Поговорив з терористом (щось я не дуже уявляю собі, аби Трамп базікав би з будь-ким у подібній ситуації). А потім ще на вимогу терориста зайнявся улюбленим процесом – відзняв «відосік». Хоча, на правду, взамін на це терорист відпустив трьох заручників. Теж результат.

Невідомо, коли ми почуємо відповідь – це історія психіатричного характеру, чи справа рук доброго північного сусіда і взагалі подібні речі готувалися по всій країні – у Харкові знайшли спільника, у той самий день у Києві мінували базар. Може, хтось вирішив, що саме час почати «качати» Україну? Та зарано, здається – ми вже звикли скидати владу тоді, коли холодно на вулиці.

А поки все одно сумно. Колись були часи, що в Україні був один теракт раз на п’ять років, про підрив гранати на мітингу Наталії Вітренко у Кривому Рогу у 1999-му році говорили ще кілька років поспіль як про жах, хоча там були лише поранені, без «двохсотих». А зараз це майже буденність…

Геннадій РИБЧЕНКОВ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here