Сертифікати у СІЗО, облаштування офіційних VIP– камер та, зрештою, буцегарні на продаж – в Україні «оптимізовують» систему покарань. Куди подінуть в’язнів з Устинівки, як забезпечити собі (чи комусь) п’ятизіркове ув’язнення та чи законні ці та інші новації від «міністерства Малюськи» – розбиралося законослухняне «Народне слово.
Майже рік тому, а саме 29 серпня 2019 року, міністерство юстиції очолив Денис Малюська. З тих пір його нововведення у пенітенціарній системі незмінно стають приводом для багатьох жартів та дискусій: створення камер в слідчих ізоляторах «підвищеної комфортності», продаж виправних закладів тощо. Одною з перших колоній, яка потрапила до списку на «консервацію», став Устинівський виправний центр №37 на Кіровоградщині.
Корупція за гратами: не побороти, а очолити
Слід нагадати, що Денис Малюська (на знімку) також є членом Національної інвестиційної ради, а до політичної кар’єри активно займався бізнесом, був головою правління BRDO/World Bank Group. Тобто як підприємець він вирішив пенітенціарну систему зробити більш прибутковою справою. Спочатку він запропонував облаштувати деякі камери в слідчих ізоляторах з «підвищеним комфортом». Аби потрапити до таких, взятим під варту людям доведеться доплатити. А сплачені за VIP-камери кошти очільник Мін’юсту обіцяє витратити на ремонт звичайних камер.
– Площа покращеної камери буде більшою за стандарт у 2,5 метри на людину. Тут буде холодильник, телевізор, якісь побутові речі – все необхідне, – розповів Малюська.
У середньому ж охочі заселитися у камери підвищеного комфорту платитимуть близько тисячі гривень за добу. При цьому у міністерстві навіть розробили гнучку тарифну сітку: можна сплатити за добу, за тиждень і за місяць.
Але таке задоволення по кишені далеко не всім. Саме тому юристи та правозахисники розкритикували ініціативу Мін’юсту. Адже камери – це не готельні номери, куди люди селяться добровільно. До СІЗО людей відправляють за рішенням суду в якості запобіжного заходу на час слідства. І надавати при цьому комусь кращі умови є дискримінацією. На цьому наголосив представник Уповноваженої з прав людини в південних областях Олександр Остапенко:
– Це є видом дискримінації людей за майновим станом. Адже якщо людина зможе купувати кращі умови утримання, то це є дискримінацією стосовно інших ув’язнених. Закон має бути один для всіх.
Цікаво, а чи можна користуватися такими платними камерами тим, кого підозрюють у розкраданні майна держави, хабарництві та фінансових махінаціях?
У свою чергу колишній голова Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький пояснив, що впровадження VIP-камер є прямим порушенням закону України про попереднє ув’язнення.
– У законі чітко прописується заборона будь-якої дискримінації ув’язнених за релігійними, расовими та іншими ознаками, а також за фінансовим станом.
Водночас це створює корупційну ланку. Адже якщо до комфортної камери захочуть одразу декілька заможних людей, то хто обиратиме, кого із них туди поселять на час досудового слідства? Звичайно, що керівник СІЗО. А це вже є додатковим важелем тиску і підґрунтям для хабарництва.
У свою чергу Мін’юсті заявили, що начебто в установах утримання і так процвітає хабарництво за кращі камери, а так гроші можуть до держбюджету потрапити. Чомусь ідею про те, щоб зробити однакові людські умови утримання в камерах людей, в міністерстві не озвучили. Так і борються з хабарництвом – очоливши його та виводячи на державний рівень.
Особливо гостро усвідомлюється дискримінаційна складова такого недолугого підходу, коли демонструють умови звичайних камер у тих же СІЗО. Нещодавно члени моніторингової групи Офісу омбудсмена України опублікували звіт про слідчий ізолятор у Кропивницькому. Фото та описи жахають: більшість камер нагадують «кам’яні мішки» без вікон, а значить, і без природного освітлення та свіжого повітря. Санвузли краще не описувати на сторінках газети, немає нормального доступу до питної води. В деяких камерах стіни вологі та вкриті грибком. Малюська згадував про норму не менше 2,5 метрів на одну людину в камері? То в Кропивницькому СІЗО у більшості камер, де утримуються по четверо ув’язнених, загальна площа становить 6,4 квадратних метри. Медчастина, де мають бути хоча би терапевт та фтизіатр, не укомплектована. Наприклад, засудженим та ув’язненим зуби не лікують, а просто видаляють. Водночас ліки, які родичі передають в’язням, зберігаються у них в камерах і їхній прийом не контролюється.
З одного боку, платні камери, за рахунок яких покращуватиметься вся інфраструктура закладу, начебто і цікава ідея. Але в реаліях українських СІЗО загалом та Кіровоградщини зокрема це здається сегрегацією і знущанням на людьми. Ну і виведенням хабарництва на урядовий рівень.
У свою чергу у Мін’юсті заявляють, що експериментальний проєкт із запровадженням платних камер у СІЗО «успішно працює».
— Платні камери функціонують у 19 слідчих ізоляторах по всій Україні, і їхня кількість збільшуватиметься. Вже отримано понад 318 тисяч гривень у якості плати за користування такими камерами. Найуспішнішим поки є Київський СІЗО, який заробив 248 тисяч та відремонтував три безкоштовних камери і розпочав ремонт ще двох, –запевняє Малюська.
Кому за грати зі знижкою!
Надихнувшись проектом із VIP-камерами, який успішним вважє хіба що сам Мін’юст, Денис Малюська (на знімках – фото з ФБ міністра) продовжив реформувати пенітенціарну систему. Нещодавно він запропонував інфраструктурний проєкт щодо переносу СІЗО та виправних установ з центрів населених пунктів на околиці або за межі цих територій. 
За словами пана Малюськи, наразі передбачене додаткове закриття восьми в’язниць: «невдовзі після вивезення звідти засуджених та звільнення персоналу такі тюрми будуть виставлені на продаж». У списку серед цих восьми установ виявився і Устинівський виправний центр №37, який розташований в селі Інгульське Устинівського району Кіровоградської області.
Трохи історії: у 1988 році, згідно з наказом МВС УРСР «Про реорганізацію радгоспу “Інгульський”», на його базі було створено колонію-поселення. На території колонії розташовано три відділки, які базуються в селах Інгульське, Завтурово та Ведмежа Балка. Територія колонії займає понад п’ять тисяч гектарів. У 1999 році в установі відкрили підсобні промисли, а саме: олійницю, пекарню, цех по виробництву шлакоблоку. За останні 20 років існування планове наповнення колонії спецконтингентом коливалось в межах від 100 до 250 засуджених.
Тепер, як пояснила зaступниця міністра юстиції Олена Висоцька, Устинівський виправний центр №37 та ще сім установ по Україні будуть «законсервовані» – відповідне рішення ухвалила комісія з оптимізації.
– Розроблено план заходів, які відбуватимуться після ухвалення такого рішення. Зокрема, засудженні будуть переміщені до інших установ виконання покарань – як правило, з кращими умовами утримання. Незабаром персонал цих восьми закладів виконання покарань буде звільнений, їм запропонують роботу в найближчих установах або в міжрегіональних управліннях міністерства юстиції. Це дозволить оптимізувати систему, зменшити видатки на утримання. Ми підтверджуємо, що майнові комплекси, де були розміщенні установи, пропонуватимемо інвесторам, щоб покращувати нашу інфраструктуру, – уточнила Олена Висоцька.
Зазначається також, що головним параметром для обрання установ «на консервацію» була наповненість: якщо вона була менша 30-40%, то це вже було підґрунтям до включення у список.
Арештантів з Устинівського переведуть до Олександрівського виправного центру №104, що в смт Олександрівка. Адже в Кіровоградській області лишео два виправних центри, та за ініціативи Мін’юсту залишиться один – в Олександрівці. «В Олександрівському центрі №104 немає вільного доступу до питної води, харчування платне і немає робочих міць. І це покращення умов?» – написав один з користувачів Facebook, коментуючи роз’яснення Олени Висоцької.
Але ж куди подінуться гроші, за які хтось колись купить будівлю і понад 5000 гектарів земель УВЦ №37? І чому «консервувати»-продавати івирішили саме той заклад, який має найбільшу земельну ділянку в області? Малюська запевняє, що вторговані кошти побудуть нові установи для виконання покарань – сучасні і комфортні. Коли, де і як це буде – не уточнює.
Водночас ще 4 червня пресслужба Мін’юсту повідомила, що у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №3591, який начебто дасть змогу продавати законсервовані в’язниці. Документ передбачав, що до 70% надходжень від продажу в’язниць можна використовувати на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт старої тюремної інфраструктури. Наразі у статусі проєкту закону вказано, що його повернули суб’єкту законодавчої ініціативи. За словами міністра, це ускладнить процес продажу «бюрократичними формальностями».
– Після надходження коштів від продажу розпочнемо нове будівництво у містах, де місцева влада виділила земельну ділянку або ж у нас є вільна земля у користування. На жаль, парламент не підтримав законопроєкт, яким встановлювався зрозумілий механізм розподілу коштів, виручених від продажу. Тому зараз ми змушені адаптуватися до існуючих механізмів продажу, які залишають бажати кращого та дещо затягують процес бюрократичними формальностями, — сказав Малюська.
Начебто і непогана ідея. Але про її недоліки розповів Сергій Старенький на прикладі Ірпінського виправного центру № 132, розташованого в центрі смт Коцюбинське. Ще чотири роки тому його запропонували перенести, а саму установу осучаснити, будівлю відремонтувати. Для цього будівлю «законсервували», ув’язнених вивезли до іншого СІЗО. Та потім провели громадські слухання, де місцевих мешканців маніпулятивно запитували, чи хочуть вони тюрму у селищі? Звичайно, більшість сказали, що не хочуть. А отже, будівлю із ласою земельною ділянкою (14 км від Києва) можна продати – і справді, завдяки рішенню міністерства юстиції, на продаж буде виставлено об’єкти нерухомості Ірпінського виправного центру № 132.
Водночас у соцмережі мешканка Кіровоградщини поскаржилася, що поки УВЦ №37 готують до «консервації», мешканці села Інгульське виступають проти цього. «Працівники добре розуміють, що всіх роботою в подальшому не забезпечать, тож необхідно буде кидати свої домівки і переїжджати з сім’єю, а то й залишити родини та їхати на заробітки. А на території колонії є сільськогосподарські об’єкти, які можуть функціонувати і давати прибуток. Та ніхто нас не чує», – написала вона.
Тож може неприйняття законопроекту Мін’юсту – то не «бюрократичні формальності», а запобігання руйнуванню системи виправних центрів в Україні?
Поки ж Мін’юст обіцяє вже цього літа запустити продажі заморожених та звільнених в’язниць. Продаж здійснюватиметься на відкритих електронних аукціонах через систему «Prozorro-Продажі».
Подарунок запеклому другу
Та поки мешканці Кіровоградщини намагаються розібратися в юридичних і майнових нюансах реформи від оновленого Мін’юсту, Денис Малюська (на знімку) знову епатує нововведенням. На своїй сторінці у Facebook він опублікував такий текст: «Вас запросили на день народження чиновника або політика? Може, навпаки, забули запросити? Все ще роздумуєте над подарунком? Ми знаємо вихід! Відсьогодні Мін’юст пропонує нову послугу – ми пропонуємо подарункові сертифікати на користування послугами платних камер у українських слідчих ізоляторах!».
Ні, міністр не пожартував. Мін’юст справді продає сертифікати, які у разі потрапляння людини до СІЗО дають можливість отримати ту саму камеру з поліпшеними умовами. При цьому сертифікат діє лише протягом півроку після придбання. Якщо до кінця вказаного строку «щасливчик» не буде взятий під варту та не потрапить у СІЗО, кошти зараховуються у якості благодійної допомоги відповідному слідчому ізолятору. При цьому Малюська обіцяє «розташування в центрі міста» та «триразове харчування».
І послуга придбання сертифікату зручна: його можна замовити просто в онлайні. На жаль, у списку із запропонованих двох десятків виправних установ поки немає жодної кіровоградської. Сплатити можна будь-яку суму. Після замовлення сертифікату відкривається весь прейскурант 21 установи. Зараз найдешевша поліпшена камера у Івано-Франківській установі виконання покарань № 12 – лише 290 гривень за добу, 991 гривня за тиждень та 1699 гривень за місяць. А найдорожчі «апартаменти» для арештованих пропонують у Київському СІЗО: 2000 гривень за добу, 8000 за тиждень та 12000 гривень за місяць.
У самому сертифікаті вказано, що його пред’явник «має право надати адміністрації СІЗО підтвердження оплати «Послуги наперед» у вигляді квитанції, яка містить інформацію про календарний період, за який здійснена оплата, найменування слідчого ізолятора, період, протягом якого можна скористатися послугою, та ідентифікатор платежу». І справді, на електронну скриньку разом із сертифікатом приходить квитанція з усіма реквізитами, ім’ям платника і датою сплати.
Начебто веселий жарт, який ні до чого поганого привести не може, так ще й благодійним внеском стане. Але хто контролюватиме благодійні надходження та їх освоєння?
Можливо, це був би вдалий жарт, якби не був продовженням того сюру, що наразі триває у пенітенціарній системі України.
Ірина ТРЕБУНСЬКИХ
