ІСТОРІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ В КІНОДОКУМЕНТАХ

0
1905
views

Що собою являє кінодокумент та яка його роль у краєзнавстві? Стосовно другої частини запитання напрошується відповідь: нині кінодокумент – як історичне джерело – недооцінений. Справа тут у специфічному носії інформації про минувшину нашого краю. У технологічному плані залишається проблемою демонстрація, збереження і оцифрування старих плівок, які з часом можуть і зіпсуватись, адже немає нічого вічного, особливо якщо воно матеріальне. Поки цього не сталося, давайте розглянемо, що вдалося кінооператорам та режисерам створити про Кіровоградщину за декілька десятиліть. З’ясуємо, де це добро зберігається, встановимо його походження і конкретне місце “прописки”.

Але зараз дещо уточнимо. Отже, кінодокумент – це аудіовізуальний документ, що містить зафіксовані на світлочутливій плівці за допомогою кінематографічної техніки предмети у вигляді послідовно розміщених фотографічних зображень, а також може мати звукову доріжку. Під час його перегляду при швидкій зміні окремих зображень (24 кадри за секунду) складається враження руху. Кінодокументи створюються безпосередньо в момент події, забезпечуючи наочність і високу оперативність інформації. Наочність обумовлюється динамічним показом зафіксованих явищ. Оперативність полягає в можливості подання значного обсягу даних за короткий проміжок часу. Кінодокументи класифікують: за жанрами кіно (документальне, науково-популярне, навчальне, ігрове та інше); формами відзнятого матеріалу (фільми, спецвипуски, хроніки, кіно- і телесюжети); за способом зйомки і проекції (німі, звукові, чорно-білі, кольорові, широкоформатні, панорамні, поліекранні).

З другої половини 40-х до кінця 80-х років XX cтоліття документальною кінозйомкою на території Кіровоградської області займалися співробітники «Укркінохроніки», Харківського та Київського телебачення, «Укртелефільму», «Київнаукфільму» та Республіканської студії телебачення. Відзнятий матеріал випускався у кіножурналах «Радянська Україна», «Піонерія», «Україна сьогодні», «Радянський спорт», «Сільське господарство України», «Молодь України», збірниках кіносюжетів і телесюжетів, які зберігаються у найбільшому сховищі кінодокументів нашої країни – Центральному державному кінофотофоноархіву імені Г.С. Пшеничного (м. Київ). У фондах ЦДКФФА міститься близько 500 документальних кінохронік, спецвипусків, кіносюжетів, телерепортажів, кіно- й телефільмів про наш край та його талановитих людей. Це дійсно унікальний літопис насиченого та різноманітного життя Кіровоградщини майже за півстоліття.

Одразу після закінчення німецько-радянської війни розпочинається відновлення господарства та промисловості, у якому брали участь трудівники села й міста. Відбувається пошук нових ресурсів. Зокрема, впродовж 1946 – 1951 років відзнято відкриття Байдаківського родовища бурого вугілля в м. Олександрія, його добування відкритим способом та виготовлення вугільних брикетів на фабриці. У 1948 році очільнику тракторної бригади Малопомічнянської МТС Новоукраїнського району Олександру Гіталову  як передовику сільського господарства України вперше вручено медаль Героя Соціалістичної праці та орден Леніна. Відтоді і аж до скону радянської влади в образі знаного механізатора і наставника молоді він буде абсолютним чемпіоном серед відомих земляків по перебуванню на кіноекрані та найбажанішою персоною для телеоператорів. Кіровоградське машинобудування представлено в кіносюжеті «Машини – селу» (1949 р.) – про розробку сівалки для лісового господарства на заводі «Червона Зірка». У подальшому хронікери більше не оминатимуть увагою випуск нової техніки в місті.

Ознайомившись з кінодокументами цього періоду, можна зрозуміти чому «нове – це добре забуте старе». Традиції проведення агропромислових виставок були закладені в нашому регіоні задовго до нинішнього щорічного «АгроЕкспо». Свідченням цього є сюжети 1950 – 1955 років про обласні сільськогосподарські виставки та документальний фільм «Кіровоградська сільськогосподарська виставка» (режисер Н. Капітула, 1951 р.). Цікавим є висвітлення виробництва електроенергії в Гайворонському районі. Тут холодною зимою 1954 року саме вводили у дію Березівську міжколгоспну ГЕС.  Про трудові звершення розповідалося за допомогою кінопересувок, які працювали від енергії дизельних генераторів. Одну з таких привезли на вулиці с. Олександрівки, де й показували фільм та сатиричну кіногазет

 

Техніка на будівництві Кременчузької ГЕС. 1959р.

Друга половина 1950-х років ознаменувалась для Кіровоградщини масштабним будівництвом Кременчуцької ГЕС. Всі етапи гігантського спорудження відображено у кінодокументах – від закладення пам’ятної дошки (січень 1956 року) до офіційного відкриття ГЕС вже у 1962 році. Поряд з роботою монтажників, бульдозеристів, зварників, арматурників та кранівників зафіксовано і розбирання житлових будинків у Новогеоргієвську, (липень 1959 року), на місці якого буде водосховище – задокументували руйнування, звичайно, на вимогу часу та за наказом партії. Після смерті Сталіна й розвінчання культу його особи, а потім ще деяких «культиків» нижчого рівня, настає відносне послаблення тоталітарного режиму. Звільнили багатьох засуджених, згадали про культуру та навіть українських письменників. У 1957 році з нагоди 50-річчя смерті драматурга Івана Карпенка-Карого у селі Миколаївка проводиться покладання вінків та мітинг. Окрім цього, в кіносюжеті «Народна шана» – вперше, але не востаннє – показано будинок-музей та експонати на Хуторі Надія.

Якось філологи пожартували, що в період волюнтаризму та непослідовності Хрущова переслідувала літера «К»: космос, кукурудза, Карибська криза. Якщо остання – міжнародні відносини, то прагнення до вивчення космосу та вирощування великих врожаїв кукурудзи були й на Кіровоградщині. Наприклад, члени астрономічного гуртка Нової Праги ведуть спостереження за зірками та штучними супутниками Землі. Сюжет «Юні дослідники космосу» знятий у шкільній обсерваторії у грудні 1957 (!) року. Про кукурудзяну кампанію також можна дізнатися не лише з підручників історії. Спочатку врожай калібрували та сушили на Кіровоградському заводі з обробки гібридного та сортового насіння. Потім кукурудзу сіяли квадратно-гніздовим методом на полях колгоспу імені Чапаєва (квітень 1959 року, сюжет «Важливе починання»). Закономірним результатом цих заходів стає збирання «цариці полів». У сюжеті «Зобов’язання виконано» це відбувається на території Знам’янського і Компаніївського районів. Мабуть, виконуючи якийсь план, відповідальні товариші потім ще довго роздивлялися урожай китайського сорту кукурудзи «Золота імператриця».

Було й таке, що за працею простих колгоспників наглядали. Небайдужі громадяни – члени штабу «Комсомольський прожектор» – пильно перевіряли якість виконаних робіт в одному з колективних господарств Ульяновського району. Зберігали правопорядок теж свідомі громадяни. У нашому випадку йдеться про бригаду сприяння міліції в Новоукраїнському районі та проведення товариського суду над затриманими порушниками (1958 рік, «Червоні пов’язки»). Допомагали міліції й народні дружини. Непересічну подію зафільмували в 1958 році (сюжет «Заслужена нагорода») – Кіровоградську область за особливі успіхи в розвитку сільського господарства відзначено орденом Леніна (вручають керівникам області).

Через комуністичну атеїстичну ідеологію не знімали сюжети про релігію. Як виняток збереглася кінохроніка, в якій ці моменти розглядались під певним кутом або навіть висміювались. В олександрійському будинку культури проводився антирелігійний вечір з перевиховання віруючих – виступає лектор, каються колишні «сектанти» (вересень 1959 рік, «Вони порвали з релігією»). Як не дивно, на межі десятиліть знайшлось в кінострічках місце для учнівської молоді та підлітків. Зокрема, в об’єктив кінокамери потрапили учениці Бобринецького училища механізації сільського господарства на теоретичних та практичних заняттях («Дівочі турботи»). А в дитсадку тресту «Олександріявугілля» невимушено граються і танцюють діти. Поглянувши в кіно через роки, можливо хто й себе впізнає? Водночас не забували й про жіноцтво. До 8-го березня готувались спецвипуски про героїнь та передовиків праці: М. Покотилову з Новомиргорода, яка під час війни врятувала шістьох радянських воїнів, жінку-бригадира на будівництві Кременчузької ГЕС Р. Приходько та інших. Ще одна тема документальної кінозйомки на початку 1960-х – це спорт. Республіканські змагання з парашутного спорту у Кіровограді, обласні спартакіади з легкої атлетики, ну і, звичайно ж, гонки на мотоциклах, а саме – перший етап всесоюзних змагань з мотокросу (жовтень 1962рік, «Траса відважних»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мотокрос на Завадівці. поч. 1960-х років

Наступні двадцять п’ять років теж зафіксовано на плівці разом з усіма тодішніми особливостями та атрибутами. Відмінною ознакою, починаючи з середини 60-х, є перехід до зйомок, у яких більше уваги приділяється культурі, науці та освіті. Загалом кінодокументи цього періоду можна розділити на декілька тематичних груп: промисловість, будівництво, спорт, освіта, медицина, сільське господарство, наука, природа краю, культура, історична пам’ять про німецько-радянську війну. На трьох останніх пропоную зупинитись детальніше. Отже, природа. Для географічного краєзнавства будуть корисними фільми про дендрологічний парк «Веселі Боковеньки», який розташований в Долинському районі – «Ландшафт и город» (режисер Л. Онуфрієв, 1967 рік), «Парк заповедный» (режисер В. Гузик, 1982 рік), телефільм «Город мой Светловодск» (режисер О. Машкара, 1979 рік), присвячений 25-річчю заснуванню нового міста, та сюжет «Види р. Інгул» (1983 рік).

Чільне місце серед документалістики на плівці посідають фільми і репортажі про письменників, театральне мистецтво та відкриття музеїв. Телесюжет «Михайло Стельмах на Кіровоградщині» (1967 рік) показує нам письменника у Знам’янській середній школі № 3, де він читає свої вірші учням та дає автографи. Кінофільм режисера Е. Головні «Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Сторінки життя і творчості» (1971 рік) присвячений видатному драматургу і корифею українського театру. До
70-річчя з дня народження Ю.І. Яновського відбувається відкриття меморіального музею письменника на його батьківщині в с. Нечаївка Компаніївського району (вересень 1972 року). Про відомого земляка в 1978 році створено документальний фільм «Вершники Юрія Яновського» (режисер І. Слісаренко). Не залишилося осторонь знімальної групи і 80-річчя «інженера людських душ». У сюжеті «Вшанування пам’яті» (1982 рік) про свого колегу розповідає класик української літератури Олесь Гончар. Обов’язково знімали урочисті події пов’язані з театром: відкриття фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» в селі Миколаївка Кіровоградського району (1980 рік), нагородження Кіровоградського українського музично-драматичного театру Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку зі 100-річчям створення першого українського професійного театру (1982 рік). У тому ж році – відкриття кімнати-музею корифеїв української сцени у приміщенні театру імені М.Л. Кропивницького.

Переглядаючи документальні кадри, переконуєшся, що статус танцювальної столиці України наш обласний центр отримав зовсім не випадково. Задовго до перемоги у проєкті «Майданс» дарували людям радість наші знані колективи. Підтвердження цього – в архівах. Сюжет «Там, де Ятрань» (1965 рік), телефільм «Ятрань» (Режисер Р. Єфіменко,
1970 рік), кінофільм «Свято райдуги» (Режисер К. Самофалова, 1977 рік) – це все репетиції, виступи та концерти Заслуженого самодіяльного ансамблю народного танцю УРСР «Ятрань». Але ж не одним «Ятранем» багата Кіровоградщина. З минулого постають виснажливі тренування артистів хореографічного ансамблю «Пролісок», які в кінцевому результаті увінчались успіхом, – колектив був удостоєний Республіканської премії
ім. М. Островського («Танцює «Пролісок», 1982 рік). Активно працювала команда народного ансамблю пісні і танцю Кіровоградського міського будинку культури ім. В. Компанійця «Весна». Його учасників гостинно зустрічають з квітами після повернення з Міжнародного фольклорного фестивалю у Великобританії («Весна» – ансамбль популярний», 1984 рік). Тепер поглянемо на районний рівень, де також були талановиті виконавці. Наприклад, гурт художньої самодіяльності «Туріяни». З кінодокументів відомо про їх виступи на святі «Невичерпні джерела» у с.Турія Новомиргородського району (1985 рік). Або фольклорно-етнографічний ансамбль с. Липняжка який був учасником Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості, присвяченого 40-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні («Народні таланти»). І на завершення про культуру – це її поєднання з наукою, де відзначилися наші колеги-попередники. У телесюжеті «Унікальна знахідка» (1982 рік) співробітники краєзнавчого музею та історичного факультету Кіровоградського педінституту імені О. Пушкіна перебувають на археологічних розкопках у Світловодському районі (ділянка Власівського кар’єру). Віднайдені ними речові пам’ятки стали експонатами і сьогодні їх можна побачити в експозиціях Кіровоградського обласного краєзнавчого музею.

Історична пам’ять поняття неоднозначне можливо тому, що одну й ту ж саму подію кожна людина згадує по різному. Годі й говорити про перебіг подій німецько-радянської війни (1941 – 1945 рр.) та її наслідки. Одноосібно це важко зрозуміти, оцінити, описати, проаналізувати та ще й зробити певні висновки. Але справа не тільки в цьому. У 1970-х роках виникла проблема при створенні радянського міфу про Велику Вітчизняну війну. Виросли нові покоління, які мали про неї приблизне уявлення і могли щось дізнатись хіба що від своїх батьків або «керівників». Задля виховання патріотизму в арсеналі ідеологів знайшлися різні методи формування свідомості «радянської» людини. Регулярними стають зустрічі школярів із ветеранами та спільні заходи з учасниками бойових дій та партизанського руху. У телесюжеті «Зустріч ветеранів» (1971 р.) колишні воїни 88-ї гвардійської Запорізької стрілецької дивізії приїздять на місце боїв у роки німецько-радянської війни в с.Кам’янече Новоархангельського району та спілкуються з місцевими жителями. А в Києві зустрічають учасника боротьби з нацистами в Кіровоградській області Отто Сімона (псевдонім «Гаррі»). З колишніми партизанами-побратимами він покладав квіти на могилу Невідомого солдата (1976 р.). Потім встановлювали меморіальні дошки підпільному обкому ВКП(б) у Кіровограді («На честь підпільників», 1984 р.) та райкому у Знам’янці («У пам’яті народній», 1985 р.). Саме тим комітетам, члени яких, втекли ще до приходу німецьких військ, а ті що й залишилися, фактично не займались розгортанням підпільно-диверсійного руху на території Кіровоградщини.

Про Степовий рейд партизанського з’єднання під командуванням генерал-майора, Героя Радянського Союзу М.І. Наумова, що пройшов також через наш край у 1943 році, було створено документальний фільм з 2 частин – «Где вместе сражались они» (режисер В. Шестопалова, 1984 р.). У ньому ветерани війни діляться своїми спогадами з юними учасниками пам’ятних заходів та зафіксовано вид с. Шляхове Новоархангельського району, біля якого відбувся бій радянських партизанів з нацистами. Телесюжети «Меморіал», «Подвиг «Спартака» – безсмертний» (1978р.) присвячені відкриттю меморіального музею підпільної комсомольської організації «Спартак» у с. Красногірка Голованівського району, яка діяла тут під час німецької окупації. Також про цю організацію відзнято кінофільм «Нескорений спартак» (режисер В. Артеменко, 1980р.), в якому виступає колишня підпільниця Г. Дабіжа. Про жінок села Підвисоке Новоархангельського району, які втратили чоловіків на війні, та їхню нелегку долю розповідають три сюжети з використанням воєнної кінохроніки «Жди меня и я вернусь…» (1980 р.), «Пам’ять серця», «Солдатські вдови» (1985 р.). У епіцентрі тих сумнозвісних подій, що закарбувала в собі Зелена Брама, де чутно відлуння жорстоких боїв, зафільмували покладання квітів до пам’ятника односельцям, які загинули в роки війни.

Безперечно в нашому короткому огляді заслуговує на згадку тема дитинства і материнства. Оскільки в зібранні ЦДКФФА ім. Г.С. Пшеничного є лише декілька кінодокументів на цю тему, пропоную побіжно з ними ознайомитись. Отже, благодійники-умільці в Кіровограді переобладнали літак Ан-24 на кінотеатр і подарували дітям. А телеоператори вже відзняли його для історії: загальний вид, салон-зал та стюардесу-контролера («Подарунок дітям – літак», 1977 р.). Материнство представлене телесюжетом про привітання багатодітних матерів у Новгородці (1985 р.) та документальним фільмом «Мати» (Режисер Е. Дмитрієв, 1983 р.). У останньому йдеться мова про матір вчителя, члена-кореспондента АПН СРСР В.О. Сухомлинського.

Що ж до видатного педагога, то кінооператори зацікавилися ним у 1960 році. Була відзнята короткометражна стрічка «Життю назустріч», в якій на прикладі провідних шкіл Одеси, Києва, Харкова, Ялти і с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області розповідається про виробниче навчання учнів. Показано як Василь Олександрович грає з дітьми у волейбол, розмовляє з агрономом та правлінням колгоспу. У кінохроніці 1968 року (квітень) зображуються учні середньої школи під час заняття, за роботою в майстерні, в саду. А директор Павлиської школи, заслужений вчитель УРСР В. Сухомлинський розповідає про проблеми виховання дітей у школі. Прижиттєвим є кінофільм «Учитель», (режисер О. Криварчук, 1970 р.) в якому Герой Соціалістичної праці проводить урок, спілкується на педагогічній раді, перебуває з учнями на екскурсії та дає інтерв’ю. Вже після смерті українського педагога, з нагоди відкриття йому пам’ятника у Павлиші, був відзнятий репортаж «Людині і вчителю» (1972 р). У 1977 році режисер Л. Михалевич із використанням фотодокументів та кінохроніки створив біографічний фільм «Серце віддаю дітям». На цих документальних кадрах спогадами про В. Сухомлинського діляться дружина, друзі та колеги по роботі. У наступному році на плівці зафіксували масштабне відзначення 60-річчя відомого педагога. У фондах архіву є кінодокумент щодо відвідування учасниками Всесоюзної науково-практичної конференції «Сухомлинський і актуальні проблеми сучасної школи» меморіального музею у Павлиській загальноосвітній школі (репортаж «Сухомлинському – 60», 1978 р.).

Кадр з кінофільму “Серце віддаю дітям”. 1977р.

З появою у 1960 році місцевого телебачення до процесу кінознімання на території Кіровоградщини долучається комітет по телебаченню і радіомовленню обласного виконавчого комітету. Пізніше цю важливу справу продовжила Кіровоградська обласна державна телерадіокомпанія (КОДТРК). До речі, в історичних кінокадрах збереглися й наочні докази існування аматорської телестудії, яка була прообразом професійного телебачення та його попередником. У «кінооко» техніки потрапили телевізійна вишка, пульт керування та оператор за роботою аматорської телестудії заводу «Червона зірка» (1959 р.). Але повернімось до кінозйомки. Здобуток вищезазначених організацій – 250 кінодокументів, які зберігаються в Державному архіві Кіровоградської області (ДАКО). Кіносюжети, репортажі, телефільми висвітлюють будівництво, освіту, транспорт, промисловість, культуру, важливі і знакові події суспільно-політичного життя нашого краю та його працьовитих людей. Враховуючи фіксацію події як історичного факту, найбільш цінними та інформативними, в якості першоджерела, є репортажні зйомки. Зокрема, пуск тролейбусної лінії в Кіровограді (1967), відкриття дитячої міської стоматологічної поліклініки (1967), музею письменника І. Микитенка в с. Рівне Новоукраїнського району (1967), нагородження танцювального колективу «Ятрань» золотою медаллю IX всесвітнього фестивалю молоді (1968), відкриття пам’ятника М.Л. Кропивницькому в Кіровограді (1969), Кіровоградського музичного училища (1971), нової міської автотелефонної станції (1972), аеропорту та аеровокзалу в Кіровограді (1974), вручення заводу сільськогосподарських машин «Червона Зірка» ордену Жовтневої Революції (1974), відкриття Кіровоградської ДЮСШ (1975), виставки творів живопису Кіровоградської обласної картинної галереї (1976), сільської музичної школи в с. Богданівка Знам’янського району, (1977), урочиста зустріч випускників 1935 року загальноосвітньої школи № 14 в Кіровограді (1977), відкриття шахти Новомиргородська, (1980), пам’ятника Т. Г. Шевченку (1982) і школи № 20 (1986) у Кіровограді, художньої виставки П.П. Оссовського (1986) та обласної виставки документальної і художньої фотографії (1987).

У кіносюжетах ми бачимо відзначення пам’ятних та ювілейних подій, таких як 24-а річниця звільнення Знам’янки від німецьких окупантів (1967), 100-річчя заснування м. Помічна (1968), 25-річчя визволення Олександрії від нацистів (1968), 50 років з дня Канізького повстання (1968), 25-річчя очищення Маловисківського району від німецько-фашистських військ (1969), Кіровоградському заводу сільгосптехніки – 100 років (1974), 50-річчя Кіровоградського педагогічного інституту (1980) та інші. До 30-річчя звільнення від нацистів Кіровограда, Долинської, Малої Виски та Злинки, у 1974 році було відзнято 4 окремих випуски. А от вже до 40-річчя створено лише два – про вигнання німецьких загарбників з райцентру Петрове (1983) та Кіровограда (1984). 18 квітня 1985 року оператори задокументували приїзд в Кіровоград і Знам’янку маршала авіації, тричі Героя Радянського Союзу, прославленого військового льотчика Івана Микитовича Кожедуба (загалом 3 сюжети).

Іван Кожедуб біля одного з корпусів нинішньої льотної академії. 1985р. м.Кіровоград

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З біографічних кіноматеріалів, слід відмітити про наших земляків – підпільника і розвідника, одного з прототипів легендарного «Майора Вихора» О.Т. Шаповалова, учасника руху Опору в Чехословаччині, Героя Радянського Союзу О.С. Єгорова, новатора сільськогосподарського виробництва О.В. Гіталова, революціонера-народника С.М. Степняка-Кравчинського, льотчицю періоду німецько-радянської війни А.Ф. Худякову, космонавта Л.І. Попова, українського діяча в галузі сільського господарства Л.Й. Шліфера, театрального режисера, актора театру і кіно Г.П. Юри, композитора, піаніста Кароля Шимановського, учасника війни в Афганістані В.І. Гринчака, письменника і військового журналіста Ю.І. Яновського.

У ДАКО, на відміну від архіву ЦДКФФА імені Г.С. Пшеничного, зберігаються кінодокументи зі своєрідним тематичним спрямуванням. Їх можна виокремити в групу нових радянських обрядів, які досить суб’єктивні за своїм змістом. Для того часу характерні вручення червоних прапорів міністерств за працю, свята серпа і молота, першотравневі привітання та демонстрації, репортажі про дострокові виконання п’ятирічки та успіхи соціалістичних зобов’язань, святкування 50-річчя радянської влади, річниці ВЛКСМ, ювілейні суботники, проводи комсомольців на будівництво Байкало-Амурської магістралі (БАМ), збори з нагоди червоної суботи, вручення пам’ятних вимпелів комбайнерам, сюжети про ударників комуністичної праці з автотранспортних підприємств (АТП), свята сільських хліборобів, пленуми обкомів, зльоти піонерських дружин, комсомольські конференції, рапорти про кращі бригади заводів та високі трудові темпи.

Однак це теж наша історія, і дуже добре, що за основними адресами у Києві і Кропивницькому, ми можемо знайти унікальні кінодокументи на різноманітні теми. Фактично документальну кінозйомку на теренах Кіровоградщини проводили також аматори. Щасливий власник кінокамери десь у 70-х роках минулого століття навіть не міг уявити, що він зафільмує таку мінливу реальність, яка стане історією. На моє глибоке переконання, необхідно в тій чи іншій мірі вивчати, досліджувати та використовувати усю аудіовізуальну спадщину рідного краю. Мрії здійсняться лише тоді, коли фінанси на культуру нарахують не по залишковому принципу, а збереження кінодокументів стане пріоритетною справою для української держави та окремих чиновників. Проте позитивні зміни інколи приходять не завдяки, а всупереч. Тож ми йдемо вперед!

Старший науковий співробітник

Кіровоградського обласного краєзнавчого музею

Володимир МЕЛЬНИК

 

 

 

 

 

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here