ЗОЛОТІ СТЕЖКИ НІНИ БАБАНСЬКОЇ

0
1829
views

З Ніною Ігорівною Бабанською ми знайомі вже 20 років. Завжди ділова, активна, з новими ідеями, планами й у доброму гуморі. Цього року їй виповнюється… Та не у її роках справа, а в тому, що двадцять років тому її життя кардинально змінилося. Нова цікава робота, нові друзі та однодумці, поїздки та дослідження і ще багато чого, чим і сьогодні живе героїня нашої розповіді.

 

– Ніно Ігорівно, чим же знаменні для вас ці двадцять років?

– Без перебільшення скажу: це були найкращі роки мого життя, результативні, я відбулася та ствердилась як особистість, а головне – продовжила справу мого батька, відомого багатогранного дослідника природи нашого краю Ігоря Тихоновича Бабанського. І в цьому мені допомагали як мої учні, так і люди досить відомі – вчені, природознавці, історики, археологи, почасти й зі світовим ім’ям. А починалося все досить сумно. У 1999 році я залишилася одна, без рідних, не було людини, яка б називала мене на «ти». І це жахливо. Здавалося, життя втратило сенс. Але я подумала: якщо Господь дав мені життя, тож треба жити, знайти корисну справу, аби присвятити їй усю себе. І, мабуть, Небо мене почуло. Директорка Кіровоградського колегіуму № 11 Маргарита Миколаївна Борисова запропонувала мені роботу в школі. На той час у світі набирав обертів екологічний рух. За моєю ініціативою та за підтримки директорки та педагогічного колективу у 2000-му році був створений Обласний дитячо-юнацький екологічний центр «Ексампей», започаткована еколого-натуралістична конференція-конкурс «Жити у згоді з навколишніми середовищем» імені Ігоря Бабанського і медаль «За захист навколишнього середовища» імені Ігоря Бабанського.

З ВІДГУКІВ ТОДІШНІХ УЧНІВ НІНИ БАБАНСЬКОЇ

 «Влітку 1999 року до нас прийшла нова вчителька – Ніна Ігорівна Бабанська. У літньому таборі почалося щось надзвичайне! Появилося нове направлення – екологічне! Нам усім стало цікаво – а що це? Зазвичай, в рік було 1-2 екскурсії, а тут – щодня! Не просто на природу, а нове слово, доросле, дослідництво. Це були неочікувані цікаві експедиції. Все було на одному диханні! Ми знаходили цікаві речі, а потім їм представляли і захищали їх та свою думку. Змагалися, у кого більше. А потім зрозуміли, що це – одне ціле і подвоїли свої зусилля. До 1 вересня була виставка. Ті, хто відзначився, звітували педраді, відчували себе на висоті, дорослими. З того часу народився «Ексампей».

З вересня експедиції відбувалися по 2-3 рази на тиждень. Напрямків досліджень було цілих 18. Все було цікаве. Лише встигай. Стало зрозуміло, що Ніні Ігорівні треба допомагати, самі собою розділили обов’язки. Як же ми раділи кожній перемозі, кожній знахідці! А з роками зрозуміли, як нам пощастило зі школою, з дорослими друзями, з Ніною Ігорівною».

– Так, так, а з жовтня по травень, щорічно, в Києві, Дніпрі відбувалося по 4-5 всеукраїнських і міжнародних конкурсів природознавчого та екологічного спрямування. Ми не пропускали жодного з них, матеріали завжди були зібрані, консультанти, керівники робіт завжди були з нами. Найперше – керівництво обласної держадміністрації, фахівці держуправління екології, геологорозвідувальної партії 37 КП «Кіровгеології» у Кіровограді, НЕНЦУМ України, Інституту Драгоманова, Зоологічного музею, НДІ Археології, НЦАКОМ імені Макарова «Зоряний шлях» у Дніпрі, Ялтинської СЮН, Ботанічного саду – усіх не перелічити. За всі двадцять років ми посідали виключно перші та другі місця. Нас підтримували батьки учнів, керівництво школи, у держустановах допомагали з виїзними паперами, архівними документами. Зроблено відкриття у заповідній справі, історії, археології, палеонтології, астрофізиці, ботаниці тощо.

От чому цьогоріч маю не один ювілей, а кілька – 20 років «Ексампею», співробітництву з міністерствами освіти, екології та заповідної справи, Держуправлінням екології в області, а також з місцевими засобами масової інформації, особливо – з газетою «Народне слово»,  де з першого дня і донині регулярно подаються матеріали про наші досягнення і успіхи. Наразі я хочу підсумувати все, що зроблено за ці роки, що тісно пов’язане зі справою всього життя мого батька.

– Ігор Тихонович – з тих людей, знайомство з якими робить честь кожному. Я вдячна долі, що колись ми разом працювали у тодішньому обласному відділі народної освіти, і той час залишив приємні спогади. Відомо, що багатогранність його особистості й увесь життєвий шлях відображений у книзі «Колекціонер Бабанський. Історія одного життя».

–У співпраці з відомим галеристом і меценатом Миколою Цукановим я втілила в життя найбільшу свою мрію – книга про батька побачила світ у липні цього року. Також підготовано й передано до друку ще одне видання, «Золоті стежини Кіровоградщини»  – результат 35-річного дослідження мною пів сотні (точніше, 49) унікальних місць нашого краю, вказаних Бабанським. Сім з них, що одержали статус заповідності, прикрасили сторінки цього видання. Його можуть використовувати і вчителі шкіл, і студенти відповідних вузів, і туристичні компанії. Це практичний посібник із дослідження унікальності флори і фауни краю. Відкриває «парад» екологічних стежин, про які мріяв Ігор Тихонович, урочище «Скам’янілі слони», яке у 30-х роках минулого століття відкрили геологи поряд із селом Пустопілля. Уявіть: серед степу на березі Сугоклеї височить скеля заввишки у три поверхи. Наче слони стоять, щільно здвинувши хоботи, а поряд – слоненята, через спини яких переливається вода.

У Компаніївському районі між селами Полтавка та Софіївка є геологічна пам’ятка дуже цікавого походження – «Розлитий камінь». З нею пов’язане оповідання народного епосу про велике кохання, злу віщунку, чари, квіти горицвіту та дзвінкий ручай.

А загадки Чорного озера у Знам’янському районі?! Це одне з див України, яке й досі остаточно не можуть пояснити вчені. Бездонне, бо нікому не вдалося виміряти його глибину; вода тут цілий рік залишається холодною;  вкрите унікальною, не притаманною нашому степу рослинністю.

Познайомитись зі стародавньою, відомою на всю царську Росію, церквою і власноруч вимити дорогоцінне каміння можна, пройшовшись стежиною «Лозоватка». Стародавня обсерваторія під відкритим небом в Устинівському районі з відкритим там наскельним малюнком, який є дзеркальним відображенням найяскравіших зірок нашого небосхилу: Альдебарану, Капели, Бетельгейзе, Рігеля, двох Сиріусів та Адару, де наші пращури на меголітах спостерігали зимове і літнє сонцестояння. Фрагментально показане урочище «Межеві камені», «Каскади»,  що знаходяться в долині річки Буки біля села Злинка Маловисківського району.

Також знаходиться у перевиданні Червона книга нашої області по хижим птахам «Крилаті скарби Кіровоградщини», перші сторінки якої ще в 60-роки були написані моїм батьком. На Кіровоградщині живуть 80 відсотків видового складу усіх диких птахів України. Ми з вихованцями «Ексампею» у співпраці з відомим орнітологом Анатолієм Шевцовим провели інвентаризацію птахів, зібрали відповідні матеріали і розмістили у цьому виданні.

– Ніно Ігорівно, ми знаємо про Ігоря Тихоновича більше, ніж про вас, хоча досить давно з вами знайомі. Але ж з чого таки починалося ваше захоплення природою, яке виросло до безмежного кохання до неї?

Ігор Бабанський

– З двох до чотирьох з половиною років, я провела у Міському саду (батько працював у тресті зеленого господарства). Наше помешкання бажало кращого, але й те було в радість. За мною наглядав наш пес Рекс, бо батьки працювали. Ми з Рексом ходили у Міськсад, збирали черемшу, ягоди. Рекс полював на тваринок. Пізніше ми переїхали до бабусі, там був двір і купа друзів. Мама дуже хворіла, мною займався батько. Брав мене на полювання берегами Б‘янки, Сугоклеї, в Клинцях ми знаходили рожеві кварци, водяних черепах, ящірок, батько показував джерела з питною водою, вчив прати одяг глиною. В закинутих штольнях у Суботцях ми збирали самоцвіти. У Міському саду я знала всі потаємні місця. Коли тато перейшов на роботу до станції юннатів, ми з друзями допомагали доглядати за кроликами і знедоленими тваринками, які тато збирав звідусіль. Ми ділилися з тваринками своїми простенькими сніданками. Туга за цим життям не полишала мене.

Почавши працювати у школі, я зі своїми вихованцями продовжила те, чому навчив мене батько. Яскравий слід у моїй душі полишило батькове захоплення колекціонуванням. Я створювала колекції в усіх школах, де працювала. Маю колекцію мінералів, яку постійно розширюю і вдосконалюю.

– Чим ви займаєтесь тепер?

– Завершила роботу у школі, але зупинитися не змогла. Продовжую дослідження разом з однодумцями і дітьми, які так само захоплені природою краю і складають групу «Ексампей-ЕКО». Маємо цікаві здобутки, відкриття. Розповідаємо про них у газетах, на радіо, телебаченні, беремо участь у всеукраїнських конкурсах. Як і раніше – виключно перші місця.

Я безмежно вдячна усім, хто був з нами усі ці роки і лишається зараз з нами: В.Бабичу, М. Борисовій, С.Боркунову, О.Базишену, Л.Вахрушеву, В.Вербицькому, М.Власенко, О.Гончарову, І. Демчуку, Н.Залізняку, Н.Калініченко, Ю.Калиновському, М.Килимник, М. Кирянову, О.Кузнєцову, О.Максимову, Н.Мурзак, М.Ніколаєнку, Д.Носач, Л.Павлікову, М.Попову, О.Роменській, П.Рибалку. В.Собчуку, О.Степановій, М.Сторожуку, В.Талашкевич, О.Тімко, М.Тупчієнку, Б.Хижняку, А.Червоному, А.Швецову, В.Шевчику, К.Шляховому.

– Ніно Ігорівно, ми вітаємо вас з вашими чудовими ювілеями. Бажаємо здоров’я, наснаги, нових відкриттів і нових однодумців.

– Дякую!

Розмову вела
Світлана КОСТЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here