… БО ПЛАЧ НЕ ДАВ СВОБОДИ ЩЕ НІКОМУ!

0
2341
views

Немає, мабуть, в календарі такого дня, коли чотири свята поєднані разом. Більше того – три з них мають спільний купол у вигляді четвертого, і всі вони стосуються тих, хто береже наш спокій протягом всієї історії нашої України. Цей день -14 жовтня.

Куполом, звісно, є Покрова Пресвятої Богородиці, що має легендарну історію. За легендою, давньоруське військо під проводом князя Аскольда взяло в облогу тодішній центр православ’я Константинополь (сучасний Cтамбул, Туреччина). Містяни гаряче молились, благаючи про порятунок. І Богородиця з’явилась перед ними, вкривши омофором (тобто, покровою). Місто та його мешканці ніби зникли з очей Аскольдового війська, яке, вражене побаченим, вирішилo й собі прийняти християнську віру.

Є й інші версії походження цього свята, але вони схожі зі згаданою.

З появою на українських землях козацтва саме воно стало захисником вірування власного народу. Адже сусідні держави, під час спроб захоплень  українських теренів армією одразу ж насаджували свою мову й свою віру. Звісно ж, cпротив точився пекельний та кривавий.

Найвідомішим воєначальником-побoрником християнської віри був Петро Конашевич-Сагайдачний, що успішно воював як проти турків та татар, так і проти московитів (хоча ті теж ніби були християнами). Основною метою військових походів було відстоювання власної мови та віри, а іншого варіанту, окрім збройного, на той час і не було.

Все ж не зброєю єдиною – за часів Сагайдачного всі козаки вступили до Київського православного братства, а сам гетьман був опікуном братської школи. Більше того, він брав активну участь у політичному відновленні Київської митрополії та висвяченні ігумена Йова Борецького на митрополита Київського та Галицького. За козацької доби було збудовано багато «покровських» храмів, частина з яких, датовані XVIII століттям, збереглася до сьогодення.

На честь заслуг козацтва у боротьбі за українські цінності у 1999 році тодішній президент України Леонід Кучма встановив 14 жовтня як День українського козацтва, хоча й з буденним статусом. З початком 2000-х цей день наповнюється більш патріотичним змістом. В свою чергу, громадсько-політичні сили правого спрямування відзначали цей день як день створення Української повстанської армії – саме постановою Української головної визвольної ради від 30 травня 1947 року та наказом Головного командира УПА Романа Шухевича дата 14 жовтня 1942 року вважається офіційною.

Саме цього дня польовий командир Сергій Качинський (псевдо «Остап») сформував перший відділ УПА у Сарнах, втім офіційно назва УПА почала використовуватись з 1943 року, коли підрозділи повстанців поповнились як ідейними націоналістами, так і втікачами з лав Червоної Армії та допоміжних частин вермахту. Самі ж упівці відзначали цей день як День Зброї.

Тривалий час тема ОУН-УПА пов’язувалась лише з Західною Україною, бо основні сили повстанців дійсно діяли там. Але мало кому відомо про рейди похідних груп теренами Центральної України аж до Донбасу та Луганщини. Похідні групи були створені на знак протесту проти несприйняття німецькою владою Акту 30 червня 1941 року, попри обіцянку ОУН(б) будувати новий порядок в Європі під проводом «великого вождя Адольфа Гітлера». Безпосередньо через територію Кіровоградщини проходила ІІІ Південна похідна група бандерівців, яку спочатку очолював Тимофій Семчишин. Група нараховувала до 200 повстанців, розподілених на 16 роїв.

Центром діяльності групи стало м. Дніпропетровськ (сучасне м. Дніпро). Безпосередньо у Кіровограді (нині м. Кропивницький) працював референт групи Зенон Матла. Але у 1942 році він повернувся на Західну Україну, тож крайовий провід очолив підпільник на псевдо Юрко. Більшість учасників ІІІ Похідної групи мала при собі документи Українського допоміжного комітету – структури, створеної при німецькій адміністрації Польщі для підтримки емігрантів з України ще до війни.

Землі сучасної Кіровоградщини входили до підпорядкування «УПА-Південь», що сформувала три воєнні округи: ВО «Вінниця», ВО «Умань» та ВО «Холодний Яр». Один з найпотужніших осередків ОУН- УПА діяв  у  Межирічці Голованівського району, а пізніше під тиском німецьких репресій він перебазувався до Лебединки тодішнього Підвисоцького району.

Відомий краєзнавець Сергій Піддубний  у розділі «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї» своєї книги «Голованівщина: від Трипілля до сьогодення» зокрема, зазначав: «В районі Гайворона, Ульяновки, Голованівська та Умані вже діяло дві сотні УПА під командуванням «Сталевого» і «Чорноти» (досі справжні прізвища не встановлені)».

Також у 1942 році у Межирічці почав діяти підпільний осередок ОУН, куди вступала патріотична молодь, аби боротися за Україну, вільну від окупантів будь-якого гатунку. Кіровоградською підгрупою до арешту в 1941 році керував Мар’ян Мартин,Провід очолював Василь Пасичняк, ройовий Ярослав Ференц організовував оунівську структуру на Олександрійщині. Документи ОУН містять згадку про Олексу Кривого, Льонгіна Шостака та Івана Дедея, які обіймали різні поліцейські посади у Новоукраїнському районі, згодом були заарештовані німцями і розстріляні у 1943 році за «зраду Німеччині». Потужний жіночий осередок ОУН-УПА діяв в Диминому Новоукраїнського району.

Мережа оунівських агентів охопила й Олександрівський район, де діяли як дійсні члени ОУН (із псевдо Тарас, Олесь, Микола, В’ячеслав. Олесь називав себе представником центрального проводу ОУН(б), Тарас вважався керівником районного проводу, посада Миколи невідома), так і місцеві колабораціоністи, які, користуючись своїми посадами, підтримували мережу ОУН матеріально.

І як тут не згадати добрим словом легендарного «діда Сороку» – колишнього зв’язкового УПА Семена Климовича Сороку, який своєю незламністю у поглядах та боротьбі дав шлях у життя не одному поколінню патріотів.

Після розгрому УПА свято Покрови стало одним з визначних у таборах ГУЛАГу – разом з Різдвом та Великоднем ( згадаймо кінострічку «Червоний»).

Докорінний злам свідомості українців відбувся в 2014 році, коли Росія, з якою без малого століття Україна 23 лютого шанувала Радянську армію та флот, розпочала збройну агресію, захопивши Крим та частину східної України.

24 серпня цього ж року під час військового параду з нагоди Дня незалежності України тодішній президент Петро Порошенко заявив:

– Україна ніколи більше не буде святкувати День захисника Вітчизни за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо вшановувати захисників своєї Вітчизни, а не чужої!

Тоді ж своїм указом Порошенко скасував радянську традицію щодо 23 лютого та запропонував зробити цю дату неробочим днем. 5 березня 2015 року це рішення було підтримано Верховною Радою України.

На жаль, світогляд більшості сучасних українців продовжує залишатись на рівні «немає нагоди не хильнути», мотивуючи застілля або однією з вищезгаданих причин, або ж усіма водночас. Проте класичні козаки – це історія, більшість причетних до «нєпабєдімой і лєгєндарной» категорично не вважають УПА борцями за волю України та захисниками своєї країни, а щодо тотальної релігійності краще промовчимо. Тож ще до початку святкування тодішній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович нагадав, що цей день  – не «день вітання всіх хлопчиків», як це було протягом епохи СРСР.

– Зупиніть шкарпетизацію Дня захисників. 14 жовтня – день, коли вітають захисників України минулого й сьогодення, чоловіків та жінок. Це не привід вітати, даруючи шкарпетки/парфуми/засоби для гоління лише за статеву належність до чоловіків. – підкреслив В’ятрович.

Цієї ж думки й відомий художник та музикант Юрій Журавель.

– Хлопчикам варто розкривати правдиву історію народу й читати героїчні казки. А чи стане він захисником – це має бути його вільний вибір. В цей день варто вітати лише воїнів України, дівчат та хлопців. А за наявність пісюнчика я  б подарунків не давав. – відверто заявив Журавель. Як нам здається, вельми влучно.

А що ж цього приводу думають ті, хто так чи інакше дотичний до цієї дати?

Олександра Безсмертна, військовослужбовиця ССО: «14 жовтня – свято на лише захисників, а й захисниць України. Його відзначають ті, хто боронить державу Україну від ворога. Завжди кажу: «Лиш той життя і волі гідний, хто йде за них щодня у бій»… Станом на сьогодні особисто я відзначаю це свято молитвою за полеглих побратимів і подякою тим, хто сьогодні на фронті.

Ніколи не святкувала 23 лютого. Ще задовго до війни, ця дата була для моєї сім’ї як дата привітання батька – адже він служив за часів Союзу. Нині українці дещо нівелюють поняття свята Дня захисника України, тому і починають в школах підіймати питання на кшталт «Як будемо вітати хлопчиків з нашого класу?» чи колег по роботі – зокрема й тих, хто жодного стосунку до захисту не мають. Тож ЗАХИСНИК – це не лише про чоловіків, ба більше – це геть не про тих, хто не дотичних до силових структур.

Сергій Кваша, ветеран АТО, заступник голови обласного осередку Спілки офіцерів України: «Коли служив і  був при посаді, брав участь в святкуванні 23 лютого. 14 жовтня  офіційно не святкували, але в процесі культурно-виховної роботі в цей день розповідали про роль українського козацтва в розбудові України. Я ж і в радянські часи святкував, доки був живий дідусь, який таємно розповідав про Холодноярських отаманів та з яким разом таємно ходили до церкви святкувати Покрову. Адже школярам відвідувати церкву було осудно.

Сьогодні ж для мене це визнання героїв, які стояли та гинули за українську соборність України всіх часів. В цей день вшановують і тих, хто вів збройну боротьбу, і тих, допомагав в цій боротьбі.

Андрій Фоменко, кризовий психолог: «День захисника України –  те, що об’єднує усіх, хто долучився до справи захисту суверенітету і територіальної цілісності країни.»

Євген Близнюк, учасник АТО: « Важко одразу визначитись, бо в один день об’єднали  ще три свята. Там і релігійно-історичний підтекст, і реалії сьогодення. Мені важко сказати, чи повинно це бути свято, чи вшанування або день подяки. Бо якщо говоримо про козацтво, то наше історичне –  незламні воїни – відчайдухи, якщо про Покрову, то це, як на мене, більше день молитви за професію захисника. А сам День захисника –  то вже нове сьогодення. Тож хто має його відзначати? Мабуть, усі! Перші з молитвою про захист дотичних, другі – з пам’яттю, треті – з повагою. Але особисто я не впевнений, що цей день  – саме свято!

Віктор Дудін, учасник АТО, керівник Світловодської філії обласного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді: «Попри вихідний, цього дня молодь має зустрічатися з ветеранами або діючими військовими, підтримувати їх концертними програмами, а також вшановувати полеглих покладанням квітів на Алеях слави та  відвідуванням їхніх родин.

Валерій Онипсенко, директор Маловисківської гімназії: «Мають бути екскурсії, перегляд тематичних фільмів, зустрічі з ветеранами російсько-української війни, спортивно-масові заходи, інтелектуальні змагання. Але найкраще, коли це все відбувається на природі з козацьким кулішем у фіналі  та в супроводі повстанських пісень».

Наталія Вельгун, директорка Кропивницької ЗОШ №30: «День захисника України має пошануватись українцями як особливий день, адже  має давні корені  –  свято Покрови. Освітній і виховний процес має бути виключно на традиціях українського народу. Тож все, що є чуттєвим та важливим для суспільства,  має торкнутися і дитячого виховання. Насамперед, важливо знайомити дітей з історією виникнення свята, пов’язувати це з історією козацтва та УПА. Такий матеріал  учні сприймають краще через відеофільми – художні чи документальні. Ефективним також вважаю долучення учнів до самостійного пошуку та систематизації матеріалів за цією тематикою -особливо в середній чи старшій школі. Родзинкою нашої школи вважаю заповнення перерв між уроками тематичними піснями. Як-от до Дня захисника – пісні про УПА та на козацьку тематику. Ми вмикаємо підсилювачі звуку, аби загальною атмосферою була охоплена більша частина приміщення. І, о, диво – діти під час перерв, коли немає вже  гучної загальношкільної  музики, самі знаходять такі пісні і слухають їх у маленьких групах. Особливо тішусь, коли вмикають гімн України з власної ініціативи. Безперечно, що акцентом будь-якого патріотичного заходу має бути новітня російсько-українська війна. Тут надважливим є  внутрішнє переконання українського вчителя, який вибудовує ланцюжок подій боротьби нашого народу від часів козаччини і до наших днів. Зустрічі з безпосередніми учасниками війни є ефективними тоді, якщо запрошений військовий  є непоганим промовцем. Для учнів початкових та середніх класів корисно запросити випускників школи – учасників війни – і попросити їх розповісти не лише про військовий досвід, а насамперед – якими вони були в школі. Це дасть можливість дітям зрозуміти, що захисники країни в школі були такими ж звичайними учнями. Добре було б з рук військових отримати в подарунок шеврони, про підготовку яких заздалегідь подбати разом із батьками. Саме від того, як ми розставляємо акценти на заходах патріотичного спрямування, залежить формування дитячого світогляду.

Перше офіційне відзначення Дня захисника України відбулося під гаслом «Сила нескорених». Саме силу нескорених виявили українські воїни у війні з північно-східним агресором, відстоюючи незалежність України та вільний вибір її щляху. Виступаючи на Всеукраїнському форумі учасників АТО, тодішній президент України Петро Порошенко наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День захисника України, що визначений вихідним днем, має стати всенародним святом, таким же поважним, як Різдво, Великдень чи День Незалежності.

Тож, вельмишановне товариство, не полінуйтесь цього дня  пройтись Алеями слави в своїх містах та селах, вклонитися тим, хто поклав своє життя «за щастя і долю нових поколінь», разом з волонтерами АТО/ООС або ж самостійно відвідати родини полеглих, зустрітись з живими учасниками тих подій… Навіть якщо вам важко піднятись з дивану, візьміть та почитайте ту чи іншу книгу спогадів сучасних героїв – раптом всередині вас щось і здригнеться. Бо, не доведи Господь, станеться так, що захистити вас особисто буде вже нікому…

Максим ГУЦАЛЮК

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here