ОТАМАН АНГЕЛ У ТВОРАХ ОЛЕКСІЯ ТОЛСТОГО І ЮРІЯ ОЛЕШІ

0
533
views

Граф Олексій Толстой (1882-1945), якого після повернення з еміграції в радянську Росію, стали називати «червоним графом» визнаний класик радянської літератури. Проте у новітні часи його кращим твором літературознавці називають уже не трилогію «Ходіння по муках», не історичний роман«Петро I», а повість «Похождения Невзорова, или Ибикус», вперше надруковану в 1923 році.

Ось що з цього приводу пише поет, публіцист, авторитетний літературний критик Дмитро Биков: «…Алексей Николаевич написал гениальную повесть, из которой выросли потом и булгаковские герои «Бега» с их тараканьими бегами, и очень многие персонажи Ильфа и Петрова, и, главное, он вывел героя, из котрого получились все жулики следующих эпох. Это бессмертный Невзоров… В повести «Похождения Невзорова, или Ибикус»… возникает первий из благородных (или неблагородных, но обаятельных) жуликов, населивши советскую литературу».
Для нас, хто не байдужий до краєзнавства, цей шедевр Толстого інтригує передусім тим, що в ньому фігурує…Єлисаветград:
«Атаман Ангел шел на Елисаветград. На тройках была вся его сила: и пехота, и кавалерия, и пулеметы, и обоз.
Передвигался он с чрезвычайной скоростью, даже на тачанках, на каждой, сзади, дегтем написано было: «Хрен догонишь!».
– Вот книгу мне надо одну достать, есть такая книжка: «Анархизм». Читал?
– Читал, Ангел Иванович, как-то забылось.
– Дурак ты, Семен…Кабы не твоя бухгалтерия… Ну, не дрожи, не трону… А вот возьму Елисаветград, ты мне эту книжку достань».
Cемен – це і є головний герой твору Невзоров, який влаштувався бухгалтером у банду Ангела.
Словесний портрет отамана в зображенні Толстого такий: «На развевающемся с боков телеги персидском ковре стояло золоченое кресло-рококо. В нем сидел, руки упирая в колени, приземистый, широкоскулый человек, лицо коричневое, бритое, как камень. Одет в плюшевый, с разводами, френч, в серую каскетку. Это и был сам атаман Ангел…».
Чому сааме Єлисаветград виринає на сторінках книги Толстого? Відповідь на це запитання є. Газета «Голос Юга»від 9 серпня 1918 року повідомляла: «Сегодня в зале Общественного собрания состоится «Вечер интимного чтения» неизданных произведений графа Алексея Николаевича Толстого, причем чтецом выступит сам автор». Письменник прочитав єлисаветградцям повість «Наваждение», рассказ «Невеста», сказку «Солдат и черт».
Перебував у місті декілька днів. У інтерв’ю кореспонденту «Голоса Юга» Толстой зізнався: «Бежал из Москвы на Украину, так как в бывшей первопрестольной не только есть нечего, но жить и работать невозможно».
Згадується Єлисаветград і в щоденнику письменника за серпень 1918 року: «…В Елисаветграде на вокзале толкотня, лезут в вагоны. Низенький, толстый еврей бегает вдоль вагонов и выкрикивает низким, истерическим, библейским голосом: «Моисей! Моисей!»
…Бабы хотели побить старика за вранье. Он из угла, скаля зуби: «Не трогайте меня, я сумасшедший!».
Безумовно, єлисаветградський епізод з’явився у повісті внаслідок особистих вражень письменника від перебування у нашому місті.
Щодо отамана Ангела, то, виявляється, їх було декілька. Справжнього звали Євген Петрович Ангел (1896-після 1919?), і був він одним з керівників повстанського руху проти більшовиків на Чернігівщині та Сумщині.Причому, Ангел, це не ім’я, а скорочене болгарське прізвище Ангелов.

На фото: Отаман Ангел

Відомостей, що він бував у наших краях, немає жодних.
Проте отаман Ангел був настільки популярним серед повстанців, що після його таємничого зникнення чи загибелі з’явилися самозванці, які видавали себе за нього.
Найбільш відомим його наслідувачем став Олександр Грудницький (1892-1921), який називав себе отаманом Ангелом і діяв на Херсонщині, а отже й на території Єлисаветградського повіту. Про цього самозванця, пишуть історики, було відомо Симону Петлюрі, але він вважав, що використання імені отамана підтримує віру народу в безперервність, непереможність та успішність визвольного руху.
А взагалі-то дореволюційний Єлисаветград був однією із столиць анархістського руху в Російській імперії. Ця тема, на моє глибоке переконання, вимагає монографічного дослідження. Лише один факт: у 1917 році в Єлисаветграді, в заснованій анархістами друкарні «Вольный труд», була надрукована одна з найважливіших праць теоретика анархізму Петра Кропоткіна «Революционное правительство» під красномовним гаслом на обкладинці: «От каждого по способности, каждому по потребности». То, може, отаман Ангел, ідучи на Єлисаветград, знав про це видання, але узагальнено назвав його «Анархізмом»?
Відомий російський письменник-емігрант Роман Гуль згадував: «В эмиграции, в Берлине, в 1920-х годах Алексей Толстой мне показывал фотографию, которой он очень дорожил: сфотографированкаким-то уездным фотографом рыжий детина, довольно обезьянообразный, с головы до ног увешанный арсеналом оружия. Детина сидит «развалемшись» в глубоком кресле на фоне дешевыхдекораций, а рядом – круглый стол, на котором – отрубленнаячеловечья голова. И детина дико-напряженно уставился в объектив фотографического аппарата. Это – атаман Ангел. Толстой над этой фотографией дико хохотал, просто ржал. Я никак не мог разделить его веселья, но это была сфотографирована действительная Украина 1918 года».
Зрозуміло, що ні до справжнього отамана Ангела, ні до його наслідувача Грудницького ця світлина відношення немає. Адже обидва Ангели, як відзначають сучасники, були справжніми красенями.
То, можливо, був якийсь інший Ангел? Отой, приміром, про якого Юрій Олеша написав маленьке оповідання «Ангел», вперше й востаннє за життя письменника опубліковане у 1922 році в харківській газеті «Пролетарий»? Це один із найстрашніших творів про громадянську війну в Україні, про який Олеша волів не згадувати. Адже розповідь в «Ангелі» ведеться від першої особи, і чекісти запросто могли ототожнити оповідача з автором, тобто з самим Юрієм Олешею.
Ось як письменник змальовує отамана: «Это земляной человек, Вий, серый, угрюмый, с длинными сальными космами волос, в штатском пальто, подпоясанном ремнем».Про себе він каже: «Я батька, атаман Ангел. Божий Ангел». І цей «божий ангел» з неймовірною жорстокістю страчує комісара залізничного вузла Парфьонова: «…Комиссара опрокидывают спиной на наковальню и руки притягивают к земле с обеих сторон…Мне отчетливо видно запрокинутое лицо комиссара с небритыми рыжими щеками. В руках у атамана кузнечный молот. В одно мгновение – атаман отступает, описывает полукруг обеими руками – молот взлетает и падает с лету на лицо комиссара, лежащего на наковальне. Я слышу ужасный звук: точно кто-то мокро икнул, отрыгнулся… Атаман сплевывает и говорит: – Вот тебе серп и молот».
А страчує Ангел комісара за те, що той «Гриху застрелил в Кременчуге. Двенадцать наших в Малинниках сжег». Що за Малинники – незрозуміло. Сіл з такою назвою я в Україні не виявив, натомість вони є в Білорусі та Росії. Можливо, мається на увазі наше село Малинівка у Петрівському районі? До речі, Олексій Толстой у 1929 році опублікував нарис «Отаман Григор’єв».Та оскільки, як не дивно, наш Єлисаветград у ньому навіть не згаданий, то й ми обмежимося лише згадкою про цей твір.
 Про те, що події, змальовані в оповіданні Олеші «Ангел», відбувалися на території нашого краю, можна здогадатися завдяки одній підказці. Перед стратою комісар Парфьонов звертається до одного з попутників з проханням: «Товарищ! Когда вас отпустят, доберитесь до ближайшего комнезама и скажите, чтоб сообщили в уездный комитет о том, что меня убили бандиты и забрали у меня казенные деньги и материалы комиссии по ремонту Користовской ветки». Користівка ж, як відомо, – це вузлова залізнична станція, розташована в смт Приютівка Олекандрійського району. Збудована в 1869 році.

На фото: Юрій Олеша в юності

У 1967 році оповідання «Ангел» на кіностудії «Мосфільм» екранізували для кіноальманаху «Начало неведомого века», присвяченого 50-річчю Жовтневої революції. Це був дебют у кіно молодого талановитого режисера Андрія Смирнова, який викликав гучний скандал. Короткометражну стрічку «за спотворення історії громадянської війни» назвали «ідеологічною диверсією». Спочатку режисера змусили скоротити її з 56 до 34 хвилин, потім заборонили і нарешті наказали знищити не лише фільм, а й усі робочі матеріали до нього.
Та оператор Лебешев умовив двох працівниць фотолабораторії «Мосфільму» таємно зробити одну копію стрічки. Ті, наражаючись на великі неприємності, не лише врятували фільм, а й 20 років переховували його у фотолабораторії. Лише у 1987 році «Ангел» дійшов до глядача і нині визнаний шедевром. Кадр з фільму

У 1971 році Андрій Смирнов зняв ще один шедевр – культову стрічку «Білоруський вокзал».
Олексій Толстой, як відомо, гостював у Єлисаветграді в серпні 1918 року. А трохи раніше, у червні 1918 року, місто, в якому народився, відвідав 18-річний Юрій Олеша. У своїх спогадах зазначає: «Лет восемнадцати я побывал в Елисаветграде. Перед отъездом мама сказала: «На Петровской улице, дом номер такой-то, там ты родился: посмотри». Я посмотрел – никакого впечатления. Дом двухэтажный, кирпичный, зелень у крыльца. Стоял, смотрел, собирался замирать, поддаваться дрожи – и ничего не вышло».
А тим часом, з інших джерел, відомо, що Олеша прибув до Єлисаветграда у складі «Зеленої лампи» – творчогооб’єднанняюниходеськихпоетів, які виступили в ньому з поезоконцертом. Один з учасників «Зеленої лампи» Петро Єршов, що був на ньому конферансьє, написав надзвичайно цікаві спогади про гастролі в Єлисаветграді: «Когда группа «Зеленая лампа» в начале лета 1918 года поехала на гастроли, совместно с превосходными певцами–итальянцем Де Нери и Ал. Горчаковым, и с молодой пианисткой Лившиц, в Елисаветграде был дан «поэзоконцерт», в конце которого Олеша отвечал мгновенными короткими стихами-экспромтами на многочисленные записки из публики. Три дня экстравагантничали участники гастролей на улицах и в ресторане. Олеша подговорил пишущего эти строки притвориться иностранцем, не понимающим ни слова по-русски, а сам исполнял обязанности «переводчика» и потешал всех окружающих и публику неожиданными замечаниями, нелепостями, и все это преимущественно в стихах. Радости его не было конца от этой детской проделки: он переиначивал жизнь, он как-то по-своему переставлял элементы действительности!».
Два концерти одеситів у Єлисаветграді відбулися у Зимовому театрі Елькінда. Після повернення додому «зеленолампівці» відзначали, що «Поэзо-концерты прошли с большим художественным и материальным успехом. В елисаветградской газете «Голос юга» была помещена развернутая рецензия Н. П. «Поэзо-концерт». Її автором, судячи з усього, був відомий єлисаветградський журналіст і педагог Микола Пашковський.
Так тріумфально Юрій Олеша на три дні повернувся в Єлисаветград, в якому народився і прожив перші три роки, а далі в його житті була Одеса, де він і сформувався як творча особистість. Наприкінці того ж таки 1918 року, але уже в Одесі відбулася зустріч Олексія Толстого із «зеленолампівцями», на якій наш земляк читав свої вірші.

На фото: Олеша та Толстой – перший та другий ліворуч.

За дивним збігом, обидва згадані нами твори «Ангел» Олеші і «Похождения Невзорова, или Ибикус» Толстого з’явилися майже одночасно (відповідно в 1922 та 1923 році).У 1956 році Олеша написав спогади «Встречи с Алексеем Толстым». Письменники приятелювали, ділилися творчими планами, а от чи згадували Єлисаветград і отамана Ангела – персонажа своїх кращих творів – залишилося невідомим. На превеликий для нас жаль!

Володимир БОСЬКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here