ВИРОК ДИРЕКТОРУ РАДІО, АБО ЯК ЖУРНАЛІСТИ ОГОЛОШУЮТЬ ВІЙНУ

0
481
views

«Це був непоганий вечір. Як завжди, увечері ми спустилися у підземку, аж тут побачили двох мерзенних щурів. Один – гидкий пархатий жид, другий – мерзенна арабська свиня…»

Те, що ви читаєте зараз, написали…кропивницькі журналісти для…блогу неонацистського «бойового листка». Не вірите? А дарма. Хоча бачили би ви, як за лічені хвилини часу на складання цих скандальних рядків з цілком пристойних, інтелігентних, вихованих роками дотримання професійно-етичних стандартів почала спадати тонка, як виявилось, плівка цивілізованості, гуманності, виховання, етичності…

То що, власне, сталося? Ні, жодного скандалу не трапилося – це журналісти Кіровоградщини вивчали мову ворожнечі та її вплив на історичні й геополітичні процеси на тренінгу «Поляризувати не можна запобігти!» Сучасні виклики професії журналіста – як не перетнути межу?»

Аби наочніше переконатися у тому, наскільки мова ворожнечі може бути небезпечною, які загрози несе та якими наслідками може обернутися, медійники приміряли на себе певні ролі та статуси (скінхеди, представники арабської та юдейської культур – звідси й відповідні можливі публікації у різних уявних ЗМІ), шукали «за» та «проти» у складному виборі між інтересами держави та дотриманням професійних стандартів. До речі, щодо останнього то, дійсно, не секрет, що під час роботи журналісти та медіа загалом (у частині формування редакційної політики) нерідко (а точніше, постійно) стикаються з непростими дилемами. Особливо з початком війни, коли, без перебільшення, у запеклому герці зійшлися міркування збереження  авторитету українського війська та дотримання професійних стандартів. Тож не дивно, що серед запропонованих досвідченою та креативною психологи нею, кандидаткою психологічних наук Іриною Ейгельсон  дилем найбільш гарячим було обговорення протиставлень “Журналісти мають дбати про підтримку позитивного образу наших військовиx”/”Журналіст повинен повідомляти факти навіть якщо вони псують імідж військових” та “Не можна працювати в ЗМІ, які підозрюють у фінансуванні з боку антиукраїнських сил”/”Яка різниця звідки йдуть гроші, якщо мені дають можливість якісно і вільно виконувати журналістську роботу”.

Не менш цікавим та актуальним стало питання поляризації суспільства – знову ж таки, не лише на прикладах світової історії, а й українського сьогодення. Погодьтеся, важко зберегти здоровий глузд, ясний розум та чіткість громадянської позиції під впливом ярликів на кшталт “нецивілізовані дикуни”, “примітивні істоти» чи взагалі «біомаса» чи «нацисти/фашисти».  У нашому випадку – «порохоботи» та «зебіли» тощо. На жаль, в історії людства є безліч прикладів, коли дві групи вступають у конфлікт, де  іншим членам спільноти часто буває важки залишатись байдужими. Вони схильні приєднуватися  до одної або другої сторони. Цей феномен відомий як поляризація спільноти… є результатом попередньої і сприяє подальшій ескалації. Це явище під назвою «поляризація» так чи інакше веде до більш небезпечного процесу – дегуманізації. Саме вона відіграє важливу роль в ідеології конфлікту. Вона створює систему роз’яснення, визначень та виправдань, що передаються в дискурсі та риториці про міжгрупові відносини. Конфлікт, який включає акти насильства, супроводжується відчуттям загрози, стресом, невизначеністю, страхом та підвищеною вразливістю. Такий соціальний контекст загострює необхідність в певній психологічній системі, яка дозволяє швидко визначити, пояснити, зрозуміти, передбачити та переконати. На цю потребу відповідають ярлики. Бінарний підхід (свій-чужий, ворог-друг) дозволяє швидко, просто, економно, недвозначно зрозуміти ситуацію. Ярлики дають зрозуміти, яку групу звинувачувати у насильстві та конфлікті.

Використання ярликів стає свого роду політичним актом, яким члени групи висловлюють свою приналежність групі, вірність її нормам та цінностям (як це очікується від них групою).

Втім, варто враховувати контекст висловлювання. Адже «образ ворога» у військового безпосередньо в зоні бойових дій дозволяє йому виконувати бойову задачу. В той же час, подібний дегуманізаційний дискурс у медіа щодо певної групи людей (за етнічною, релігійною ознакою, місцем проживання тощо) веде до широкомасштабного насильства.

Одним з найбільш трагічних наслідків цих процесів став геноцид в Руанді як наслідок конфлікту між хуту та тутсі, про який нагадав координатор проекту «Без кордонів» Максим Буткевич. До речі, позиція у цій ганебній та трагічній історії мас-медіа привела до унікального – стосовно ЗМІ – фіналу. А саме: вироки міжнародного суду отримали у тому числі співзасновники місцевих газети «Кангура» та «Радіо тисячі пагорбів» – за участь у геноциді, підбурювання до геноциду та навіть злочини проти людства.

Про сучасні приклади таких дій розповіла старша аналітикиня Групи із аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру Олександра Цехановська. А саме – про процес розпалювання ворожнечі за допомогою ЗМІ у конфлікті між Україною та Росією за допомогою відповідних наративів: «Україна – держава, яка не відбулася», «Україна – маріонетка Заходу», «Русофоби, фашисти та радикали руйнують країну» тощо.

Важливо, що цим загрозливим та руйнівним впливам необхідне ефективне протистояння. І ним може стати конструктивна журналістика, про яку розповів кропивницьким медійникам в.о. головного редактора Raadio 4 (Естонія) Артур Аукон. Адже, згідно досліджень, більше 60% аудиторії до 35 років хотіли би бачити матеріали, орієнтовані на вирішення проблем, а не лише їхню констатацію.

Саме він нагадав про дієві інструменти та критерії , якими мають при цьому послуговуватись журналісти та ЗМІ загалом: використання позитивної психології, розділення жанрів, перевіреність  інформації, достовірність джерел, різноманітність думок та кутів зору, аналітика, спокійний тон публікацій тощо.

Чи можна протистояти мові ворожнечі? Чи можна залишитися «над бійкою»? І, взагалі, є можливість уникнути руйнівного, деструктивного розділення суспільства, коли хиткий човен соціального та суспільного балансу розхитують, у тому числі й мовою ворожнечі, як зовнішні, так і внутрішні вороги?

У якості відповіді може бути розглянута суспільна стійкість – стійка здатність суспільства використовуючи наявні ресурси дати відповідь, витримати та відновитися у несприятливих ситуаціях. Це здатність системи (як спільнота або суспільства) пережити  втручання в нормальне життя і все одно зберегти базові функції та структури. Будувати стійкість означає цілеспрямоване управління процесом адаптації системи намагаючись зберегти певні якості та дозволяючи іншим зникнути, зберігаючи при цьому суть – «ідентичність»  – системи.

В людській спільності ідентичність по суті визначається тим, що люди цінують в тому, де вони живуть. Однак те, що люди спільно цінують відкрите до інтерпретацій та може бути предметом незгоди. Це передбачає, що люди – і шляхи, якими вони приходять до певного домінуючого погляду  – обов’язково є у центрі побудови стійкості спільноти.

Чи зможе Україна врешті-решт виробити у власному суспільстві цю стійкість, такий собі колективний імунітет проти вірусу ворожнечі, протистоянь, поляризації суспільства – покаже лише час.

Оксана РИБЧЕНКОВА

Довідково: Тренінг для редакторів та журналістів Кіровоградської області «Поляризувати не можна запобігти!» Сучасні виклики професії журналіста – як не перетнути межу?» організований та проведений Українським кризовим медіа-центром (UKRAINE CRISIS media centre)у партнерстві з Естонським центром східного партнерства (ECEAP).

Захід відбувся у рамках спільного проєкту вищеназваних організацій, він спрямований на підтримку та зміцнення ЗМК у Кіровоградській, Вінницькій, Житомирській, Черкаській та Закарпатській областях. Проєкт передбачає проведення тренінгів для журналістів та студентів, круглих столів, дискусій та презентацій, організацію прес-турів та навчально-ознайомлювальних візитів для журналістів в Естонію. Проєкт «Побудова демократичної стійкості в Україні шляхом зміцнення місцевих та регіональних ЗМІ» фінансується Фондом Emerging Donors Challenge (USAID) та Міністерством закордонних справ Естонії за рахунок коштів з розвитку співпраці.

Естонський центр Східного партнерства – це навчально-дослідний центр, присвячений шести країнам Східного партнерства ЄС. Своєю діяльністю ППЕЕМ прагне розвивати відносини з країнами Східного партнерства, одночасно сприяючи досягненню загальних цілей політики ЄС у регіоні. Двостороння співпраця Центру з країнами-партнерами підкріплюється багатосторонньою діяльністю, яка здійснюється, наприклад, у сферах реформування державного управління та гармонізації цифрових ринків.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here