От був народ! Що римляни, що греки –
На всі часи нащадкам запасли!
А ми? А ми? Хоч би які лелеки
Гомера нам в колиску занесли…
Ліна Костенко
Щось є в цього сучасного поета історії і від Гомера, і від Геродота…
Діалогом із Федором Шепелем починаємо новий проєкт «Відкриті сторінки душі» – цикл зустрічей із цікавими та відомими людьми нашого краю.
Федір Шепель – знана в краї людина. Випускник історичного факультету Дніпропетровського університету, вчитель у школі на Дніпропетровщині, викладач історії в нашому педінституті (нині – ЦДПУ), журналіст, який очолював прес-центр управління СБУ в Кіровоградській області, заступник редактора крайового журналу з питань краєзнавства, освіти, культури і науки «Поріг» (поч. 1990-х), багаторічний член редколегії літературного часопису «Вежа» – такі віхи його біографії.
Відомий краєзнавець, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова та премії газети «Народне слово» імені Володимира Винниченка створив цікаві розвідки про корифеїв українського театру, сотні відгуків, оглядів і рецензій на книги, що виходять у нашій області, зробив архівні дослідження і публікації на соціально-політичні й патріотичні теми: про голодомор, репресії, реабілітації, війни, про найважливіші події, що впливають на хід історії та сучасності. Чи не єдиний хронікер нинішніх мистецьких та культурних подій міста та краю, яким останнім часом багато мандрує. Публікується в багатьох місцевих, обласних, всеукраїнських ЗМІ. Він – упорядник довідника «Україна 1917-1992» (1993), автор документальної книги «Ніхто не хотів помирати, або Репресований Єлисавет – Зінов’євськ – Кірове – Кіровоград» з серії «Єлисаветградське коло» (2014), упорядник збірки поезій В. Гончаренка «Лиш світитися Україною» (2015), співавтор більше тридцяти книг та збірників.
Коли знайомишся з тематикою публікацій Федіра Шепеля, не перестаєш дивуватися їх широті й глибині. Вони присвячені зв’язкам відомих людей з нашим краєм, багатьом літераторам: І. Франку, Д. Чижевському, М. Садовському, З. Тулуб, В. Домонтовичу, В. Близнецю, М. Вінграновському, М. Вороному, Ю. Яновському, С. Степняку-Кравчинському – сучасникам і діячам минулого.
Федір Олександрович входить до когорти невтомних дослідників. На жаль, наші краєзнавці не дуже часто користуються музейними фондами. А ось Шепель багато своїх відкриттів зробив саме дякуючи копіткій роботі в музейних архівах. Сподіваємось, наш проєкт привабить нових дослідників літератури, особливо молодь.
Про діяльність журналіста і краєзнавця писали Григорій Гусейнов, Василь Бондар, Леонід Куценко, Володимир Панченко, Станіслав Янчуков, о. Юрій Мицик, Броніслав Куманський, Володимир Босько Світлана Орел, Надія Частакова.
… Любов до книги виросла в душі хлопчика ще в сім’ї батьків – простих колгоспників, які шанували слово, передплачували періодику, що «успадкували» і Федір, і його молодший брат Анатолій, який зараз живе й працює в Італії, пише вірші й малює, маючи теж вищу освіту. Федір Олександрович досі з любов’ю згадує сільську і шкільну (с. Любимівка Софіївського району на Дніпропетровщині) бібліотеки, пам’ятає імена бібліотекарів, своїх перших наставників у читанні. Нині в його приватній книгозбірні – кілька тисяч книжок і журналів.
Поки вчився в університеті, був записаний у всі навколишні бібліотеки нинішнього Дніпра: від вузівської до обласної наукової. Любов до книги й привела його в краєзнавство та журналістику. Ці два хобі він так і суміщає з користю півжиття, «доточуючи» їх роботою в архівах, у результаті чого народжуються цікаві публікації, в т.ч. і про всіх наших корифеїв і людей, причетних до історії, літератури і культури краю. До речі, він підтримує думку Франка, що великий наш земляк Іван Тобілевич досі, як і тоді, не поціновується належним чином.
Начитаність Шепеля вражає, нині не густо серед сучасників таких «читальників» (один із його псевдо). У книзі «Ніхто не хотів помирати…», “нафаршированій” епіграфами, викликає повагу і захоплення це знання світової літератури і вміння їх використати. Влучними цитатами перед окремими цікавими статтями автор ніби й нам рекомендує: зверніть увагу на творчість Лесі Українки, Григорія Сковороди, Олександра Довженка, Юрія Яновського, Миколи Зерова, Миколи Руденка, Олександра Семененка, Григорія Гусейнова, а ще Олександра Герцена, Іллі Ільфа та Євгена Петрова, Федора Достоєвського, Ромена Роллана, Бернарда Шоу, Гарсіа Маркеса (приємний збіг: всі вони і серед моїх улюбленців!)
Ще одне хобі йде поруч з двома названими. Починаючи зі студентських років, Федір Шепель колекціонує книги з автографами викладачів (яких пам’ятає і поважає), далі – знайомих краєзнавців, журналістів, письменників. Це книги з автографами: В. Панченка, Л.Куценка, о. Ю. Мицика, Г. Клочека, В. Гончаренка, Ю. Камінського, В. Погрібного, Ю. Андруховича, Л. Масенко та багатьох інших.
А серед автографів – особливо теплий на книзі «Поетика Бориса Олійника» від Григорія Клочека: «Федору Олександровичу з щирою і глибокою повагою до його прекрасних людських якостей… і спасибі за велику любов до української літератури 28.08.89».
Один епізод пам’ятатиму, мабуть, все життя, бо людей ціную не лише (в першу чергу) за розум, талант, порядність, гумор, а й за ставлення до матері, адже любов до батьків серед українців – святе. На заході в музеї у виконанні дуету Бориса і Валентини Притул «Лебедина вірність» звучала старовинна українська народна пісня «Понад садом, садом та пшениченька ланом, а горою – овес». Очі Шепеля зволожились, голос перехопило: «Як вона схожа на мамину улюблену пісню!»
Він з такою любов’ю згадує своїх рідних! Досі пам’ятає мамин «афоризм», який вона казала, коли хотіла когось похвалити: «Ах ти ж моя жар-птиця… очеретяна!» Почуття гумору теж дісталося у спадок від матері, яка, хворіючи все життя, не втрачала оптимізму, дарувала родині радість, веселість, жарти.
Наш гість жалкує, що не позаписував при житті батьків історії й епізоди, які могли би вилитись в історію родоводу. Але те, що він розповідав, підказує: маючи таку феноменальну пам’ять і вдячну любов до рідних, не пізно за це взятись.
Як з’ясувалося, Федір Олександрович теж полюбляє садівництво і квітникарство. А ще він – поет і гуморист, кулінар, батько двох синів і дід двох онучок.
Тепер не лише ми, а й ви, дорогі читачі, знаєте, хто прославляє наш край, пишучи все нові й нові сторінки його історії. Але спочатку ці сторінки народжуються в душі. А ми їх – з дозволу гостя – відкрили і вам.
Антоніна КОРІНЬ, науковиця
літературно-меморіального музею
І.К. Карпенка-Карого
