«КІБОРГ З «ВОВЧИМ КВИТКОМ»

0
3809
views

 Про пекельні бої в ДАПі написано вже тисячі рядків –з давалося б, нічого нового вже не згадати та не розповісти. Частина імен захисників відома всім, частина «кіборгів» ще зберігають інкогніто. Але є ті, хто вижив в цьому пеклі, пройшов ще кілька, але врешті-решт став не потрібним ані своїм командирам чи побратимам, ані армії в цілому, ані своїй країні взагалі.

Про це – наша розмова з Володимиром Корнійцем – тим, хто зробив перший постріл у ДАПі в 2014 році. Він має орден «За мужність ІІІ ступеня», медаль «За жертовність та любов до України», відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції» тощо. Але був примусово звільнений з війська – фактично з «вовчим білетом».

– 7 квітня 2014 року ми вирушили на Кривий Ріг, звідки авіацією нас перекинули в аеропорт, – згадує боєць, – було поставлено завдання спільно з донецькою «Альфою» звільнити будівлю місцевої обласної адміністрації. Проте, як відомо, командир «Альфи» Олександр Ходаковський перейшов на ворожий бік, тому від цього задуму відмовились.

На початок першого бою в аеропорту були 73 бійці 3-го полку та 15 десантників   25-ї бригади. Основним завданням всіх підрозділів стала охорона аеропорту – особливо в день президентських виборів. Після захоплення бойовиками нового терміналу ми очікували наказів щодо подальших дій. Але їх тривалий час не було – здавалось, що ця війна була потрібна всім…

Як відомо, ворогуючі сторони знаходились майже навпроти одна одної – тож укріплювались і приховано, і демонстративно. Оборонців та загарбників розділяло близько двохсот метрів. Тим часом сплив термін ультиматуму, яким тодішній в.о. президента Олександр Турчинов поставив бойовикам, але наказу на відкриття вогню все одно не надходило.

– Моїм обов’язком як снайпера був контроль за рухом сепарів, – продовжує розповідь Корнієць, – цим займалися всі снайпери групи під командуванням «Туриста», який і очолив перший етап оборони. «Редут» став відомим пізніше.

Тим часом сили бойовиків досягли вже біля тисячі осіб, нас було трохи більше сотні. Ми очікували на допомогу, і вона не забарилася. До нас летіли бійці 140-го центру спецоперацій та інших підрозділів на чотирьох «вертушках» (гвинтокрилах –авт.).

Ми бачили чотири «вертушки» – два транспортні Мі-8 та два «крокодили» (Мі-24 –авт.) прикриття. Аж раптом у скупченні бойовиків побачили дивну довгу трубу. Один з наших офіцерів, знайомий з подібною штукою, упізнав переносний зенітний комплекс (ПЗРК) типу «Игла». Я запросив дозвіл на постріл по зенітнику – у відповідь пішло погодження на штаби. Звідти надійшла команда лише спостерігати. Тим часом трубу ПЗРК було наведено на наш Мі-8, і я зважився на перший постріл, яким і «зняв» зенітника. Ще одним пострілом його  було добито, проте у відповідь ми отримали шалений вогонь з усіх стволів.

Почався бій. Нашим завданням стала ліквідація кулеметників та гранатометників. Аж раптом почали клинити всі наші «есгедешки» (снайперська гвинтівка Драгунова – авт.). Справа виявилася в неякісних набоях 1947(!) року випуску, що застрягли у стволах. «Турист» шомполами почав їх вибивати, а ми стріляли з того, що було під рукою.

Ця історія стала сюжетом тому 1 (колекційного) випуску першого українського військового коміксу “Кіборги”. Володимир Корнієць (“Воха”) – один з головних героїв випуску.

Тим часом надійшло підкріплення з гвинтокрилів, стало трохи легше. І ось тут ми чи не вперше відчули, з ким насправді маємо справу. Ворожий перемовник ніби від Червоного хреста запросив дозвіл на евакуацію поранених. Прибув УАЗик-«таблетка», з якого невідомі в камуфляжі почали вивантажувати боєприпаси. Кулеметник з 95-ї бригади розніс автівку на шматки…

На презентації  “Кіборгів”

Після першого бою почався «розбір польотів». Попри щиру подяку Володимиру Корнійцю від врятованих ним пілотів вище командування спробувало притягнути бійця до відповідальності за постріл без наказу. Тоді його захистив командир групи – «Турист», взявши відповідальність на себе. Відомий журналіст Юрій Бутусов повідомив про ініціювання подання на ім’я тодішнього очільника МО Степана Полторака щодо нагородження командира групи та подання на представлення Корнійця до звання Герой України. Але питання лишилось відкритим…

Кіборг “Воха” і пластуни. Живий герой коміксу “Кіборги. Початок” ділиться з пластунами своїми спогадами про війну на Сході.

Наступним епізодом, який став менш вдалим для нашого героя, стали бої за Дебальцеве.

– Наш новий маршрут, відповідно до наказу, мав пролягти на Краматорськ. – згадує Володимир Корнієць, – аж раптом нас перевантажили у тентовані «Урали», в яких навіть штатних лавочок у кузовах не було, і повезли в невідомому напрямку. Незабаром ми дізнаємося, що рухаємося до Дебальцевого. Весь БК(боєкомплект – авт.) у цинкових коробках та ящиках, на кожен автомат – не більше десятка набоїв у магазинах. Тент піднімати заборонили – все мало бути таємницею. Але ж ми нічого навколо себе не бачили, фактично ставши живими мішенями. Колона складалася з БТР та трьох вантажівок, керував колоною полковник Олександр Мацайтіс (нині пенсіонер та депутат Кіровоградської облради – авт.). Обурені таким «кидаловом», ми доповіли в штаб, звідки т.в.о. командира частини підполковник Єременко повідомив про якесь «усне розпорядження». Це було всупереч всім нормам, тому група відмовилась рухатись далі – до отримання більш зрозумілих бойових розпоряджень.

Зі звернення групи військовослужбоців в/ч А0680(22 особи – авт.) до військового прокурора Кіровоградського гарнізону полковника юстиції А.І.Веліксара:

«14.02.2015 року нас було зібрано […..] у в/ч п/пВ2336, де було оголошено усним наказом підполковником Єременком С.О. про відбуття нашого підрозділу в зону проведення АТО до […..]м. Краматорськ.

Під час руху нашу кінцеву точку прибуття було змінено за наступних обставин: після прибуття до м. Слов’янськ нам наказали пересісти до інших машин. При цьому куди ми повинні їхати, нам не доводили.

Олександр Мацайтіс. Фото із сайта Кіровоградської обласної ради

[…..] На нашу вимогу командир нашого підрозділу підполковник Мацайтіс усний наказ про зміну маршруту відбуття до Дебальцевого не надав. Хочемо зазначити, що для проведення операції нам була видана зброя та боєприпаси для перебування в Краматорську, а не для Дебальцевського напрямку. В подальшому ми, 25 осіб підрозділу, відмовились рухатись без усного або письмового наказу, розуміючи, що в разі настання будь-яких летальних випадків [….] не буде офіційного підтвердження, що ми були саме в Дебальцево, а не в м. Краматорськ, як це було спочатку.

Та нас було направлено до розташування командування сектору «Б».

Там із нами відбулась бесіда представників військової прокуратури (підполковник Грищенко Р.С.) та Військової контррозвідки СБУ. При цьому у нас були відібрані пояснення.

За результатами розслідування було повідомлення нашого командира […….], що в наших діях складу злочину НЕ ВСТАНОВЛЕНО (виділено мною –авт.)»

Попри висновок юстиції та контрозвідки тодішнім командиром в/ч п/п В2336 полковником Віталієм Пікуліним було проведено службове розслідування, за результатами якого з 25 бійців до відповідальності притягнуто 22; при цьому було опитано лише 4 особи; записи з пояснень Пікулін робив власноруч, а можливість зауважень та доповнень не надавалась.

Тож група спецпризначенців вимагала від прокуратури гарнізону провести перевірку законності дій командира частнини та захистити честь та гідність бійців. Але наказом командира частини Віталія Пікуліна від 4 листопада 2015 року за № 120-рс нашого героя було звільнено в запас «через службову невідповідність». Спроби Корнійця добитися справедливості зіткнулися з військовою бюрократією та майже повним ігноруванням суті справи. Більше того, навіть статус учасника бойових дій отримав лише завдяки розголосу місцевими та столичними журналістами та особистим втручанням згаданого вище головреда «Цензор.Нет» Юрія Бутусова.

Той самий Пікулін у своєму наказі про покарання групи бійців за невиконання наказу посилається на нібито існуюче «Бойове розпорядження Генерального штабу Збройних сил України від 13.02.2015 № 01», згідно з яким особовий склад загону СпП під керівництвом заступника командира частини підполковника Мацайтіса мав здійснити комбінований марш за маршрутом: «Кіровоград – Кривий Ріг – аеродром Чугуїв – Артемівськ-Дебальцеве», яке було доведено до виконавців раніше згаданим підполковником С. Єременком. Всі необхідні інструкції щодо безпеки були доведені до особового складу. Проте після сигналу до початку руху Корнієць та ще троє бійців «самостійно, без дозволу старшого кузова […] покинули кузов автомобіля. Корнієць та […….], бігаючи вздовж бортових автомобілів […..], почали здіймати паніку серед особового складу та підбурювати решту [….] далі не їхати». Командир групи підтримав дії частини підлеглих за принципом «або всі, або ніхто».

Згідно з матеріалами службового розслідування, провина за все поклалася на «бездіяльність командування» та його «відсутність роботи з особовим складом». Відповідно командира групи та шістьох бійців було попереджено про «неповну службову відповідність», понижено у званні на один ступінь чотирнадцятьох бійців. Втім, за словами Володимира Корнійця, з усього складу групи було звільнено з частини лише його.

Крім цього, в наданих Корнійцю документах не вказані 55 днів перебування в Донецькому аеропорту: начебто він брав участь в АТО з 31 травня 2014 року (хоча бій, якій почався з пострілу саме Корнійця, відбувся ще 26 травня того ж року). Також за висновком військової комісії Корнійця навіть не було понижено у званні, але прокуратура ці обставини проігнорувала. Більше того, він продовжував виконувати бойові завдання й тоді, коли його офіційно було звільнено з лав ЗСУ(!), позбавлено всіх законних виплат на час перебування в зоні АТО(!), при звільненні не було проведено ВЛК(військово-лікарську комісію) на предмет ушкодження здоров’я під час служби в зоні АТО.

Тож Володимир звернувся до Генпрокурорки Ірини Венедіктової з проханням перевірити законність наказу нині вже eкскомандира полку Віталія Пікуліна та сприяти своєму поверненню на військову службу. На думку бійця, це остання інстанція – адже всюди він отримував як не відмови, то повне ігнорування.

Наприклад, на звернення до тодішнього командувача ССО Ігоря Луньова він отримав відповідь про «невчасне оскарження наказу про звільнення з лав частини та ЗСУ», що автоматично означало згоду скаржника зі своїм звільненням. Було запропоновано написати до Уповноваженого ВР України з прав людини. Звернення до нардепа Олександра Дубінського, офісу президента України були все ж скеровані до тієї ж Ірини Венедіктової…

Тим часом різні рівні військової прокуратури намагались переадресувати це питання до інших інстанцій. Так, гарнізонна прокуратура в особі заступника військового прокурора гарнізону А. Граника порадила звернутись до окружного адміністративного суду, офіс ГПУ в особі в.о. начальника відділу кримінальних проваджень у сфері оборони та ОПК В. Леонідова направив звернення до військової прокуратури Південного регіону України, а звідти словами заступника військового прокурора Південного регіону України Р. Немашкала повідомили, що це, мовляв, не їхня компетенція.

Отакої… Так недовго дочекатись звинувачення, що саме Володимир Корнієць почав війну на сході України.

Максим ГУЦАЛЮК

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here