ОЛЬГА ПОЛЕВІНА: НАВІЩО НАГОРОДИ, КОЛИ ПРО НИХ НІХТО НЕ ЗНАЄ?

0
450
views

 Гостею «НС» цього разу стала голова обласного літоб’єднання «Степ», письменниця та поетеса Ольга Полевіна.

– Яким він був для вас, цей проклятий високосний рік пандемії?

– Проклятим роком пандемії. Але дуже «літературним»: рік почався з диплома лауреата Літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша. Що особливо приємно – «за багаторічний внесок у літературу України, популяризацію творчості майстрів слова Кіровоградщини та активну роботу з письменниками-початківцями на базі Кіровоградського літературного об’єднання «Степ»» – саме так написано в дипломі. Отже, журнал «Степ» виявився гідним того, щоб голова літоб’єднання Ольга Полевіна отримала медаль і премію. Вважаю це нашою спільною нагородою.

– Отож, це перша нагорода 2020 року?

– Саме так. А слідом за нею я отримала листа від редактора «Склянки часу» Олександра Апалькова, що на пошті мене чекає бандероль. Два дні я пам’ятала про це, а на третій забула… Бандеролька з грамотою лауреата Міжнародного літературного конкурсу на краще коротке оповідання і подарунком повернулася в Канів… Я довго вибачалася, і мені її надіслали повторно.

 –  Ось і друга нагорода. А далі?

– А далі стало відомо, що моя новела «Гальшка» увійшла до фіналу конкурсу Міжнародної літературної премії короткої прози ім. Василя Портяка. А це означає, що моє оповідання потрапило до збірки, яку надрукували по завершенні конкурсу. Переможець відрізняється від фіналістів тим, що отримає ще й грошову винагороду. Його твір – один з 15 творів-фіналістів. Ця книжка – матеріальне свідоцтво існування премії. От би організатори наших літературних конкурсів робили б те ж саме!

–  Рахуємо далі. Це була третя нагорода? 

– Так. Четвертим став диплом переможців Міжнародного літературного конкурсу прозових україномовних видань «DNIPRO-BOOK-FEST-2020». Отримали його ми разом з Олександром Архангельським, співавтором роману «Вінок сонетів». Цікавий конкурс! Біло висунуто 55 романів, і серед них наш не загубився.

– Це той роман, який був номінований на міську премію імені Арсенія Тарковського?

– Саме він. Виявилося, що коли в журі зовсім незнайомі люди, перемагати простіше. Вони судять роман, а не особу автора.

– Тобто, «Диплом кращого письменника нашої вулиці» ви  не отримали. А далі?

– А далі була «Коронація слова». Чесно кажучи, не сподівалася. Надіслала під псевдонімом (це умова конкурсу) рукопис книги «Вони змінили світ музики» на «Молоду короНацію» – і забула про неї. Раптом телефонують: «Потрібне ваше фото. Так треба».  Через кілька тижнів дивилася онлайн-нагородження і – о диво! – побачила себе… Якби не карантин – стояла б на сцені у вечірній сукні…

Якщо не помиляюся, це п’ята нагорода? Отже, ви відтепер «короноційна письменниця» і в подальшому маєте право на емблему конкурсу на кожній книжці?

– Так мені написали. Але і ця книжка не видана, отож моя «корона» поки що віртуальна.

– А остання нагорода?

– Не кажіть такого страшного слова – «остання». Шосту отримала на І Всеукраїнському конкурсі «Рак_Боятися_Не_Можна», який заснувала Дніпропетровська обласна організація НСПУ. Тут трішки попрацювала: є в мене роман «Круїз Стіксом» саме на цю тему. Але треба було оповідання на 10 сторінок. Тож мені довелося зі 100 сторінок зробити 10… Не знаю, що складніше: чи з 10 робити 100, чи навпаки. Але, мабуть, мені вдалося скоротити – і не виплеснути з водою дитину. Весною вийде збірка оповідань фіналістів. Надійшло дуже багато творів, тож місця вирішили не визначати. Усі фіналісти – переможці. Я радію, що мої твори потрапляють до збірок. Це важливіше, ніж грошова винагорода.

–  Це шоста перемога за 2020 рік?

– Не знаю, як рахувати. Днями дізналася, що моє оповідання «Номер 13» знову потрапило до фіналу конкурсу ім. Василя Портяка. Прийом творів був до 1 грудня 2020 року. Ну, скажімо, що це не сьома нагорода 2020, а перша – 2021 року.  Радію, що з 4-х авторів журналу «Степ», яких я висунула на цей конкурс, твори двох потрапили до фіналу – новели Валентини Кондратенко-Процун і моя. Ось такий у нас «Степ»! Недарма минулий рік почався з премії ім. Пантелеймона Куліша саме за роботу літоб’єднання! До речі, були ще публікації в журналі «Дзвін», а казочка «Скрипка» потрапила до збірки «Сучасна література рідного краю»  з  серії «Шкільна бібліотека», яка рекомендована Міністерством освіти і науки України для позакласного читання; вона видана накладом аж 87 600 примірників і розповсюджена по шкільних бібліотеках України.

– Дякую за розмову. Отож, дійсно, навіщо нагороди, коли про них ніхто не знає?

Бесіду вів Роман ЛИСЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here