ТВОРЕЦЬ ВИДИМОГО І НЕВИДИМОГО, АБО ЗГАДУЮЧИ ХУДОЖНИКА КИР’ЯНОВА

0
400
views
Володимир Кир’янов. Таксист. 1989. Папір, туш, перо. 40х60

Зазвичай, коли мені зовсім не по собі, я вмикаю ноутбук і відкриваю папку з підписом «Володя Графіка», занурюючись у сповнений сміху і сліз фантастичний світ алюзій, народжених вправною рукою та роздумами про життя непересічного українського митця Володимира Кир’янова. 

Мене заворожує його філософія абсурду, яку художник пропонує як природній кінцевий результат матеріалізму. Світ, в якому все навпаки. Він неначе стверджує – ми знаємо лише те, що знаємо, а грандіозне невідоме залишається невидимим. Ось воно виповзає з вікна у однойменному творі, непомічене нами, зайнятими втіленням власних думок, пристрастей і бажань, які час від часу перетворюють наш світ на будинок «самашетшого». Ми можемо існувати в ньому блазнями і наполеонами, президентами і рабами, а можемо зупинитися і усвідомити себе, поглянувши на світ стороннім поглядом, де вільне місце, поза межами буденного кола, завжди знайдеться. 

Графік Володимир Кир’янов народився в нашому місті, тоді ще Кіровограді,15 березня 1951 року і належить до того покоління, яке формувалося в період радянського культурно-мистецького покордоння, особливого стану ідеологічної невагомості, коли суспільна думка вже почала звикати до можливості свободи вибору, а на противагу владна компартійна рука все міцніше стискала кулак в остраху втратити звичний стан життя. Як відомо, диктатура народжує Езопів. Діти гуртожитків і «лєнкомнат» жадібно ловили звуки дзвінкого відлуння творчості шестидесятників, захоплювалися літературою епохи відродження, памфлетним сміхом «Похвали глупоті», дивними колізіями «Декамерона», живописом Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля, фантастикою братів Стругацьких та філософською поетикою фільмів Параджанова, Миколайчука,Тарковського. В розмовах і посиденьках кухонних зібрань та квартирних виставок народжувалася нова інтелектуальна еліта неофіційного мистецтва та неофіційного життя – форми, яку можна було заборонити, але не можна було викорінити, своєрідне реальне задзеркалля,  колись описане Льюїсом Керролом, де кожен із жителів шукав свою особисту схованку. 

Як справжній митець андеграунду, у пошуках життєвого шляху він перепробував різні навчальні заклади, а коли усвідомив себе художником, пішов на художній факультет Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії, де провчився три роки – з 1973 по 1976. Та все ж і тут йому не вистачало чогось мистецького. Він не любив регламентованості і бажав свободи. Якийсь час працював на заводі, на художньому комбінаті, а то й взагалі ніде. Суспільна думка не хотіла бачити в ньому художника, натомість вона хотіла простої краси ромашок, стінгазет, лозунгів і номерів на сівалках, а він пропонував ділитися думками.

Володимир Кир’янов. Художник. 2006. Папір, туш, перо. 39х58,5 

Головні герої його творів, при всій розмаїтості фантастичних варіацій – люди. Як і в суспільстві, вони мають своєрідну ієрархію: Люди-дослідники – це науковці, художники, їх вирізняють темні окуляри, адже живуть вони у власному, закритому світі особистих ілюзій; Люди нерозумні – великі, сильні, впевнені у собі, з постійною посмішкою на устах, вони з легкістю висмикують дерева з землі, граються гирями або тицяють один одному дулі; Маленькі люди – такі собі споживачі життя, що читають газети, дивляться телевізію, сидять на дачі, але саме вони і стають першими жертвами долі. Є також Людо-звірі і Людо-птахи, але всі вони – особистості, які не розповідають, а пропонують рішення, не роздумують, а діють. Вони – факт, що кличе вас до роздуму. Їхні зображення можна розглядати, але не споживати, ними не можна насолоджуватися, скоріше вони змушують вас ховати очі і вдивлятися в себе, бо все це ангельство і вся ця чортівня є дзеркалом нашого внутрішнього світу. 

Тут мистецтво за межами поверховості, культура, яку ми втрачаємо. Олег Ольжич, Євген Маланюк, Георгій Нарбут, Михайло Жук, Михайло Черешньовський, Олена Кульчицька, Святослав Гординський… Мистецтво з філософією, яке більшість нині воліє не знати, якого ми боїмося, бо прийнявши його, будемо змушені визнати, що вся естетика і моралізація радянського гатунку, яку ми й досі плекаємо, летить шкереберть.

Володимир Кир’янов. Коловорот.1998. Папір, туш, перо.32х58

У творчості Кир’янова можна віднайти і переосмислення сучасності через символіку сюрреалізму та романтизму, і відголоски графічної мови середньовіччя та ренесансу, і вплив української барокової філософії. Як і у художників середньовіччя, в його творах важливу роль відіграють символи, що мають як особистісні, так і глибинні, загально зрозумілі ознаки. Мушлі – час, дракони – непереборна сила природи, птахи – переважно вісники долі, метелики, скоріш за все, це бажання, що можуть бути задоволеними чи навпаки нездійсненними, мерехтливими, як прозорі крильця, колодязь і криниця нагадують проходи до темного і світлого невідомого, драбини, сходи, лабіринти визначають ті чи інші відрізки часу, жінку в своїх композиціях художник наявно наділяє якостями Душі – вона спить, літає, ловить, милується, падає і підноситься. Одним з головних образів, не завжди помітних з першого погляду, є зображення мандрівників. Зазвичай їх декілька і вони виконують роль спостерігача, наче символізуючи Вічність, я б навіть назвав їх тінями Бога. Поряд з ними можна поставити фігури без обличчя, Чорні каптури, чию присутність можливо трактувати як натяк на потаємні пристрасті.                               

                                Володимир Кир’янов. До Європи. 2000. Папір, туш, перо. 57х40

Як пише Тарас Шевченко в поемі-комедії «Сон»: «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» У Володимира також є свій «Сон», назва якому – «Коловорот». Степ, хутір, летить душа козацька у небі, розірвана та розтроєна, тіло хоче затишку, серце – любові, одна думка на Схід, інша – на Захід… А в композиції «В Європу» 2000 року – начебто й дорога знайшлася, з минулим визначилися – шаровари на місці, капелюх з пером хвацький, чоботи у зморшку, модні, тепер тільки б не впасти, тільки б пройти прірву колоніальної пам’яті і ось вона – Европа, хоча би не впасти… 

Як дивно пройшли два десятиліття від народження твору, а ми все – «хоча би не впасти!» Так і стають класиками. Парадокс мистецтва – художники. Люди помирають, а їхні твори продовжують жити. Ось і Володимир Кир’янов – учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок, лауреат образотворчої премії імені Олександра Осмьоркіна, митець, твори якого зберігаються у музейних фондах та приватних колекціях, якому б у реальному житті виповнилося 70 – мовою графічного слова і нині говорить з нами про сучасне і минуле, хитро посміхаючись та вдивляючись зі світу невидимого чіпкими поглядами своїх героїв у наш видимий світ, неначе запитуючи – може, вам все це сниться?  

Андрій НАДЄЖДІН,  

заслужений художник України, 

мистецтвознавець, 

провідний науковий співробітник 

художньо-меморіального 

музею О.О.Осмьоркіна

м. Кропивницький

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here