ГЕНІЙ КОСМОСУ З МАЛОВИСКІВСЬКОГО МЛИНА

0
1545
views

Ім’я видатного українця Олександра Шаргея золотими літерами написане в залі слави Космічного музею НАСА в США (Аламатордо). На його честь названо трасу, яка вперше привела людину на Місяць, і кратер на зворотному боці супутника Землі. До Міжнародного Дня космонавтики 12 квітня згадаймо про видатного земляка. 

Завоювання космосу в ХХ столітті безпосередньо пов’язане з невідомим багатьом ім’ям талановитого дослідника та інженера Олександра Гнатовича Шаргея, який описав оптимальні траєкторії польотів, облаштування міжпланетних проміжних баз, способи повернення на Землю та інші важливі питання, пов’язані з польотами в космос.

Як записано у метричній книзі Полтавської єпархії 1897 року за № 55, «червня 9 дня народжений, а 28 хрещений – Олександр; батьки – був студентом юридичного факультету Київського університету Гнат Бенедиктович Шаргей і його законна дружина Людмила Львівна».

Народився Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) 21 червня 1897 року в Полтаві.

Олександрів батько, навчаючись в Київському університеті, брав участь у студентських демонстраціях, на другому курсі його виключили з університету. І він поїхав до Німеччини, але невдовзі повернувся і вступив до Петербурзького університету на літературний факультет.

Мати Людмила Львівна (Шліппенбах) Шаргей викладала в одній із гімназій Подолу географію і французьку мову. Разом зі своїм чоловіком виходила на демонстрації. Затята революціонерка, вона брала участь в роботі однієї з підпільних організацій. Уже носячи під серцем дитя, потрапила до лабет жандармів. Ставлення до заарештованої було жахливим. Це її і згубило. Вона тяжко захворіла і 1903 року у безнадійному стані потрапила до лікарні для душевнохворих. Батько і син глибоко переживали недугу матері, але нічого вдіяти не могли. Хвороба прогресувала, і невдовзі молодої жінки не стало.

Вбитий горем батько, немов передчуваючи і свою близьку смерть, змушений був шукати нову матір для своєї дитини. Нею стала колега по роботі Олена Петрівна Караєва. Лихе передчуття батька справдилося – невиліковно хворий, він пішов з життя. Олександрові тоді ледь виповнилося 13 років.

Так склалося, що ріс малий Олександр під наглядом своєї бабусі Катерини Кирилівни і нерідного діда Якима Микитовича Даценків. Дід був вельми шанованою людиною в Полтаві. В його будинку часто бували письменники-демократи Панас Мирний, Володимир Короленко, інші представники української й російської інтелігенції.

Дитинство у нього було важке, сирітське. Він стрімко ставав дорослим, не по літах розвивав свій непересічний інтелект. Олександр закінчив гімназію у 19 років у Полтаві зі срібною медаллю. І в атестаті було зазначено, що ця медаль дана «во внимание к отличным успехам в науках, особенно в физике и математике». Юнак, не знаючи праць Ціолковського, вивів основну формулу ракети для космічного польоту, запропонував принципово новий спосіб польоту на Місяць із поверненням за допомогою багатоступеневої ракети. Ці основні розрахунки та ідеї він виклав у чотирьох шкільних зошитах, вони склали основу книги, яка згодом була надрукована у 1929 році. Але цьому передувало складне життя.

Про це він згодом написав Костянтину Ціолковському: «Над питанням міжпланетних сполучень я працюю вже 12 років. З 16-річного віку, відтоді, як я визначив здійснимість вильоту з Землі, досягнення цього стало моєю метою життя».

Він мріяв з дитинства про польоти в небо. Захопившись думкою про політ у космічний простір, він сідає за підручники і самотужки опановує вищу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію. Зачинившись у кімнаті, забувши про все на світі, розстеливши на підлозі папір, креслить, визначає, проєктує… Так народився перший варіант праці з міжпланетних подорожей.

Після закінчення гімназії, Олександр вступив у Петроградський політехнічний інститут. Поселяється у своєї мачухи. І знову навчання, креслення, гіпотези, версії, проекти. Але йшла перша світова війна. Провчився він усього сорок днів і його, студента-першокурсника, 11 листопада 1916 року забрали до армії і направили у школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі. Абияк відбувши заняття, він поспішає на квартиру, щоб до відправки на фронт закінчити розпочату працю. У березні 1917 року завершує її. Тоді йому не виповнилося і 20 років. Закінчивши училище, молодий офіцер отримав призначення на Закавказький фронт, поїхав туди через Полтаву. Свої зошити з розрахунками він залишив у мачухи, Олени Петрівни. Прослужив він недовго: у березні 1918 року військово-революційний комітет Кавказької армії видав постанову про демобілізацію Олександр мав намір дістатися Києва, знову ж таки через Полтаву.

Але під час цих подорожей він разом із своїм другом дитинства потрапив у Добровольчу армію генерала Корнілова, і лише в травні 1918 року їм пощастило звідти втекти. У Полтаві вже не було бабусі, вона померла, а дід вибрався у село. Не бажаючи жити на утриманні родичів, Олександр працює то електриком, то вантажником, то кустарем-слюсарем, то репетитором. Перебиваючись з хліба на воду, уривками працює над другим варіантом рукопису про вихід людей у космічний простір.

Життя було складним, часи тоді були непевні, і не кожна людина, навіть досвідчена, могла розібратися у заплутаних політичних та військових перипетіях тих днів. 31 серпня 1919 року до Києва вдираються денікінці. Їхній генерал під загрозою розстрілу оголошує тотальну мобілізацію. Олександр Шаргей знову опиняється під осоружними йому білими прапорами. На станції Бобринська, поблизу міста Сміли, він залишає санітарний вагон і зупиняється на квартирі матері свого друга Бориса Арабажина.

Коли в Києві твердо встановилася радянська влада, молодий учений повертається до своїх родичів, звідки за їхньою рекомендацією переїздить до невеликого містечка Мала Виска Херсонської губернії (нині Новоукраїнський район, Кіровоградщина). Працює слюсарем на кооперативному млині й кочегаром на цукровому заводі. Небайдужий, він не забуває про київську рідню – постійно відправляє посилки з харчами.

Тут, у Малій Висці, й відбулося перевтілення Олександра Шаргея в Юрія Кондратюка. А сталося це так. 1 березня 1921 року у Києві помер від туберкульозу студент-вінничанин Юрій Васильович Кондратюк. Мачуха, турбуючись про подальшу долю свого пасинка, колишнього царського прапорщика, який двічі, хоч і не з власної волі, побував у білій армії, вирішила убезпечити його життя, тож випросила у рідних померлого юнака документи і передала їх у Малу Виску.

Олександр довго не погоджувався на таке. Але встояти перед вмовляннями мачухи не зміг – зрештою, від цього залежали і її життя, і доля його сестри. Це сталося було років тому, 15 серпня 1921 року.

Працюючи на Маловисківському цукровому заводі, а потім на спорудженні великих зернових елеваторів на Північному Кавказі, Юрій Кондратюк завершив роботу над третім варіантом рукопису «Про міжпланетні подорожі» й надіслав у Москву на рецензію відомому вченому – інженеру-механіку В. Ветчинкіну. Позитивного відгуку не сподівався. Просто хотів засвідчити, що існує на світі такий собі Юрій Кондратюк.

У травні 1926 року, все ж таки надійшов відгук, який засвідчував, що «Ю.Кондратюк – великий талант, закинутий у глухий куток і позбавлений можливості виявити себе належним чином»

Зі спогадів сучасників Юрія Кондратюка дізнаємося, що наступні двадцять років у його житті були надзвичайно складними і напруженими. Були арешти, але були й зустрічі з Серго Орджонікідзе, Сергієм Корольовим, професорами Вєтчинкіним, Риніним, листування зі самим Костянтином Ціолковським.

Юрій Кондратюк, на жаль, не отримав вищої освіти, а такі намагання були у нього у 1922 році, проте не покидає своїх наукових досліджень, знайомиться із першою частиною праці Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними пристроями» пропрацює над рукописом власної книги.

7 жовтня 1926 року газета «Вечерняя Москва» сповістила про народження молодого вченого Юрія Кондратюка. Це була перемога, але не остаточна. Схваливши працю вченого, Головнаука відмовила у виданні «Про міжпланетні подорожі», пославшись на завантаженість поліграфічної бази. Згодом він опублікував її в Новосибірську власним коштом. І в січні 1929 року книга Кондратюка накладом 2000 примірників побачила світ у друкарні «Сибкрайсоюз».

Багатьом відомим ученим розіслав Кондратюк цю книгу. Потрапила вона і до бібліотеки американського конгресу, і саме ця праця відіграла визначну роль у плануванні американської місячної програми.

Щоб втілити у життя свої проект, тобто конструювати космічні ракети, йому слід було перейти в Групу вивчення реактивного руху, якою керував С.П. Корольов. За рекомендацією професора В. Ветчинкіна Юрій Кондратюк відвідав лабораторію ГВРРу, зустрічався з її керівником, але від запрошення відмовився. Адже тих, хто влаштовувався в ГВРР, перевіряли до десятого коліна. У такому випадку виплили б нагору і зміна прізвища, і золоті офіцерські погони. За це б репресували. А він же був за крок від здійснення мрії!

Новосибірське спеціалізоване бюро №14 – так звана «шарашка», де працювали засуджені з числа інженерів та інших технічних працівників, зокрема і Юрій Кондратюк.

Але, від своєї долі не втечеш. І зернові елеватори, які проектував і будував Кондратюк, мало не згубили його. 31 липня 1930 року завідуючого проектно-монтажним підвідділом західно-сибірської контори «Хліббуд» Ю.Кондратюка та його співробітників за злісним доносом заарештовують. Звинувачення – шкідництво. Воно полягало тільки в тому, що збудував елеватор без жодного цвяха. Боялися, щоб не розвалився. А споруда, за свідченням очевидців, стояла довгий час. Через кілька місяців без оголошення звинувачень і без суду вченого засудили до трьох років ув’язнення. Згодом усім засудженим табори замінили засланням у Західний Сибір.

У тюрмі, в 1932 році, він дізнався про конкурс на кращий проєкт потужної вітроелектростанції в Криму. Його запрошують до участі. Вчений з головою поринає в роботу. Створивши ескізи та зробивши розрахунки, вчений відправив їх фахівцям. Варіант Кондратюка високо оцінили. Він займає перше місце. Це була найпотужніша у світі вітроелектростанція, заввишки 165 метрів. Жоден науковий інститут не мав розробок, які б передбачали б таку потужність – 1200кВт.

У квітні 1932 року за наказом Орджонікідзе його достроково звільнили із заслання та запропонували взяти участь у розробці іншого проєкту. Він прибув до Криму, щоб побудувати електростанцію. Але знову прикрість – Орджонікідзе застрелився (чи застрелили), а Кондратюка, який встиг зробити лише фундамент, відкликали до Москви, доручили проєктувати малопотужні вітродвигуни для колгоспних ферм.

На початку війни 1941 року Юрій Кондратюк оголосив себе мобілізованим. Він записався до Київської ополченської дивізії міста Москви. На початку жовтня 1941 року дивізія стримувала натиск окупантів на калузькому напрямку. А це було на території селища Засецький і сіл Великі та Малі Совки Кіровського району Калузької області. 3 жовтня почався запеклий бій. В одній із сутичок обірвався телефонний зв’язок. Червоноармієць роти зв’язку Ю.Кондратюк зголосився поновити його. Уникаючи куль і вибухів снарядів, він подався шукати місце обриву проводу і не повернувся. Подальша доля винахідника невідома. Зник також і портфель з ракетними розробками. Документальних свідчень про місце поховання Кондратюка до цього часу не виявлено. У таких випадках людина вважається безвісті зниклою.

У повоєнні часи існувала версія перебування вченого в конструкторському бюро відомого німецького вченого фон Брауна, яке проєктувало ракети «Фау – 2». Документальних підтверджень цього немає. За іншою версією, папку з проєктами та розрахунками знайшли німці, які швидко зрозуміли, який це скарб.

Але відомо, що за проєктами Кондратюка-Шаргея побудована найвища в світі архітектурна споруда – це Останкінська телевежа в Москві. В основу її будівництва покладено проєкт Кримської вітряної електростанції.

Весь світ знає, що американці злітали на місяць за «трасою Кондратюка», використавши його схему посадки на Селену. 14 березня 1969 року американський журнал «Лайф мегезін» писав: «Політ космічного корабля «Аполлон» на Місяць було виконано за схемою, що її запропонував Юрій Кондратюк. Інженер Джон Хуболт, який очолив групу фахівців, що працювали в НАСА й готували проєкт висадки людей на місяць, котрий якнайдокладніше обґрунтував теоретично цей варіант у книзі, виданій 1929 року».

За свого життя ця геніальна людина так і не здобула на батьківщині ні визнання, ні нагород. Але саме йому на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам’ятник. В Аламогордо (США, штат Нью-Мексико) в Міжнародному залі космічної слави серед 78 імен видатних учених золотими літерами вписано ім’я Юрія Кондратюка. Цим славетним ім’ям назвали трасу, якою людина вперше досягла Місяця й висадилася на його поверхню, та кратер на зворотному боці супутника Землі.

І все-таки зоряний час його думки настав! Це трапилося тоді, коли перший із землян ступив на курну поверхню Місяця. А Олександр Шаргей мріяв, що тією людиною буде саме він…

Зонатта ІЩЕНКО,

бібліотекарка Великовисківського ліцею

Мар’янівської сільської ради Новоукраїнського району

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here