Коронавірус, вакцинація, суцільне зубожіння, загострення з Росією… Закодуватись би від цих новин, але, на жаль, жоден «мольфар» чи «спадкова відьма» з «Битви екстрасенсів» у цьому не допоможе. Тож спробуймо самі: а давайте про позитивне!
Науковці давно знайшли місця, де люди живуть найдовше. Це італійський острів Сардинія та уся Японія, де більше 80 тисяч людей віком за 100 років. Канэ Танака з міста Фукока живе вже 117 років. І навіть рецепт довголіття вчені вирахували – жити біля моря, їсти морепродукти – від риби до водоростей та багато працювати на свіжому повітрі. У Грузії теж люди не поспішають у засвіти, але в них свій рецепт – це гори, вино і сир.
Але де море та морська капуста чи гори з вином, а де наші краї? Та все одно на Кіровоградщині люди, незважаючи на уран, радон, погану воду та наших політиків, наполегливо хочуть жити. І це в них виходить!
Ось Євгенії Будяненко з Олексіївки Кропивницького району виповнилось 100 років. Все життя працювала на землі, «роботяща до безтями», – каже її донька. Страшні речі старенька згадує про Голодомори: ”Їли жаб. І добрі вони були, бо ми голодні були”.
У Кропивницькому нещодавно сторічний ювілей відзначила Ганна Лисенко, вона родом з Маловисківського району. Перед новим роком сторіччя відсвяткував мешканець обласного центру Віктор Щерба, все життя пропрацював на наших заводах.У березні столiтнiй ювiлей святкувала кропивничанка Марiя Пихтiна.
Колись, років 10-15 тому (навіть не пам’ятаю, хто тоді був міським головою) разом із працівниками міської ради відвідували усіх містян за 100 років і старших. Дарували щось від влади, вітали. Таких жіночок було аж сім, точно пам’ятаю. Зараз в нас тільки в Кропивницькому шестеро таких, і є мужчина серед них, що дає надію за статевою ознакою. По області загалом точно не пораховані довгожителі, але біля трьох десятків є. Якщо порівняти з кількістю населення тієї ж Японії у 126 мільйони та екстраполювати на наше – менше мільйона в області, то виходить, що не все у нас і погано, люди живуть також довго! І де ті морепродукти, суші-васабі? Борщ, сало та вареники! Ну, і карасі в сметані…
А місцевий секрет таки є. Усі наші аксакали виросли та працювали на землі, навіть ті шестеро, що зараз у місті живуть – вони від неї, неньки. Потім вже діти перевезли до себе. Ось той секрет – працюй на землі чи хоча би біля землі.
Може тому мене, уродженця мільйонного європейського міста, зараз мешканця улюбленого Кропивницького, так тягне на свої шість дачних соток, до посаджених разом із дружиною дерев та кущів? Генетика працює. Всі ми від землі вийшли та пішли. І тільки там можуть бути мої 100 років.
Мріяти не заборонено. Люди добрі! Бажаю вам усім жити довго та щасливо, незважаючи ні на що. Бути добру!
Геннадій РИБЧЕНКОВ
