Ми завершуємо розповідь в рамках проєкту «30 РОКІВ – 30 МИСТЕЦЬКИХ КРОКІВ» про феєричні звіти мистецької Кіровоградщини у 1999-2009 роках, які відкрили Україні унікальні та неповторні надбання і таланти нашого краю. Нагадаємо, у минулому номері спогадами про ці величні дійства та їхню бездоганну організацію почала ділитися їхня безпосередня учасниця – нині очільниця обласної філармонії Наталія Агапєєва. Тож сьогодні – завершення її розповіді.
«Чим відрізнялася наша область від інших? Зрозуміло, є притаманний кожному регіону колорит, характерні ознаки культури, народної творчості і декоративно-ужиткового мистецтва. Центральна Україна у проєкті, що мав відбутися на сцені – це був не просто перелік або набір окремих концертних номерів. Створювалася концептуальна ідея, яка презентувала сутність нашого краю. Перший творчий звіт та звіт 2009 року називалися «Благословенна ти, земля кіровоградська!». І завданням проєкту було представити не лише культурну парадигму нашого краю, а й глибинну сутність людей, які проживають на його теренах, що вони роблять, як вони збирають зерно, як народжуються красиві пісні під час збору цього зерна тощо. Тобто, від витоків до сьогодення ми представляли нашу культуру на сцені палацу, і то було дуже зворушливо: кожна програма була насичена гуманістичним змістом. У 2001 році творчий звіт називався «Легенди скіфських степів». Там було чимало дивовижних моментів, хореографічних та театралізованих, де, знову ж таки, відстежувались наші прадавні витоки скіфської культури. Адже саме звідти пішла та матеріальна і нематеріальна культурна спадщина, яку ми успішно презентували. Звичайно, автори цих ідей та концепцій наші геніальні Анатолій Коротков та Віктор Похиленко, які гуртували навколо себе ті мистецькі колективи і мистецькі одиниці, що «нанизувались» на ці ідеї.
Варто знати, що у 2009 році на сценічному майданчику №1 ми отримали 32(!) державні відзнаки – найбільше з усіх областей. Для порівняння: Донеччина забрала 18 нагород. І лише нам, організаторам, відомо, скільки труднощів та перепон цьому успіху передувало…
Загалом як багаторічний керівник галузі культури хочу сказати, що Кіровоградщині пощастило: ця земля змогла виплекати і дати можливість розкрити свої таланти і таким величним людям як Анатолій Кривохижа. Багато його ідей, його авторських хореографічних постановок було теж використано у творчих звітах області. І ті учні, які колись танцювали в «Ятрані», утворили в майбутньому свої колективи, а потім стали вже балетмейстерами і допомагали створювати цей красивий мистецький продукт, якому дали найвищу оцінку поважні фахівці, які були в експертній групі.
Раділи за наш успіх й земляки-глядачі, які приїхали до столиці автобусною колоною, щоб побачити мистецький колорит нашого краю на власні очі.
Згадую, як щоразу майже 4-тисячний Палац «Україна» аплодував нашим митцям стоячи, глядачі гаряче вигукували «браво» після кожного номера, і це відео збереглося у наших архівах.
Нині не всі усвідомлюють дійсний сенс тих звітів, і навіть саме це слово сприймають дещо формально та спрощено. Я хочу підкреслити, що це був шанс людям поїхати до столиці, вийти на головну сцену нашої країни, душею та серцем доторкнутися до тієї сцени, де справжні зірки мистецтва представляють свою майстерність. І цей колорит, який їхав з кожної території України, показав реальну велич національної культури, української нації, української ідентичності, яка об’єднує в собі культури багатьох національностей.
І якби більше звертали увагу саме на розвиток культури національної, то менше було би гуманітарних проблем у нашій державі, в тому числі й тих, які стають причинами конфліктів.
Тому що це саме те, що цінується в усьому світі, що є ідентичністю нашої України, що презентує нашу націю як людей цивілізованих, красивих й талановитих, які мають власну прадавню культуру, і можуть яскраво представляти це мистецтво далеко за її межами.
Можливо, це було найбільше професійне випробування у моїй біографії. Те, що дає і насолоду, коли вже відбувся такий грандіозний захід, і щастя, що ти маєш причетність до цієї події, тебе переповнює внутрішня гордість і патріотичне відчуття радості за свою Батьківщину, за свою область, за своїх колег, за своїх людей.
Дуже боляче чути, що той чи інший колектив нині вже не існує, вони зникають, тому що немає уваги, немає фінансування, ліквідовуються будинки культури тощо. Хоча митці – це ті люди, яким багато уваги і не треба – їм дай сцену, скажи тепле слово, і вони будуть віддавати свою душу, серце і талант.
Необхідно підтримувати і професійне мистецтво, тому що філармонія – це той професійний мистецький заклад, який зберігає, примножує і популяризує національну культуру в Україні та за її межами. Тому благословенна наша земля кіровоградська, сподіваємося, що буде нам благословенною і надалі!»
Бесіду вела Оксана ЧІКАНЧІ
