«КОЛИ ТИ ПІДЕШ ПО ДОРОЗІ МРІЇ…»

0
542
views

Черговою гостею проєкту «Відкриті сторінки душі», започаткованого літературно-меморіальним музеєм І.К. Карпенка-Карого, стала поетеса, членкиня Кіровоградської обласної організації НСПУ Оксана Буянова (Корнієнко). Книги молодої письменниці «Мовчати про любов» (2009) та «Віра і чотири хризантеми» (2019) вже знайшли своє місце у музейному зібранні.

– Оксано, розкажи, де народилася, чи були в роду вчителі, дякуючи яким вибрала професію педагога? Яка тепер сім’я?

– Народилась 29 квітня 1987 року в Кіровограді на Новомиколаївці. Для мене з дитинства досить довгий час Новомиколаївка була ніби окремим світом, відділеним від навколишнього. Зараз чужий і занедбаний мікрорайон, але все одно такий рідний і близький… Він часто приходить до мене в сни «тополею за вікном», як я писала про це в своїй новелі, що ввійшла до моєї першої книги «Мовчати про любов». Виховували мене батьки-робітники Віктор Анатолійович та Олена Юріївна й бабуся Ніна Федорівна, татова мама, за освітою – вчителька молодших класів. Вона знала безліч українських пісень, а ще розповідала цікаві історії з життя, які я ніколи не втомлювалася слухати. Бабуся й мама читали мені казки й віршики, а ще матінка навчила мене друкованим літерам, а бабуся вдосконалювала зі мною ці знання на практиці читання. Тоді мені було 4,5 роки.

Маю сім’ю. У 2008 році сталася подія, яка повністю змінила моє життя. Я зустріла свого майбутнього чоловіка – педагога-історика Максима Васильовича Корнієнка. Зараз він є не тільки другом і братом, а ще й першим читачем і критиком моїх творів. Також він став моїм благодійником у виданні другої книжки.

– А кого серед своїх учителів ти можеш назвати? Хто допомагав тобі розвивати талант?

– Перші кроки до навчання я зробила школі № 25. Моя перша вчителька, Надія Іванівна Кузнецова, була й залишається жінкою лагідної вдачі, яка заохочувала нас до українського слова (що було особливо доречно після російськомовного дитсадка). Закінчивши другий клас, я перевелася в школу № 31, через переїзд моєї сім’ї в інший мікрорайон. Там я познайомилася з прекрасною вчителькою-словесником Валентиною Іванівною Чухряєвою, яка вже пізніше оцінить мої перші спроби пера. А закінчила середню освіту я в Педагогічному ліцеї, що знаходився при КДПУ ім. В. Винниченка (тепер ЦДПУ ім. В. Винниченка).

– У всіх письменників питають, коли і як він написав перший твір. Я колись проводила зустріч Євгена Желєзнякова з першачками у дитячій бібліотеці. Придумала таке: хто задасть найцікавіше питання, тому поет подарує книжку. Книжку одержав автор запитання: «А хто в світі написав перший вірш?!». До мене перший віршик постукався у третьому класі. А до тебе?

– Писати я почала в шостому класі, це був 1998 рік. Що писати? Для чого? Як? Не ставила таких питань собі. Першим віршиком був невдалий шаржик на однокласника. Потім почалися російськомовні вірші (адже саме цією мовою ми тоді спілкувалися в сім’ї) в стилі «любовь-кровь-свекровь». І в березні 2001 року з’являється мій перший вірш українською мовою, який я назвала неоригінально – «Україна». І з того часу, за винятком поодиноких віршів, я пишу мовою нашого народу.

– Розкажи про дружбу з музикою і її вплив на творчість.

– Колись грала на піаніно. Мені згадується, я лагодилася іти в другий клас, і мама запропонувала відвідувати заняття по класу фортепіано у прекрасної вчительки й людини Любові Олександрівни Дроздової в дитячій музичній школі № 2. Через 7 років закінчила цей заклад. Відомим музикантом стати не довелося, але думаю, що саме музика, яка дає бездоганне відчуття ритму, привела мене до літературної творчості. Вона стала струмочком, що впадає в річку перших віршів.

– Знаю, що ти свідома вірянка. Це відчувається у віршах і в прозі. Як ти прийшла до православної Церкви?

– Пам’ятаю, спливав 2004 рік, а разом із ним ніяк не хотіли йти у вічність мої юнацькі світоглядні сумніви, що ятрили душу. Та Бог мене не залишив, бо саме тоді я стала членом  молодіжного православного клубу, що мав назву «Путь отцовъ». А через нього познайомилася з прекрасною людиною – священиком Євгенієм Жабковським, який не тільки допоміг прийти до православ’я, а й зіграв вагому роль у моїй творчості, бо саме він заохотив мене писати прозу. І наступного року з’явилися мої перші новели про Різдво та Великдень, які увійшли до першої книги «Мовчати про любов».

– Яким темам в епічних творах надаєш перевагу?

– У моїй прозі переважають духовні теми, а також проблеми сім’ї, дружби, кохання, особистісного зростання. Пишу якраз із того часу, як отець Євгеній мені це запропонував, але лише останні роки приділяю цьому належну увагу.

– Оксано, розкажи про свій відеоблог на ютуб-каналі. На жаль чи на щастя, я про такі речі знаю мало…

– Насправді у мене всього лишень сімдесят три підписники, тобто досить невеличка кількість людей, яким цікаво, про що я розповідаю. А говорю про прочитані книги, ділюся враженнями. Це книжний відеоблог. У планах його розширити й зробити не лише книжним. Але поки що це таємниця.

– Чия творчість із спілчан тобі найближча? Може, чиюсь хочеш вивчати як літературознавець?

– Мені цікава проза Василя Бондаря, Олександра Кердіваренка, поезія Антоніни Царук і ваша. Цього року запланувала собі написати дванадцять критичних статей про різних авторів (не тільки кропивницьких), але ще за це не бралася. Планів маю багато – дай Бог їх втілити в життя.

– Дві твої книги – дві віхи творчості. Самокритично їх можеш оцінити? Як ставишся до рецензій на них?

– Думаю, що друга моя книга з чотирма оповіданнями досить моралізаторська, треба писати більш тонко, коли говориш про християнські загальнолюдські цінності. Можливо, подавати більш відкриті фінали. Хоча в цій книзі є багато цікавинок у сюжетах. А перша книга – то взагалі така невеличка ластівка, у якій лишень проби пера. Хоча новели про Різдво та Великдень там досить образні. Дякую всім, хто критикує конструктивно, дає поради.

– Чому з’явився інтерес до іспанської, німецької, ще й арабської мов та перекладів?

– Іспанською мовою я зацікавилася, тому що одна з найкращих подруг, Наталка, емігрувала до Аргентини. А вже потім почала думати, де я зможу застосувати свої знання. Так вирішила спробувати перекласти вірш з іспанської. До речі, саме той, який порадила Наталка, – Рубена Даріо. Вона мені переслала перші чотири рядки, я їх переклала, а потім виявилося, що та поезія досить довга. Я не всю її ще відобразила українською. Так і з іншими мовами – хочеться збагачуватись знаннями і ділитись ними.

– Які теми плануєш досліджувати з допомогою нашого музею?

– Хочеться мені дослідити книгу листів Івана Карповича Тобілевича, яку мені подарували у вас у музеї (за це – величезна дяка!). Але я вже казала про плани…

– Читала твої звіти про подорожі. Продовжуватимеш мандрівну публіцистику? У журналі «Вежа» є для цього рубрика «За овидом».

– Мені подобається описувати, де я була і що бачила. Можливо, з цього колись вийде художній твір. Думаю, що і мандрівну публіцистику варто продовжувати.

– Чи маєш іще якісь хобі, крім літератури?

– Так, я займаюся ще вишивкою хрестиком. Проте я дуже лінива вишивальниця. Можу одну роботу шити роками, то закидаючи, то знову повертаючись до неї. Але останнім часом маю багато натхнення для цього. Тому зараз вишиваю весільний рушник майже кожну вільну хвилинку – для родички.

– Які б запропонувала заходи з літераторами в нашому літературному музеї?

– Можете й мене запросити – я залюбки б виступила (сміється). А ще непогано було б побувати на творчих вечорах Василя Левицького та Надії Гармазій – моїх дорогих друзів. Звісно, якщо їм буде це зручно.

– Згадую, як два роки тому наш музей провів міський фестиваль «Антологія молодої поезії ІІІ тисячоліття». Ти була серед переможців. А де ще – до цього і після? Який вплив на тебе має освіта, змагання, конкуренція? У декого з наших колег список нагород зашкалює, а в тебе?

– Щодо конкурсів, то в підлітковому віці я двічі перемагала фестивалі дитячої та юнацької творчості в номінації «Юний поет», який проводила Міська централізована бібліотечна система. Також здобула перемогу в 2003 році на обласному етапі конкурсу «Молоде вино», поділивши перше місце з Любов’ю Єременко. У 2009 році я закінчила магістратуру філологічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. А в 2014 році стала випускницею-спеціалістом Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Інституту корекційної психопедагогіки.

Друкувалася я також у місцевих газетах «Кіровоградська правда» і «Народне слово».

– Які книжки купуєш, читаєш, маєш за зразки в творчості?

– Кого читаю, люблю, рівняюся? Серед українських авторів-поетів – це незрівнянна Ліна Костенко. У прозі зараз захоплююся сучасниками Дарою Корній та Андрієм Любкою. Що ж до світових імен, до яких хотілося б колись дорости – це Кнут Гамсун, Моріс Метерлінк, Айріс Мердок, Федір Достоєвський. Проте настільною книгою у моєму житті є Євангеліє, вічна Книга Книг…

Замість післямови

Спілкуючись, ми згадували, як подружились, про спільні літературні мандрівки  і її виступи в клубах «Євшан» та «Жменя». Оксана читала свої вірші (якими ми доточуємо це інтерв’ю), показувала відеоблог про Лесю Українку.  Взяла в мене книгу Антоніни Царук «Коди золотих рун». Там є передмова «Стежкою вузенькою дріботить дівча» до майбутньої третьої книжки Оксани. Ось цитата з неї: «Оксана Буянова не прагне епатувати читача емоційним надривом чи щільністю асоціативних образів. Вона не експлуатує ні мотивів кохання і смерті, ні громадсько-патріотичну тематику, хоча пише і про любов, і про віру – два крила, що підносять людину, і навіть про смерть – має власний “Заповіт”».

В кінці Оксана спитала, чи жива та жінка-інвалід, яка пише вірші, живучи з 23-х років у інтернаті для престарілих, куди я колись брала з собою і Оксану, бо душа в неї милосердна. «Жива, – кажу, – але мені вже важко її провідувати, стара я вже». І тут почула: «А давайте візьмем таксі і якось її провідаєм, вірші почитаєм…»

Антоніна КОРІНЬ, науковиця

літературно-меморіального музею

І.К. Карпенка-Карого

міста Кропивницького

 

Люблю тебе, прекрасне Закарпаття!

Карпатський світ розкинувся на горах –

Малюнок Божий світлий та безкраїй.

З небес веселками сім нот мажору

Звучать в Карпатах, як відлуння раю.

 

Строкате море квітів на подвір’ях…

А сонний Уж у липовому цвіті

Повільно в’ється, ніби на весіллях

Танцюють пари вальс. А крізь століття

 

Вриваються у плинність українську

Верткі, як річки Верке бистрі води,

В державну мову – відгомін русинський,

Румунський говір та угорська врода.

 

Австрійський замок, озеро, латаття…

Люблю тебе, прекрасне Закарпаття!

 

Ужгород, липень, 2009

 

Радість творчості

Ця втома від дощу – прозора, чиста втома,

В ній кришталево-ніжний високий тихий біль.

В небесну голубінь відносить на поромі

П’янку строкатість речень, що брала звідусіль.

 

Ця втома не така – у ній живуть співочі

Перлини голосів, уривки слів і фраз,

Вона єднає день з таємним змістом ночі,

В яку вінок зусиль твоїх долине враз.

 

Бо втома від дощу – це як порине злива

Зірок, думок, відлунь небесних і земних.

Впаде на аркуш вірш – і ти уже щасливий:

Бо випав скарб тобі, а ти наділиш всіх.

17.02.2012

 

*  *  *

Іще не боліло так, Боже, іще не боліло!

В снігу краплі крові — це так червоніє зима.

А як же так хочеться просто пожити у білім,

Немовби в середині хутра, де біль не дійма.

 

А як же бажаю весняних веселих фокстротів,

З коханим у парі нестися, як вихор пісень.

І стати стіною з води, й розібрати по нотах

Мелодію крапель, що заполонила усе.

 

Асфальтний шолом пробиває слабенька травинка,

Надія струмком упадає у води легкі.

А радість пахуча така, ніби хліба скоринка,

Розпустить весняні пресвіжо-зелені листки.

07.03.16

 

Коли ти підеш по дорозі мрії,

Вказівки (як іти) читаючи з сувою,

Я шлях твій квітами встелить зумію.

Прошу тебе: візьми мене з собою.

 

Коли пливтимеш в океан любові,

Тобі я стану для човна прибоєм.

Ми будем спільниками у єдиній змові.

Прошу тебе: візьми мене з собою.

 

Якщо ж твій раптом смертний час настане,

Щоб не було ні сорому, ні болю,

Буть свічкою твоєю в мене в планах…

Якби ж ти зміг узять мене з собою…

 

За добре серце ти прийдеш до раю.

Я наш зв’язок молитвою подвою!

Зустрінемось у вічності – я знаю.

Прошу тебе: візьми мене з собою.

03.03.2021

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here