Не знаю, чи будуть цьогоріч вчителі-мовники задавати учням твори на вічну шкільну тему: як я провів літо, або що найбільше мені запам’яталось на літніх канікулах? І якщо твір на цю невичерпну для всіх поколінь школярів тему таки буде задано, то дванадцяти учням Гайворона (десяти юнакам і двом юнкам) не доведеться довго сушити голови, аби придумати крутий сюжет, бо те, що відбулось в їхньому житті в серпні цього року – дійсно круто і запам’ятається на все життя.
Адже вони мали змогу представляти Кіровоградщину на «Волинсько-Подільській Січі», що вже втретє приймала молодь із Гайворона, Попасної, Лисичанська, Волновахи, Дніпра, Хмільницького, Городка, Тернопільщини на восьмиденний вишкіл. Цього року Гайворонських козачат «Нащадків Івана Сірка» на Січ привезли полковник козацтва Петро Джус та вчитель з предмету «Захист України» Анатолій Трачук. Міська рада забезпечила транспортом та пальним, за це щира дяка.
Молода Україна у кривавій війні виборює свою незалежність. Наразі немає надії на те, що агресор змінить свої хижі наміри, загарбницькі амбіції. Тому військово-патріотичне виховання молоді повинно бути в пріоритеті. Нехай нашим дітям ніколи не знадобиться зброя, але вони повинні досконало володіти нею, зростати сильними, мужніми, витривалими, повсякчас готовими для захисту незалежності України.
Козацьке побратимство, що склалося між Гайворонським полком «Нащадків Івана Сірка» громадського об’єднання «Шляхетні козаки України ім. Віталія Ракуленка» на чолі з отаманом полковником Петром Джусом та «Тернопільським козацько-десантним екологічним осередком ім. Дмитра (Байди) Вишнівецького» на чолі з наказним отаманом генерал-хорунжим Володимиром Мосейком вже налічує багато років плідної співпраці. В своїх інтерв’ю Володимир Мосейко підкреслює, що ідея започаткувати щорічний фестиваль військово-патріотичної пісні «Молотківський лелека» в селі Молотків, звідки він родом, виникла саме після участі тернополян на Гайворонщині у «Казавчин-Фесті». Та і Волинсько-Подільська Січ вибудувана, власне, завдяки ідеї отамана Гайворонського полку «Нащадків Івана Сірка» Петра Джуса. Тож, гайворонці – завжди дорогі і бажані гості на Тернопільщині.
Не лише у своїх шкільних творах, а і все життя Давид Боруцький, Андрій, Березан, Євгеній Деревянко, Михайло Іщук, Максим Панченко, Анатолій Порхун, Валерій Порхун, Зоряна Свербиус, Іван Мельник, Артем Мурашев, Максим Фесюк та Вероніка Яценко будуть згадувати дні, проведені на Січі у колі патріотів-козаків, десантників, «афганців», учасників бойових дій на сході, волонтерів.
Побудована Січ на межі Тернопільської на Хмельницької областей біля сіл Молотків та Лисогірка. Колись тут пролягав кордон між Україною та Польщею. До реалізації проєкту долучались люди, яких поєднала небайдужість до долі України, готовність готувати гідних захисників її кордонів. Свій внесок у розбудову Січі внесли Лановецька адміністрація та Теофіпольська районна рада, підприємці, фермери, звичайні сільські жителі. Попереду ще багато не реалізованих задумів, щодо облаштування умов вишколу.
Та і цього серпня життя на Січі вирувало. Щовечора освітлювала табір ватра, линули у зоряне небо українські пісні, міцнішали дружні стосунки між таборувальниками. А вдень – навантаження, випробування на витривалість, зайняття з військово-тактичної медицини, знайомство з військовою зброєю, розбір та збір зброї на швидкість, із зав’язаними очима, орієнтування на місцевості. Вправи зі стрільби в статиці та динаміці, долання перешкод, спортивні змагання та привчання до дисципліни, охайності, дбайливого ставлення до природи, культури спілкування. За кожне слово -паразит, за кожний кинутий на землю папірець – покарання у вигляді відтискання від землі з промовкою: «Ми любимо природу». Дієвий спосіб: за пару днів – чистота в таборі, слів-паразитів не чути. Загалом, байдикувати часу не було. Встигли з’їздити на змістовні екскурсії до Ланівця та до Збаражу.
Гайворонські козачата в усіх видах змагань були на висоті. Вони майже всі грамоти у змаганнях завоювали. Найкращі у збірці автомату на швидкість, із зав’язаними очима, у боротьбі за прапор, та спортивних змаганнях. Ще й встигли зробити свій внесок у розбудову Січі, обладнавши своїми силами турнік. За досягнення, крім отриманих грамот та кубків, «Нащадки Івана Сірка» мали честь відкривати військово-пісенне театралізоване дійство – фестиваль «Молотківський лелека».
Лелеки, які в повоєнні роки стали гніздитися на згарищі села Молотків, спаленого вщент у квітні 1943 року німецькими нацистами, стали символом відродження села. Тут було вбито 617 людей, залишилось 5 хат із 358.
Відродилось село, гарне та привітне. Шумить листям алея беріз, яка веде в село. Тут їх висадили 617, в пам’ять про вбитих, спалених. Не забуваймо. Не забуваймо…
В центрі села – пам’ятний знак всім патріотам, загиблим за волю України: від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, козакам, УНР, січовим стрільцям, воїнам УПА, Небесній Сотні, воїнам АТО та ООС, волонтерам. Його встановили силами Тернопільського козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра (Байди) Вишнівецького та небайдужих односельчан. На запрошення побратимів 29 квітня 2018 року козаки-гайворонці Петро Джус, Сергій Манзюк, Марина Джус були присутні на відкритті пам’ятного знаку. І ось на цьому святому місці наші діти цьогоріч відкривали фестиваль. Зі щирими віршованими рядками звертались козачата до присутніх і дякували за гостинність, за вишкіл та смачне харчування і обіцяли бути гідними синами України,берегти її та любити, як матір, і сподівались на зустріч в наступному році. Та ще бажали, аби «Лелечий» фестиваль був знаний в усьому світі і були підтримані зливою оплесків.
Швидко злетіли дні. І ось – прощальна ватра. І, якими б не здавались мужніми діти, а сльози на очах. І міцні обійми, і обмін номерами телефонів і знов – сльози, сльози. Розлучатися з друзями завжди важко… Будемо сподіватися, що не надовго. Через рік – зустріч у таборі, і знову: ліс, річка, ночівля в наметах, чарівні запахи глиці та різнотрав’я, смачна солдатська кухня, зоряне небо та димок від ватри, пісні та тренування.
А цього року як заключний акорд вишколу – поїздка наших козачат до Тернополя, де їх щиро зустріла зі своїми колежанками, членами «Міжнародного Лицарського Ордену Козацького Братства ім. Святого Миколая» Магістр Ордену Любов Яворівська. Були кава та солодощі. Та головне – екскурсія музеєм політв’язнів як закріплення пройденого матеріалу: вага того болю, страшна реальність надлюдських страждань борців за незалежність України.
А потім невеличка екскурсія Тернополем, милування його красою, катання на катері штучним озером, і ласощі – морозиво. Діти – є діти…
Нехай ніколи не доведеться використовувати їм вміння володіти зброєю. Але нехай вони вміють робити це досконало.
Ще додам, що ця поїздка на Січ, як і попередня, відбулася під патронатом Віталія Васильовича Пойди. На його рахунку стільки добрих справ! За його меценатство можна писати окрему статтю, та він людина, яка не любить афішувати свої добрі вчинки, просто робить їх за велінням серця, з любові до рідної землі,України, її дітей. Щира Вам подяка, Віталію Васильовичу. Багато родин моляться за Ваше здоров’я і ми приєднуємося до них.
Марина ДЖУС, м.Гайворон
